Бібліографічне посилання: Галушко К.Ю.
СЛОВ’ЯНИ (ДАВНІ). Частина 1 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 9: Прил-С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Sloviany_davni (останній перегляд: 18.03.2022)
СЛОВ’ЯНИ (ДАВНІ). ЧАСТИНА 1
СЛОВ’ЯНИ (ДАВНІ) — група племен, предки сучасних слов’ян. народів. Слов’яни (сучасні) — народи, мови яких утворюють слов’ян. групу індоєвропейської сім’ї. У наш час слов’яни розселяються від Центр.-Сх. Європи до Далекого Сходу. Як помітні етнічні меншини слов’яни присутні в сусп-вах Зх. Європи, Закавказзя, Центр. Азії, Америки, Австралії, Південно-Афр. Республіки. Заг. чисельність слов’ян, за різними оцінками, коливається від 300 до 350 млн (українці є третім за кількістю слов’ян. народом після росіян та поляків). Традиційно слов’ян поділяють на західних (поляки, чехи, словаки, лужицькі серби), східних (росіяни, або великороси, українці, білоруси), південних (болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, боснійці, чорногорці). Останнім часом слов’ян. мови поділяють на центральну та периферійну групи. До центральної зараховують лужицьку, чеську, словац. та укр. мови, малопольський діалект польс. мови, південнобілоруські діалекти; до периферійної — решту мов та діалектів. Номенклатуру слов’янських народів визначив П.-Й.Шафарик у 1840-х рр. Його перелік відрізнявся від сучасного 2-ма пунктами: присутністю "новгородців" (північноросійського етносу, який був асимільований "великоросами") та відсутністю македонців, яких на серед. 19 ст. вважали частиною болгар. |