СОЛТИС — сільс. староста в селах нім. права на укр. землях у складі Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та на Закарпатті в 14—18 ст. Володів широким колом повноважень щодо регулювання внутр. життя сільс. громади. До компетенції С. належав також розгляд суд. справ, щодо яких магдебурзьке право передбачало смертну кару. На утримання С. залишалася 1/6 частина чиншу та панщини, а також 1/3 частина суд. штрафів, які сплачували жителі села. У тих укр. селах, де солтиства нім. права замінювали відповідні інститути самоврядування руського права та волоського права, селяни активно виступали проти їхнього впровадження. Це пояснювалося феодалізацією солтиств, при чому інститут С. все більше еволюціонував від репрезентанта волі громади села до її сюзерена. С.-шляхтич уже створював цілий штат свого уряду, призначаючи лендвійта та колегію лавників для судочинства. У випадках, коли солтиство було викуплене князями, зем’янами, панами чи боярами, останні призначали С., який ставав простим управителем села, зобов’язаним виконувати волю свого сюзерена.

ГУРБИК Андрій Олександрович

1. Инкин В.Ф. Волость (краина) и вече (сбор) на Галичине в XV—XVIII вв. В кн.: Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. Рига, 1977
2. История крестьянства СССР, т. 2. М., 1990
3. Гурбик А.О. Еволюція інститутів громадського самоврядування в Україні XIV—XVI ст. В кн.: Середньовічна Україна: Збірник наукових праць, вип. 2. К., 1997
4. Його ж. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998
5. Історія української культури, т. 3. К., 2003
6. Історія українського селянства: Нариси, т. 1. К., 2006