 Бібліографічне посилання: Водотика Т.С.
СЛОВ'ЯНОСЕРБСЬК , смт Луганської обл. [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Slovianoserbsk_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
СЛОВ'ЯНОСЕРБСЬК , СМТ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛ.
СЛОВ’ЯНОСЕРБСЬК (1753—84 — Підгірне, 1784—1817 — Донецьк, 1817—1933 — Слов’яносербське) — с-ще міськ. типу Луганської області, райцентр. Населення 8,2 тис. осіб (2009). Початковий період історії С. пов’язаний із Слов’яносербією, що знайшло відображення в назві та гербі. Заснований 1753 як с. Підгірне, поселення-шанець 6-ї (згодом — 8-ї) роти гусарського поселенського полку І.Шевича, командиром даної роти капітаном Степаном Сабовим. Назване за зимівником Кальміуської паланки Підгірне, що згадується 1740. Ці землі 1746 було виведено з підпорядкування Запорозької Січі. Поселення (із 1784 — місто) розташувалося на правому березі Сіверського Дінця (прит. Дону) навпроти с. Трьохізбенка. 1817 через регулярні повені місто перенесено нижче по течії. Гусари Підгірного несли службу на Українській лінії, брали участь у Семилітній війні 1756—1763, російсько-турецькій війні 1768—1774, долучилися до формування гвард. лейб-гусарського полку. 1756—57 в Підгірному мешкало не більше 25 гусар — десь 60 чоловіків із родинами. 1764—76 Підгірне входило до складу Бахмутського гусарського поселенського полку. 1765 в поселенні було 244 мешканці, у т. ч. 46 гусар на дійсній службі, 46 — запасних, цивільних чоловіків — 46, жінок — 112. Це були серби, волохи, молдовани, українці, росіяни. Із 1764 функціонувала церква Святого Стефана. 1776 Бахмутський поселенський полк влито в нові гусарські поселенські полки, 1783 гусарські поселенські полки переформовано в регулярні легкокінні полки. Поселення перетворилося на звичайне цивільне містечко. 1764—75 с. Підгірне входило до Катерининської провінції та Бахмутської провінції (із 1765) першої Новоросійської губернії, 1775—83 — до другої Азовської губернії, 1783—96 місто перебувало у складі Катеринославського намісництва, у т. ч. як центр Донецького пов. 1784 перейменоване на м. Донецьк, яке 1796—1801 було позаштатним у складі Бахмутського пов. другої Новорос. губ. Із 1802 м. Донецьк входило до Катеринославської губернії, 1806 стало центром Слов’яносербського пов. 1817 отримало назву Слов’яносербське. Упродовж кінця 18 — поч. 19 ст. Слов’яносербське втратило риси військового поселення. У ході Української революції 1917—1921 калейдоскопічно змінювалася влада (у грудні 1917 проголошено рад. владу, у березні—листопаді 1918 — перебували німецькі війська, 19 січня 1919 Слов’яносербське зайняли війська рад. Українського фронту, із квітня 1919 по січень 1920 хазяйнували денікінці). Остаточне встановлення рад. влади знаменувало адм.-тер. зміни — 1920—25 Слов’яносербське входило до "другої" Донецької губернії із центром у м. Бахмут (із 1924 — Артемівськ), від 1923 — райцентр Луганської округи (1923—30), Донецької області (1932—38) і Луганської області (із 3 червня 1938). За час окупації С. у період Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 майже 600 мешканців було перетворено гітлерівцями на остарбайтерів. С-ще міськ. типу з 1960. |
