"СКЕПТИЧНА ШКОЛА" — напрям рос. історіографії 1-ї пол. 19 ст., представники якого ("скептики") намагалися здійснити ревізію давньої доби вітчизн. історії. Походження "С.ш." пов’язують із М.Каченовським і його послідовниками (переважно студентами Московського університету), до яких зараховують Я.Бередникова, М.Сазонова, П.Строєва, С.Строєва та ін., хоча число прихильників "скептиків" не обмежувалося цим вузьким колом. Інколи до "скептиків" зараховують і М.Арцибашева, М.Полевого та М.Станкевича, проте нині ця думка вважається архаїчною. Щодо терміна "скептична школа" в істор. науці побутують різні означення: "критичний напрям" (В.Шевцов), "напрям" (С.Михальченко), "типовий зразок університетської історичної школи" (К.Умбрашко) та ін. У широкому сенсі устремління "скептиків" стали своєрідною реакцією на ідеалістичний поворот у західноєвроп. соціогуманітаристиці та переформатування культ. поля рос. істор. науки 1830—40-х рр. "С.ш." постала в контексті рос. рецепції західноєвроп. ідей та взірців, спершу — критичних настанов у працях А.-Л.Шлецера та Й.-Ф.Еверса, а в 1820—30-х рр. — студій Б.-Г.Нібура з давньорим. історії та його критичного (історико-філол.) методу. Відтак "скептики" намагалися провести перегляд державно-централістичних концепцій давнього періоду рос. минувшини та впровадити новий дослідницький інструментарій. Об’єктом цієї ревізії стала монументальна праця рос. історіографа М.Карамзіна "История государства Российского", котрого уподібнювали до рим. історика Тіта Лівія, який працював під протекцією імп. Октавіана Августа. Відтак розгорнулася гостра полеміка між "скептиками" й "апологетами" (прихильниками М.Карамзіна). "Скептики", наслідуючи Б.-Г.Нібура, вважали, що історія будь-якого народу має легендарний чи апокрифічний (рос. "баснословный") період, який потребує пильної та критичної перевірки. Тому представники "С.ш." намагалися зіставити свідчення літописної традиції з відомостями іноз. джерел. Разючі відмінності у висвітленні давньорус. історії у вітчизн. та іноз. джерелах "скептики" пояснювали фальшуванням (М.Каченовський) або несвідомим спотворенням (С.Строєв) перших. Зокрема, такими артефактами вважалися договори Київської Русі з Візантією 10 ст., "Руська Правда", "Повість временних літ", "Слово о полку Ігоревім" та ін. Водночас адепти "С.ш." трималися думки, що будь-який істор. факт має корелюватися із "загальним характером століття", себто з романтичним "духом часу" та його просторово-часовим колоритом. Відтак "скептики" заперечували існування давньорус. д-ви 9—10 ст. Натомість обстоювали тезу, що 9—11 ст. являли собою часи "повної дикості" в історії Русі, в якій не було торгівлі, грошових знаків та письма (М.Каченовський). "Скептики" поділяли хозар. версію походження Русі, вважали варягами прибалт. слов’ян тощо. Представники "С.ш." висловлювали думку, що міська к-ра з’явилася на Русі лише в 13—14 ст. у давньому Новгороді (нині м. Новгород Великий), позаяк саме в Балт. регіоні "руські люди" ввійшли в безпосередній контакт із Західною Європою. М.Каченовський та його прихильники виступали за систематичне вживання порівняльно-істор. методу стосовно рос. історії. Загалом погляди "скептиків" спиралися на ідею культ. та політ. відсталості Росії, порівняно із Зх. Європою, котру вони намагалися екстраполювати з тодішньої сучасності до рос. минувшини, зокрема стосовно історії давньої Русі. Самобутнім вислідом порівняльних інтенцій "скептиків" (М.Каченовський, С.Строєв) стала думка про те, що в давній Русі існували вільні міста (Новгород, Псков; нині місто в РФ) — осередки торгівлі та ремесел, подібно до середньовічних центрів Пн. Італії, Німеччини, Франції. У методологічному плані прихильники "С.ш.", крім Б.-Г.Нібура, орієнтувалася на студії франц. істориків-романтиків Ф.Гізо та О.Тьєррі, почасти сприймали впливи геґельянства.

Зрештою, у висвітленні й інтерпретації більшості проблем давньорус. минувшини "скептики" так і не запропонували конструктивних підходів, попри їхній гіперкритицизм, категоричні висновки й узагальнення. Відтак погляди "скептиків" були піддані гострій критиці в працях П.Буткова, М.Погодіна та ін. Втім, "С.ш." все ж таки посіла почесне місце в інтелектуальній історії рос. історіописання. За висловом рос. історика П.Мілюкова, "С.ш." відобразила перехід тогочасної історичної думки від скептич-них (критичних) ідей до філос. спроб прочитання історії Росії. Натомість О.Лаппо-Данилевський сприймав М.Каченовського як критика-аналітика, а не як історика-філософа. Загалом "скептики" спричинилися до поширен-ня романтизму на теренах рос. соціогуманітаристики, зокрема, укорінили думку про потребу зовн. та внутр. критики (перехід від "нижчої" до "вищої" критики) істор. джерела, ініціювали зіставлення рос. та західноєвроп. істор. процесу, впровадили історико-філологічний та порівняльно-історичний методи до тодішніх дослідницьких практик, актуалізували пошук історіософських засад нових візій та ін. Більше того, студії М.Каченовського та його послідовників відіграли поважну роль у критиці великодержавної та централістичної апології давньорус. історії, а також підважили домінування моралістичних і повчальних взірців, які були властиві працям адептів пізньопросвітницької історіографії кінця 18 — поч. 19 ст. Ідеї "С.ш." справили помітний вплив на рос. істор. науку 19 ст., зокрема на студії К.Кавеліна та С.Соловйова. З-поміж укр. учених найбільше впливів "скептиків" зазнав на початку своєї академічної кар’єри О.Бодянський, який навчався в Моск. ун-ті та слухав лекції М.Каченовського. Вважають, що в магістерській дисертації О.Бодянського "О народной поэзии славянских племен" (1837) простежується низка ідей "скептиків", зокрема вживання порівняльно-істор. методу. Відтак магістерську дисертацію О.Бодянського розглядають як одну з перших компаративних і синтетичних славістичних студій, в якій представлено провідні риси нац. характерології слов’янства, а також розглянуті ритмі- ка й мелодика укр. нар. пісень. Магістерську дисертацію О.Бодянського переклали італ., нім., сербською та чеською мовами. Меншою мірою ідеї "С.ш." побутують у творчості М.Костомарова, які часом убачають у розвінчанні знаних авторитетів або кумирів рос. минувшини (Дмитрія Донського, Івана IV Грозного, Івана Сусаніна та ін.).

ЯСЬ Олексій Васильович.

1. Каченовский М. Параллельные места в русских летописях. «Вестник Европы», 1809, ч. 48, № 18
2. Його ж. О баснословном времени в Российской истории. «Ученые записки Московского университета», 1833, ч. 1, № 2
3. Строев С. О пользе изучения Российской истории в связи с всеобщей. «Ученые записки Московского университета», 1833, ч. 2, № 4—6
4. Скромненко С. [Cтроев С.М.] О недостоверности древней русской истории и ложности мнения касательно древности русских летописей. СПб., 1834
5. Федотов А.Ф. О главнейших трудах по части критической русской истории. М., 1839
6. Бутков П. Оборона летописи русской, Несторовой, от навета скептиков. СПб., 1840
7. Каченовский М. Два рассуждения: О кожаных деньгах и о Русской Правде. М., 1849
8. Иконников В. Скептическая школа в русской историографии и ее противники, I: М.Т. Каченовский и его последователи; II: Н.А. Полевой; III: Противники скептической школы. «Университетские известия». К., 1871, № 9—11
9. Барсуков Н. Жизнь и труды М.П. Погодина, кн. 1—3. СПб., 1888—90
10. Багалей Д.И. Русская историография. Х., 1911
11. Милюков П.Н. Главные течения русской исторической мысли. СПб., 1913
12. Рубинштейн Н.Л. Русская историография. М., 1941
13. Кондрашов Н.А. Осип Максимович Бодянский. М., 1956
14. Валк С.Н. Русская Правда в изданиях и изучениях 20—40-х годов XIX в. В кн.: Археографический ежегодник за 1959 год. М., 1960
15. Кузьмин А.Г. Скептическая школа в русской историографии. В кн.: Ученые записки Рязанского педагогического института, т. 62. Рязань, 1969
16. Шевцов В.И. «Скептическая школа» М.Т. Каченовского в оценке B.C. Иконникова. В кн.: Некоторые проблемы отечественной историографии и источниковедения. Днепропетровск, 1976
17. Його ж. Вопросы древнерусской истории в сочинениях С.М. Строева. В кн.: История и историки: Историографический ежегодник 1977. М., 1980
18. Його ж. Развитие прогрессивного направления в русской историографии первой половины ХIХ в.: Учебное пособие. Днепропетровск, 1980
19. Киреева Р.А. «Скептическая школа» в русской историографической литературе дооктябрьского периода. В кн.: Проблемы истории русского общественного движения и исторической науки. М., 1981
20. Козлов В.П. «История государства Российского» в оценках современников. М., 1989
21. Пронштейн А.П. Источниковедение в России: Эпоха феодализма. Ростов-на-Дону, 1989
22. Шапиро А.Л. Русская историография с древнейших времён до 1917 г. М., 1993
23. Михальченко С.И. О критериях понятия «школа» в историографии. В кн.: Історична наука на порозі ХХI століття: Підсумки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Харків, 15—17 листопада 1995 р.). Х., 1995
24. Шикло А.Е. А был ли Нестор?: Скептическая школа в русской историографии. В кн.: Историки России: XVIII — начало XX века. М., 1996
25. Умбрашко К.Б. М.Т. Каченовский и «скептическая школа» об особенностях истории России. Новосибирск, 2001
26. Його ж. «Скептическая школа» в исторической науке России первой половины XIX века, т. 1—2. М.—Новосибирск, 2006