СТАХІВ Євген Павлович (псевдоніми в підпіллі — Борис, Євген, Борис Дубенко, Йоган Кравс, Макольондра, Володимир Павлюк, Стах; н. 15.09.1918) — громад. та політ. діяч укр. діаспори, публіцист, активний учасник укр. національно-визвол. руху в роки Другої світової війни. Н. в м. Перемишль у родині булавного Української Галицької армії Павла Миколайовича Стахова (1880—1960). Навч. в Перемишльській г-зії, вступив до юнацької ланки Організації українських націоналістів (1932); член ОУН (1934), член "Просвіти" (1937). Учасник та керівник низки укр. шкільних і молодіжних культурно-освітніх і спортивних орг-цій Галичини (1934—38). Переслідувався польс. поліцією.

Доброволець Карпатської Січі. Редактор спортивної сторінки щоденної газети в м. Хуст "Нова Свобода", де друкував матеріали про Карпатську Січ та її жін. відділи. Брав участь у створенні Укр. Олімпійського к-ту (1939). Після окупації Підкарпатської Русі Угорщиною переховувався у Словаччині, Австрії, Німеччині. Представляв у Берліні (1939—41) офіц. установу Проводу ОУН — Укр. пресову службу. Студіював (березень 1940 — червень 1941) виплавлювання сталі на ф-ті металургії Берлінської політехніки (Technische Hochschule zu Berlin), срібний призер Міжнародних студентських змагань з легкої атлетики в естафеті 4x100 м (Берлін, 1940).

Член Південної похідної групи ОУН(б), організатор нових підпільних осередків ОУН в Наддніпрянщині, на Донеччині, Луганщині, у Криму (1941—43). Член Закордонного проводу Української головної визвольної ради (1944).

По війні очолив Провід ОУН(б) у Тіролі (Інсбрук; Австрія), виступив одним із засновників Спілки укр. молоді в Німеччині.

Емігрувавши до США (1949), у низці видань Аргентини, Канади, США вперше описав рух Опору укр. народу на окупованих Німеччиною пд.-сх. землях України та дослідив генезу еволюції ОУН. Ці матеріали лягли в основу дослідження амер. історика і політолога, професора Вісконсінзького ун-ту Дж.-А.Армстронга — "Український націоналізм: 1939—1945" (вид. 1955, 1963, 1987), їх використав і укр. історик Л.Шанковський у книзі "Похідні групи ОУН" ("Причинки до історії похідних груп ОУН на Центральних і Східних землях України в 1941—1943 роках". Мюнхен, 1958).

У серед. 1950-х рр. у численних публікаціях першим на Заході піддав нищівній критиці роман О.Фадєєва "Молода гвардія", однойменний худож. кінофільм реж. С.Герасимова та міфотворчу діяльність державно-політичних структур СРСР стосовно подій у Краснодоні в роки II світ. війни.

Один із фундаторів (1952—53) Укр. нар. дому в Нью-Йорку (США) та беззмінний член його дирекції. Фундатор і голова Т-ва українсько-єврейс. зв’язків США (1965—98). Делегат 1—4-го Всесвітніх форумів українців у Києві (1992, 1997, 2001, 2006), на яких обирався до Української всесвітньої координаційної ради.

Після здобуття Україною незалежності консолідував американських українців на підтримку державотворчих процесів в Україні.

Нагороджений орденами "За заслуги" 3-го ст. (1997), Ярослава Мудрого 5-го (2006) і 4-го ст. (2008).

Проживає у Волдвіку (шт. Нью-Джерсі, США).

СЕМИСТЯГА Володимир Федорович

1. Крізь тюрми, підпілля й кордони: Повість мого життя. К., 1995
2. Останній молодогвардієць. К., 2004

1. Панченко О.І. Організація українських націоналістів за кордоном в контексті українського державотворення (науково-популярний нарис). Гадяч, 2003
2. Гогун А. Между Гитлером и Сталиным: Украинские повстанцы. СПб., 2004
3. Семистяга В.Ф. Антинацистське молодіжне підпілля «Молода гвардія» (м. Краснодон) та відображення його діяльності в новітній літературі (деякі аспекти історіографії проблеми). В кн.: Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Історичні науки: За матеріалами Всеукраїнської наукової конференції «Молодіжний рух у ХХ столітті», № 21. Луганськ, 2009