СІРА ДИВІЗІЯ, Сірожупанна дивізія — неофіц. назва (від кольору уніформи) 1-ї Козацько-стрілец. д-зії, сформованої після укладення Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 з військовополонених українців в Австрії (табори Фрайштадт і Йозефштадт) — вояків колиш. рос. армії. Основою д-зії став створений у лютому 1917 у Фрайштадті 1-й Козацько-стрілец. курінь (командир — сотник П.Ганжа). У подальшому формування з’єднання відбувалося у Володимирі-Волинському. До складу д-зії (командир — підполк. І.Перлик) входили 4 піхотних та 1 гарматний полки, тех. сотня і допоміжні підрозділи. У серпні 1918 передана гетьман. урядові. Командиром д-зії став гене- рал-хорунжий В.Сокира-Яхонтов, згодом — генерал-хорунжий П.Василіїв-Чечель. У серпні 1918 д-зія налічувала 140 старшин і 3300 козаків. Дислокувалася в районі Стародуба—Конотопана Чернігівщині, здійснювала охорону українсько-рос. кордону. У вересні—жовтні 1918 була скорочена до кадрового складу. Під час протигетьманського повстання 1918 перейшла на бік Директорії Української Народної Республіки та увійшла до складу Армії Української Народної Республіки. У січні—березні 1919 зазнала значних втрат у боях із Червоною армією. Із квітня 1919 — на протипольс. фронті. У травні 1919 розбита поляками. З рештків утворена 4-та Сіра стрілец. д-зія у складі Волин. групи. 1920 реорганізована в 4-ту Сіру бригаду, яка воювала до листопада 1920 у складі 2-ї Волин. дивізії.

1. Дубрівний П. Сірожупанники (Перша Українська стрілецько-козацька дивізія). В кн.: За державність (матеріяли до історії Війська Українського), зб. 10. Торонто, 1964
2. Історія українського війська. Львів, 1992
3. Гай-Нижник П. Невідомий документ про «Сірожупанну» дивізію. «Київська старовина», 2008, № 1