СКЛАВИНИ, склавени — самоназва слов’ян, модифікована відповідно до латинських (Sclavi, Sclaueni, Sclauini) та грецьких (Σκλάβήνοι, Σκλαύηνοι, Σκλάβίνοι) фонетичних і граматичних норм (різні форми написання терміна можуть зустрічатися навіть у тексті одного автора й не мають принципового значення). Саме цим етнонімом від серед. 6 ст. ранньосередньовічні автори позначали новий народ, який з’явився на пн. кордоні Візантії. До поч. 7 ст. С. в більшості джерел фігурували разом з антами. У С. та антах вбачають два гол. племінні об’єднання слов’ян (давніх), що здійснили широку експансію на центрально- та південноєвроп. теренах упродовж 6—7 ст. Джерела 6 ст. одностайні в тому, що С. та анти походять від спільного кореня (венедів), мають подібну мову та побутову к-ру. Археол. еквівалентом С. вважають пам’ятки празької культури.

С. визначаються джерелами як доволі мобільне населення, однак їхнє госп-во базувалося на землеробстві. Стабільність економіки С. засвідчена згадками про значні запаси злаків і велику кількість худоби. Помітним джерелом статків були походи зара-ди здобичі та полонених. Сусп. устрій С. можна визначити як "військову демократію"; із 7 ст. зросла роль вождів (деяких із них джерела називають за іменами). Язичницькі вірування С. характеризувалися розвиненим пантеоном і ритуально-магічними діями.

Зі С. пов’язана пн. частина слов’ян. ареалу початку середньовіччя. Саме С. на межі 5—6 ст. здійснили заселення земель уздовж Пн. Карпат (Малопольща та Силезія), а в 1-й пол. 6 ст. проникли з пн. на територію Чехії та Словаччини і лівобережжя Середнього Дунаю. Від поч. 6 ст. С. вдиралися на територію Візант. імперії; пік цієї активності припав на серед. 6 ст. (т. зв. Балканські війни). Саме до серед. 6 ст. належать відомості про перші конфлікти між С. та антами, які проникли в Нижнє Подунав’я. Тривав у цей час рух С. на зх.; їх осередки з’явилися в міжріччі Ельби і Заале (ліва прит. Ельби), а також у передгір’ях Сх. Альп (сучасні Словенія та Зх. Австрія).

Помітно позначився на історії С. прихід в Європу аварів. У своєму русі на зх. авари захопили із собою частину С., які проживали в Сх. Європі. Опанування після 568 аварами Середнього Подунав’я та створення Аварського каганату мали на увазі також підкорення тамтешніх слов’ян. племен. У складі каганату С. (як подунайські, так і примусово переселені зі Сх. Європи) мали певну автономію, проте обкладалися всілякими поборами та були зобов’язані надавати військ. контингенти. Як у складі військ каганату, так і самостійно, впродовж 2-ї пол. 6 — поч. 7 ст. С. здійснили кілька походів (найбільш гучні — облоги Фессалонік (нині м. Салоніки, Греція) в 580—610-х рр., прорив Фермопіл (гірський прохід між Північною та Середньою Грецією) та здобуття Акрокоринфа (фортеця поблизу сучасного м. Коринф, Греція) в 590-х рр. і невдала облога Константинополя 626). Після послаблення каганату з огляду на поразку 626 С. протягом 7 ст. діяли здебільшого самостійно. Унаслідок цих воєнних акцій С. заселили практично всі Балкани аж до Пелопоннесу включ- но. З антиаварським спротивом пов’язаний перший досвід державотворення слов’ян (т. зв. д-ва Само, що існувала у Верхньому Подунав’ї в 620—50-х рр.).

Від серед. 7 ст. термін "склавини" поволі замінювався в джерелах назвами конкретних племен чи то племінних об’єднань. Це, імовірно, відбиває подальшу мовну та культ. диференціацію слов’ян раннього середньовіччя. В історіографії до серед. 20 ст. панувала думка, що С. були попередниками лише зх. відгалуження слов’янства, однак, згідно із сучасними поглядами, зі С. слід пов’язувати також походження пд. та сх. слов’ян. Щодо останніх, то принаймні пн. правобережні "племінні княжіння" переддержавного періоду пов’язані за походженням зі склавинами.

1. Lehr-Spławinski T. O pochodzeniu i prajoczyźne Słowian. Poznań, 1946
2. Herrmann J. Siedlung, Hirschaft und geselschaftlieche Verhaltnisse der slawischen Stramme zwischen Oder und Elbe. Berlin, 1968
3. Русанова И.П. Славянские древности VI—VII вв. М., 1976
4. Godłowski K. Z badań nad zagadnieniem rozprastrzenienia słowian w V—VII w. n. e. Kraków, 1979
5. Parczewski M. Początki kultury wczesnosłowiańskej w Polsce: Krytyka i datowanie źródeł archeologicznych. Kraków, 1988
6. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. К., 1990
7. Баран В.Д. та ін. Походження слов’ян. К., 1991
8. Свод древнейших письменных известий о славянах, т. 1—2. М., 1991—93
9. Седов В.В. Славяне в раннем средневековье. М., 1995
10. Баран В.Д. Давні слов’яни. К., 1998