СОЛОТВИНО (до 1995 — Солотвина) — с-ще міськ. типу Тячівського р-ну Закарпатської області. Розташов. на правому бере-зі р. Тиса (прит. Дунаю), на кордоні з Румунією. Населення 8,9 тис. осіб (2011).

Поселення виникло в 11—12 ст. біля покладів солі. Перша, хоч і дискусійна, писемна згадка про нього міститься в грамоті угор. короля Людовіка I Великого 1360, згідно з якою С. (в оригіналі Zаlаtina) надається синові марамороського волоха Дюли Драгошу і його синам Дюлі й Ладиславові в якості нової дарчої. Протягом 15—18 ст. земельні володіння мали тут дрібнопомісні дворяни румун. походження. Біля поселення функціонували королів. соляні копальні. 1498 місц. солекопи організували страйк. Солотвинці брали активну участь у Дожі Дєрдя повстанні 1514. Під час Національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711 С. відігравало важливу роль у забезпеченні повстанців сіллю. 1751 згадується дерев’яна греко-катол. церква Святого Дмитрія.

1770 С. і тутешнє соляне родовище відвідав імп. Йосиф II Габсбург, а 1777 тут побувала держ. комісія лісового та гірничого управління, яка прийняла рішення про пром. видобування солі за новими технологіями. 1778 була відкрита перша шахта "Кристина", пізніше заклали шахти "Адальберт" (1782), "Кунігунда" (1792), "Міклош" (1799), "Йосиф" і "Людовік" (1804), "Ференц" (1808). Біля шахт виникло поселення гірників, яке отримало нім. назву Гандал (Handal; румун. Okna Slatina, угор. Aknaszlatina, чеською Slatinské Doly) і розвивалося незалежно від середньовічного С. аж до їх об’єднання 1941. Власне С. (румун. Slatina Sat, угор. Faluszlatina, чеською Selo Slatina) було до серед. 19 ст. населеним пунктом із переважанням румунів, але вже на кінець 19 ст. половину мешканців С. становили євреї. Активно розвивалося тим часом і поселення Гандал, перетворившись на один із найпотужніших соледобувних центрів Угорщини. 1880 сюди дійшла залізниця; на базі соляних джерел виник бальнеологічний курорт Павела.

У січні 1919 обидва поселення зайняли румун. війська. Із червня 1920 по березень 1939 вони — у складі Чехословаччини. Із 15 по 17 березня 1939 С. — у складі Карпатської України, а після її падіння до 1944 — у складі гортистської Угорщини. 1941 угор. власті об’єднали два поселення в один населений пункт під назвою Окнослотіно (Aknaszlatina). Протягом квітня—травня 1944 тут функціонувало єврейс. гетто. Рад. війська ввійшли в С. 18 жовтня 1944. Згідно з переписом кінця 1944 у селищі проживало 2770 румунів, 1268 угорців, 355 українців, 56 росіян, 70 чехів і 2 євреї.

Із 1947 — с-ще міськ. типу.

Основою економіки С. в рад. час був видобуток солі та обслуговування курортників. Із 1968 діяла алергологічна лікарня, розміщена у вироблених соляних шахтах. Популярним було купання в соляних озерах (утворені внаслідок просідання ґрунту під час видобутку солі). 1974 відкрито Музей історії соляних копалень. Із 1990-х рр. селище опинилося під загрозою техногенної катастрофи (провали землі, затоплення шахт, утворення карстових вирв). 2007—10 було припинено видобуток солі, закрито лікарню, постало питання про переселення мешканців.

Археол. пам’ятки та знахідки: 3 стоянки середнього палеоліту, в урочищі "Читаття" багатошарове городище (доба бронзи, пізній залізний вік, рим. час, середньовіччя), скарби й поодинокі знахідки монет 3—4 ст.

У Слатинських Долах народився британський медіа-магнат Р.Максвелл.

1. Mihályi J. Máramarosi diplomák a XIV és XV századból. Máramaros-Sziget, 1900
2. Beskid K.M. Marmaroš, 1919—1929. Užhorod, 1929
3. ІМіС УРСР: Закарпатська область. К., 1969
4. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справочник. К., 1987
5. Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. Львів, 2000
6. Ільницький B. Солотвино: Курорт пішов під воду. «День», 2011, 18 листопада (http://www.day.kiev.ua/219200)
7. Фийнєш Е. Географічний словник Угорщини (Закарпаття). Ужгород, 2011