СОСЮРА Володимир Миколайович (06.01.1898(25.12.1897)—08.01.1965) — поет, перекладач. Н. в с-щі станції Дебальцеве (нині м. Дебальцеве Донец. обл.). Трудову діяльність розпочав у с. Верхнє (нині у складі м. Лисичанськ) на Донец. содовому з-ді (1909—11); 1914—18 навч. в трикласному нижчому с.-г. уч-щі на станції Яма (нині м. Сіверськ Артемівського р-ну Донец. обл.); 1918 — член повстанської робітн. дружини Донец. содового з-ду; 1918—19 — козак 3-го Гайдамацького полку Армії Української Народної Республіки; восени 1919 — взимку 1920 — військовополонений денікінської армії; у лютому—квітні 1920 — червоноармієць, курсант військ. політ. курсів, політпрацівник; навесні—восени 1921 — інструктор преси при ЦК КП(б)У; 1922—23 навч. в Комуністичному університеті імені Артема, а 1923—25 — на робітн. ф-ті Харків. ін-ту нар. освіти; 1923—41 займався виключно літ. роботою; 1941—44 — пропагандист при ЦК КП(б)У, старший наук. співробітник Ін-ту мови і літератури АН УРСР, літ. працівник партизан. штабу, військ. кореспондент фронтових газет; військ. звання — підполковник. Із 1944 — на літ. роботі.

Писати вірші почав рос. мовою під впливом поезії О.Апухтіна, С.Надсона, К.Бальмонта. Перші публікації рос. та укр. мовами з’явилися в повітовій бахмутській "Народной газете" (1917, березень) та в лисичанській газ. "Голос рабочего". Першу поетичну збірку "Пісні крови" під прізвищем "Сюсюра В." було видано на гроші командира 3-го Гайдамацького полку О.Волоха (Проскурів, 1918; збірку досі не віднайдено). Перебуваючи у війську С.Петлюри, писав і друкував свої вірші в газ. "Український козак". Спогади про свою участь у визвол. змаганнях "З минулого" опублікував у ж. "Червоний шлях" (1926, № 10), вони згодом увійшли до автобіографічного роману "Третя Рота", над яким С. працював із перервами 1926—30, 1942 і 1959—60 (у первісному варіанті, що не зберігся, роман-трилогія складався із 3-х частин: 1) "Володька"; 2) "Крізь вогонь"; 3) "Поет"). Публікацію скороченого варіанта роману було розпочато навесні 1960 в газ. "Молодь України", але призупинено вольовим рішенням тодішньої парт. номенклатури.

За життя поета вийшло понад 80 видань його творів. Перша книжка "Поезії" (1921), в якій було передруковано поему "Червона зима" за збірником "На сполох" (1921), та збірка "Червона зима" (1922) принесли С. велику популярність як співцеві недавніх революц. подій в Україні, які він намагався показати у світлі нової соціаліст. ідеології. Але щирість і винятковий ліризм його поезії засвідчили те, що навіть у худож. літературі не можна оминути правдивого відображення істор. подій, свідком яких він був.

Найталановитішим твором 1920-х рр., на думку сучасників, була поема "Махно" (1924), про яку є згадка в романі "Третя Рота": "Я написав поему "Махно”, за яку стільки випив горя, що й нащадкам стане", — писав С. Поема викликала гостру критику, про що йдеться в книзі Ю.Смолича "Розповіді про неспокій немає кінця": "Повністю вона [поема] надрукована не була, не дописана й до кінця, з’явилися, либонь, лише окремі з неї уривки. […] Поетична сила поеми була величезна. Можливо, ця втрачена поема була одним із найдужчих Сосюриних творів", — зазначав Ю.Смолич. За спогадами дружини поета Марії Сосюри, один із варіантів рукопису поеми "Махно", боячись за життя свого чоловіка, вона віднесла 1931 в Державне політичне управління УСРР, про що є згадка на початку поеми "Розстріляне безсмертя" (1960) ("…поему написать нову, / бо першая давно пропала / в сумних архівах ДПУ"), задумом створення якої було поновлення втраченої поеми "Махно". Повний текст цього твору не зберігся. У збірках "Осінні зорі" (1924), "Місто" (1924), "Сніги" (1925), "Сьогодні" (1925) і "Золоті шуліки" (1927) поруч із шедеврами поетичної лірики друкувалися твори, в яких були картини недавнього трагічного минулого періоду громадянської війни в Україні 1917—1921 (ліробалада "Перстень") та реалістичні образи із нової соціаліст. дійсності, в якій розчаровувався поет (поеми "Нальотчиця", "Робфаківка"). Збірку "Серце" (1931) було конфісковано після критичних звинувачень у роздвоєності таланту поета і нерозумінні ним тогочасної соціаліст. дійсності.

Великої популярності, а водночас, вульгарних критичних зауважень здобули істор. поеми "Тарас Трясило" (1925) і "Мазепа" (1928). 1929 в ж. "Життя й Революція" (№ 1) було надруковано перші чотири розділи поеми "Мазепа", а над рештою розділів (V—XXVI), прологом і епілогом поет працював 1959—60. С., на відміну від деяких своїх попередників (Вольтер, Дж.-Н.Байрон, Ю.Словацький, К.Рилєєв, О.Пушкін та ін.), по-своєму трактував образ І.Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет творив насамперед худож. образ, а не політ. портрет гетьмана. Автору не можна дорікнути в незнанні істор. чи літ. джерел, що, очевидно, й дало йому змогу уникнути тенденційності у вирішенні цієї складної проблеми. С. намагався розкрити психологію особистості І.Мазепи, щоб з’ясувати для себе і для читача не лише мотиви розриву із царем Петром I, але й показати справжнього борця за суверенну Україну.

У 1920—60-х рр. деякі твори С. поширювалися серед читачів у рукописних копіях (списках): поеми "Махно", "Мазепа", "Слово" (1930-ті рр.), "Розстріляне безсмертя" (1960), окремі вірші та гострі епіграми переважно на сучасників-можновладців і деяких письменників. Про існування в творчості С. т. зв. захалявних творів було публічно сказано наркомом освіти УСРР О.Шумським на червневому 1926 пленумі ЦК КП(б)У. Очевидно, йшлося про першу збірку "Пісні крови" (1918), вірші, написані й опубліковані в газетах під час служби в Армії УНР і, особливо, про неопубліковану поему "Махно", яку О.Шумський і В.Блакитний заборонили автору читати під час своїх публічних виступів.

Творча спадщина С. зазнавала постійного ревізування як із боку офіц. влади, так і вимушеного самоцензурування опублікованих творів, що вже стали хрестоматійними. Із них вилучалися нац. символіка і проблематика, нівелювалися гострі проблеми переслідування укр. мови тощо. Навіть у поемі "Червона зима" (1921) були замінені такі поетичні образи, як "блакитний бій сердець" — на "гарячий бій сердець", а "золотосиній сон" — на "золотобарвний сон". Написаний і опублікований вірш "Любіть Україну" (1944) теж зазнав пізніших редагувань у збірці "Щоб сади шуміли" (1947). 2 липня 1951 в газ. "Правда" з’явилася стаття "Об идеологических извращениях в литературе", в якій піддано жорстокій критиці цей вірш.

Газета "The New York Times" 3 липня 1951 опублікувала статтю ""Правда” б’є по червоних", в якій давалася критична оцінка виступу офіц. органу КПРС: ""Правда” пише, що пан Сосюра неправильно тлумачить тему любові до соціалізму і батьківщини, яка збуджує в наших серцях великі патріотичні почування". Навпаки, писала газета, його вірш "викликає настрої розчарування і протесту". І.Багряний у передмові до українсько-англ. видання вірша С. "Любіть Україну — Love Ukraine" (вид-во "Україна", 1952 [США]) писав: "Відколи я знав Сосюру особисто, він все був у конфлікті з окупаційною владою через свою полум’яну любов до свого народу".

С. — автор поем на бібл. тематику ("Каїн", 1948; "Мойсей", 1948; "Христос", 1949; "Ваал", 1949), які теж не друкувалися за життя поета.

Серед невиданих книжок С. опинилася і збірка "Колос викинув ячмінь", яка готувалася до друку 1950, коли дружину поета Марію Сосюру було репресовано. Рецензент рукопису збірки засумнівався в доцільності назви збірки: "Відомо з народної мудрості, що, коли ячмінь викидає колос, то соловей губить голос" (А.Трипільський).

Лауреат Сталінської премії (1948, за збірку поезій "Щоб сади шуміли"; 1947), Держ. премії УРСР ім. Т.Шевченка (1963, за книги лірики "Ластівки на сонці" (1960) і "Щастя сім’ї трудової"; 1962).

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.

Осн. масиви архіву С. зберігаються в ЦДАМЛМ України (фонд № 44) та у відділі рукописних фондів і текстології Ін-ту літератури ім. Т.Шевченка НАН України (фонд № 139). Зошит із рукописами поезій за квітень 1918 — лютий 1919 зберігається в архіві укр. письменника А.Любченка в Торонтському ун-ті в Канаді.

1. Твори, т. 1—10. К., 1970—71
2. Вибрані твори, т. 1—2. К., 2000
3. Всім серцем любіть Україну: Вибрані твори. К., 2003

1. Бурляй Ю. Володимир Сосюра. К., 1959
2. Радченко Є. Володимир Сосюра. К., 1967
3. Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру. К., 1968
4. Моренець В. Володимир Сосюра. К., 1990
5. Костюченко В. Біль аж до краю дороги...: Есе. К., 2004