СІМФЕРОПОЛЬ (кримськотатарською — Акъмесджит, Aqmescit) — місто республіканського (АР Крим) значення, столиця Автономної Республіки Крим. Розташов. у центр. частині Крим. п-ова, у долині р. Салгир, між Зовнішнім та Внутрішнім пасмами Крим. гір. Населення 336,3 тис. осіб (із населеними пунктами, підпорядкованими міській раді, — 360,6 тис., 2011).

На території міста існує городище Керменчик (тюркською — "фортечка"), яке ототожнюють із Неаполем Скіфським. Ак-Месджит (у слов’ян. традиції — Ак-Мечеть) виник на пн. сх. від городища, на лівому березі р. Салгир. Першою відомою спорудою в місті була маленька мечеть зі статусом соборної (джамі), збудована якимось Абдуррагманом Беком і датована травнем 1508. Місця на південь від неї обрали для літнього відпочинку та полювання члени династії Гіреїві вищі достойники Кримського ханату. Приблизно наприкінці 16 — на поч. 17 cт. тут виникла постійна резиденція калги-султана (див. Калга). Вірогідно, цей палацовий комплекс був зародком міста, яке ще наприкінці 18 ст. мало другу назву — Султан-Сарай. Евлія Челебі в 2-й пол. 17 ст. повідомив про існування в місті 5-х мечетей, 2-х медресе, 3-х заїжджих дворів, 200 торговельних яток.

1736 місто було спалене рос. військом на чолі з Б.-К.Мініхом, згодом — відновлене. За часів незалежності ханату (1771—83) воно було центром каймакамлику (див. Каймакам). 1771 біля Ак-Мечеті містилася штаб-квартира кн. В.Долгорукова, а 1777 — табір рос. корпусу під командуванням О.Суворова.

Після анексії Криму Рос. імперією (1783) поруч з Ак-Мечеттю (мусульманське населення якої значно зменшилося через еміграцію) 1784 заклали нове місто — адм. центр новоутвореної Таврійської області, назване Сімферополь (грецькою — "місто загального добра/користі"). 1796, після ліквідації Таврійської обл., місту повернули назву Ак-Мечеть і перетворили на повітовий центр. З утворенням 1802 Таврійської губернії місто стало її центром і знов отримало назву Сімферополь (утім тривалий час паралельно вживали й назву Ак-Мечеть).

Склалися дві частини міста: Старе, або Азійське, місто (тобто татарська Ак-Мечеть), яке зберегло нерегулярну мережу вулиць, і Нове, або Європейське, чиї прямокутні квартали було розплановано й забудовано протягом 1-ї пол. 19 ст. Під час Кримської війни 1853—1856 С. був гол. тиловою базою рос. військ. Тривалий час місто виконувало переважно адм. функції і практично не мало екон. значення (1792 тут мешкало 1,6 тис. осіб, у 1846 — 13,8 тис.). Мешканці С. потерпали від пошестей та нестачі питної води. Ситуація змінилася зі спорудженням залізниці: сполучення С. з Харковом через Лозову (нині місто Харків. обл.) встановлено 1874, із Севастополем — 1875. У місті почала розвиватися пром-ть, переважно харчова. 1897 С. мав 49 тис. жителів, а 1914 — уже 91,5 тис. На поч. 20 ст. на правому березі Салгира сформувався район Заріччя, забудований особняками. Із 1887 працювала Таврійська вчена архівна комісія. Утім адміністративно-культ. роль міста і на поч. 20 ст. превалювала над економічною.

1918—20 влада не раз змінювалася: 14 січня 1918 місто захопили більшовики, С. став столицею Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди; 24 квітня 1918 в місто увійшли українські (див. Кримська група Армії УНР) і нім. війська, які привели до влади Крим. крайовий уряд, очолюваний С.Сулькевичем, а потім — С.Кримом; з 11 квітня до 24 червня 1919 С. був у руках більшовиків (див. Кримська Соціалістична Радянська Республіка), яких змінили білогвардійці (спочатку — уряд А.Денікіна, потім — П.Врангеля). 13 листопада 1920 було остаточно встановлено рад. владу. Втрати міста, спричинені революцією, відчувалися довго: лише 1930 його населення (96,3 тис. осіб) перевищило рівень 1914. 1921—45 місто було столицею Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. Значно покращив стан міського водопостачання побудований 1928 Аянський водопровід. 1938 в місті сформовано 3 адм. райони: Центральний, Залізничний та Новоміський (нині — Київський).

Місто було окуповане гітлерівцями з 1 листопада 1941 до 13 квітня 1944. Із 1945 С. — центр Крим. обл., яку 1954 було передано зі складу РРФСР до УРСР. 1954—56 в долині Салгира створено Сімферопольське водосховище, яке різко поліпшило стан водопостачання міста. 1957 споруджено аеровокзал. Із 1959 діє тролейбусна лінія С.—Алушта (1961 доведена до Ялти), яка зробила зручнішим сполучення з курортами Пд. узбережжя й підсилила роль С. як траспортного вузла. У повоєнний час місто перетворилося на значний пром. центр із переважанням машинобудування, харчової та легкої пром-сті.

Із 1991 С. — столиця АР Крим. Місто є найважливішим осередком науково-культурного і громадсько-політ. життя півострова. Тут працює Меджліс кримськотатарського народу. Серед вищих навч. закладів найвідомішим є Таврійський національний університет ім. В.Вернадського, який веде свою історію від Таврійського ун-ту, створеного 14 жовтня 1918. Музеї: Центр. музей Тавриди (раніше — Кримський республіканський краєзнавчий музей), етнографічний, художній, будинок-музей місц. уродженця — письменника І.Сельвінського.

Пам’ятки арх-ри: мечеть Кебір-Джамі (імовірно, 17—18 ст., реконструкція 1994); будинок Мільгаузена (1787); садиба "Каролинівка" (П.-С.Палласа; кін. 18 — поч. 19 ст.); богадільня Таранова-Бєлозерова (1822—26); заміський палац М.Воронцова в парку "Салгирка" (1827); госпіталь (1-ша пол. 19 ст.), залізничний вокзал (1951). Численні пам’ятники, найдавніший з яких — обеліск на честь кн. В.Долгорукова (1842). Археол. пам’ятки: палеолітична стоянка Чокурча, городище Керменчик (Неаполь Скіфський), поселення й кургани різних епох. На терені міста 1967 знайдено унікальний Сімферопольський скарб, заритий не раніше поч. 15 ст. Із С. пов’язана діяльність М.Пирогова, М.Арендта, А.Маркевича, В.Войно-Ясинецького (архієпископа Луки).

Офіційний веб-сайт Сімферопольської міської ради: http:// sim.gov.ua.

ВИРСЬКИЙ Дмитро Станіславович, ВОРТМАН Дмитро Якович, ГАЛЕНКО Олександр Іванович

1. Маркевич А.И. Симферополь, его исторические судьбы, старина и недавнее прошлое. Симферополь, 1924
2. ІМіС УРСР: Кримська область. К., 1974
3. Чупиков Б., Петровская М. Симферополь: Историко-краеведческий очерк. Симферополь, 1984
4. Брошеван В.М. Симферополь 1941—1944 гг.: Историко-документальный очерк о городе Симферополе в годы Великой Отечественной войны. Симферополь, 1994
5. Тархов А.Е. Симферопольский альбом. Симферополь, 1996
6. Белова С.Л. Симферополь: Этюды истории, культуры, архитектуры. Симферополь, 2001
7. Крикун Ю. Пам’ятники кримськотатарської архітектури (ХIII—ХХ століття). Сімферополь, 2001
8. Бабенко Г.А., Дюличев В.П. Симферополь — город пользы. Симферополь, 2007
9. Широков В.А., Доля А.И. Симферополь: Улицы и дома рассказывают. Симферополь, 2007
10. Ніколко М. «БЕЗобразИЕ» Сімферополя: БЕЗобразНІСТЬ і ПОтворНІСТЬ міста. В кн.: Схід—Захід: Історико-культурологічний збірник, вип. 9—10. Х., 2008