СОЦИНІАНСТВО, або антитринітаризм (від грец. ảντι — проти і лат. Trinitas — Трійця, тому ще "унітаризм") — течія у протестантизмі, що виникла в Пд. Європі в ході Реформації. Під впливом пізнього номіналізму (Іоанн Росцелін, П’єр Абеляр) і ренесансного гуманізму (антропоцентризм) актуалізувався християн. раціоналізм, зокрема вчення александрійського пресвітера 4 ст. Арія (див. Аріанство). Етико-філос. підґрунтям С. є вчення Мігеля Сервета (1511—53; гол. праці — "Про помилки троїчності", "Діалоги про Трійцю", "Відновлення християнства"), за яким Бог — єдине єство, ідеальний розум, етичне начало. Бог відкривається людині через Слово й Дух, і вона хоче пізнати Його у Слові (зовнішньому Одкровенні) й Дусі (внутрішньому Одкровенні). Ісус Христос — найдосконаліша людина, яка своїми чеснотами удостоїлася Божого синівства, — уособлює Слово, яке створене й нижче за Отця. Дух Святий — Божественний подих, що його Отець передав Ісусу Христу, а той — людям. Ісус Христос і Святий Дух — не іпостасі, а модуси самовияву Творця. Ісус Христос за допомогою Духа виконує роль учителя й наставника через переданий ним Божий Завіт. Кожна людина прагне єднання з Богом в уподібненні Ісусу Христу, що дозволить їй стати чистою, святою. Концепцією нової людини М.Сервет наблизився до анабаптизму у питанні хрещення за вірою, запереченні віри як системи догматів, символічному тлумаченні таїнств, понятті невидимої Церкви та ідеї Царства Божого на землі. Погляди М.Сервета продовжили гуманісти Лелій і Фауст Социни (звідси — социніанство), Павло Альціат, Бернардо Окіно, Георгій Бландрата та ін., які відновили пелагіанство в догматах гріхопадіння й викуплення (як Ісус Христос мав вільну волю, так і проста людина здатна своїм етичним життям досягти спасіння); в ученні про віру і розум надали пріоритет розумові; здійснили критичний аналіз Біблії; культову систему ототожнили зі звичаєвими церемоніями; висунули ідеї позаконфесійної віри, свободи совісті, незалежності духовної і світської влад. Єретичні, гуманістичні й раціоналістичні засади зробили С. неприйнятним як для класичного протестантизму, так і для радикальних течій, ґрунтованих на гол. християн. догматах та буквалізмі. Ідейна система С. близька деїзму і пантеїзму, вплинула на погляди Дж.Локка, Б.Спінози; еволюціонувала у філос. раціоналізм. У 16—17 ст. знайшла прихильників в Італії, Швейцарії, Голландії, Польщі, Угорщині. Наприкінці 16 — у 1-й пол. 17 ст. С. набуло поширення в Речі Посполитій, зокрема в Україні. Социніани відомі тут під назвою "польських братів" і неабияким культурно-освіт. внеском, багатою наук. і літ. спадщиною ("Бібліотека польських братів", Амстердам, 1665—68). Підтримані укр. шляхетськими родинами Немиричів, Гойських, Чапличів, Кишок, Гулевичів-Воютинських, Сенют-Ляховецьких та ін., социніани мали мережу громад, низку шкіл, кілька культурно-освіт. центрів на Волині та Київщині. Гол. діячі — Симон Будний, Андрій Вишоватий, Юрій і Стефан Немиричі (див. Ю.Немирич), Юрій і Мартин Чапличі, Євстахій Кисіль, Андрій і Станіслав Любенецькі. Ухвалою вального сейму 1658 социніанам було наказано перейти у католицизм або залишити Річ Посполиту.

1. Левицкий О. Социниане в Польше и Юго-Западной Руси в ХVI—ХVII вв. «Киевская старина», 1882, кн. 4—6
2. Любович Н. История Реформации в Польше. Варшава, 1883
3. Literatura ariańska w Polsce XVI wieku: Antologia. Warszawa, 1959
4. Tazbir J. Kisielinsko-bereski zbor Braci Polskich. «Przegląd Historyczny», 1966, nr. 57
5. Sandius Ch. Bibliotheca antitrinitariorum. «Biblioteka pisarzy reformacyjnych» (Varsoviae), 1967, nr. 6
6. Tazbir J. Antytrynitaryzm na ziemiach ukraińskich w XVI wieku. В кн.: Z polskich studiów sławistycznych, seria 4. Warszawa, 1973
7. Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. К., 1996