СТАНИЦЯ — 1) козац. поселення (і жителі цього поселення) на Дону, пізніше — також в ін. козац. військах Рос. імперії. Назва походить від слова "стан", тобто місце стоянки, ставки. Із 19 ст. — низова адм.-тер. одиниця й велике поселення в козац. регіонах. У містах, де частина населення складалася з козаків, тільки останні вважалися станицею, напр., С. Саратовська складалася з козаків Астраханського козац. війська, які мешкали в м. Саратов (нині місто в РФ). У козац. військах, створених на території України в 19 ст., великі поселення також називали станицями — в Азовському козацькому війську, Бузькому козацькому війську, Дунайському козацькому війську (із 1856 — Новорос. козац. військо).

До складу С. входили хутори й селища, що перебували в межах одного станичного юрту (землі, що належали С.). Козац. населення С. складало станичну громаду. Вищий розпорядчий орган — станичне коло або збір (схід) із домогосподарів-козаків, на котрому обирали станичне правління — станичного отамана, його помічника й скарбничого. У Донському війську (див. Всевелике Військо Донське), Яїцькому і Гребінському козацьких військах станичне коло щорічно обирало отамана й станичний суд. Більшістю голосів вирішувалася будь-яка пропозиція станичного отамана, котрий не мав особливої влади, а був тільки охоронцем порядку, при якому кожен козак мав голос. Поступово роль станичних кіл знижувалася, а роль станичного отамана зростала.

У 1-й пол. 19 ст. станична громада на повному зборі домогосподарів могла судити і карати своїх членів "за маловажні провини". Автономні функції станичної громади були розділені між станичним збором (колом, сходом) та станичним правлінням. До складу станичного правління входили станичний ота-ман і двоє суддів, які вибиралися громадою на повному зборі й затверджувалися на своїй посаді військ. отаманом на 3 роки. При кожному станичному правлінні було по два писарі. Як виконавчому органу станичному правлінню повинне було підкорятися все населення станиці. 1869 було прийнято "Положення про поземельний устрій у козацьких військах", яким станичні землі оголошувалися в громад. володінні. Особам невійськ. стану дозволялося селитися на землях козац. військ. 1870 прийняте "Положення про громадське управління в козацьких військах", яке поширювалося на все козацтво Росії, знищуючи будь-які регіональні особливості, що існували в цій сфері раніше. Станична громада оголошувалася безстановою, тобто в її справах могли брати участь у голосуванні також "іногородні" (жителі некозац. стану; див. Іногородці) під час обговорення питань, що безпосередньо стосуються їхнього становища. Згідно з "Положенням про громадське управління..." владою на місцях були станичний схід (збір) і обрані ним отаман, правління й суд. Станичний схід був розпорядчим органом, станичне правління — виконавчим. У такий спосіб було відроджене самоврядування на рівні станичних громад. Однак у його віданні перебували, гол. чин., госп. проблеми, усунення різних конфліктів, збір козаків на службу. 3 червня 1891 затверджено нове "Положення про громадське управління станиць козацьких військ". У ньому значною вла-дою наділялися станичне правління й отаман. Гол. виконавчою владою був отаман, що підпорядковувався окружному (або віддільському) отаманові. Станичне управління складалося зі станичного збору, отамана, правління й станичного суду. Іногородні позбавлялися права голосу. Збільшилося діловодство.

На Кубані станиці спочатку створювалися в лінійних козац. полках, потім — у Кавказ. лінійному козац. війську (див. Лінійне козацьке військо), але там не обирався станичний отаман, а призначався начальник станиці, підлеглий командиру полку. У Чорноморському козацькому війську 1842 курінні поселення були перейменовані на станиці, де отаманів обирав станичний збір (схід). З утворенням Кубанського козацького війська шляхом об’єднання Чорномор. козац. війська та 6-ти бригад Кавказ. лінійного козац. війська 1860 спочатку зберігався колиш. порядок у станицях, але з 1870 у всіх станицях обирали станичних отаманів. Після розмежування земель у межах станичного юрту частина землі приділялася офіцерам і генералам за встановленими нормами, решта під керуванням станичного отамана ділилася на рівні пайові ділянки й надавалася сім’ям у користування залежно від кількості душ чол. статі. Станичні отамани були підлеглі отаманам відділів або округів козац. війська.

У сучасній Росії С. як тип сільс. поселення існує в районах істор. проживання козаків — у Краснодарському й Ставропольському краях, Волгоградській, Новосибірській, Омській, Оренбурзькій, Ростовській, Свердловській областях, Адигеї, Дагеста-ні, Інгушетії, Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Пн. Осетії-Аланії й Чечні. Чисельністю населення багато станиць нагадують невеликі міста. Найбільші станичні поселення сучасної Росії — станиці Орджонікідзевська в Інгушетії (75 тис. мешканців у 2010) та Канівська в Краснодарському краї (44,8 тис. мешканців у 2005);

2) загін, група молодців, розбійників, а також кінний розвідувальний загін рос. козаків, який висилали в степ перед "засічною чертою" для спостереження за пересуванням татар. загонів;

3) посольство, депутація, виборні представники, що відправлялися в Москву донськими, яїцькими та ін. рос. козаками в 16—17 ст.;

4) місце дислокації, поповнення та відпочинку Легіону Українських січових стрільців у тилу під час Першої світової війни, Української Галицької армії та Армії Української Народної Республіки під час визвол. змагань 1917—21;

5) громад. орг-ції укр. та рос. козаків, а також укр. збройних формувань, що були утворені на еміграції з 1920. Залежно від чисельності йменувалися "станицями" або "хуторами";

6) назва таборів інтернованих вояків Армії УНР в Каліші та Щипйорно після скасування статусу інтернованих;

7) осередок укр. держ. міліції, утвореної із членів (старшинські кадри) та симпатиків (рядові) Організації українських націоналістів Українським державним правлінням після проголошення Акта відновлення Укр. Д-ви 30 червня 1941 у Львові (див. Акт Тридцятого червня 1941). Пізніше "станицями" називалися осередки укр. поліції на окупованій німцями території;

8) низова ланка у структурі ОУН(б) в кожному селі в зх. областях України. Станиці об’єднувалися в кущ, кущі — в район, райони — в надрайон, надрайони — в округу, i т. д.;

9) осередки громад. орг-ції "Українські американські ветерани" — ветеранів укр. походження, які служили в амер. збройних силах у часи Першої світової війни та Другої світової війни, створеної 1948. Пізніше до неї ввійшли ветерани Корейської війни 1950—53, В’єтнамської війни 1965—73 та ін. війн;

10) низова громад. орг-ція козац. військ та утворень у сучасних Україні та Росії;

11) назва місц. осередку громад. орг-цій сучасних укр. скаутів ("Пласту").

1. Хорошхин М.П. Казачьи войска: Опыт военно-статистического описания. СПб., 1881
2. Щербина Ф.А. Земельная община кубанских казаков. В кн.: Кубанский сборник, т. 2. Екатеринодар, 1891
3. Ширский П.С. Поземельные права станичных обществ (доклад помощника присяжного поверенного П.С. Ширского Екатеринодарскому юридическому обществу). Екатеринодар, 1902
4. Ратушняк О.В. Донское и кубанское казачество в эмиграции (1920—1939 гг.): Учебное пособие. Краснодар, 1997
5. История казачества России: Учебное пособие. Ростов-на-Дону, 2001
6. Очерки традиционной культуры казачеств России, т. 1—2. М.—Краснодар, 2002—05
7. Российское казачество: Научно-справочное издание. М., 2003
8. Ратушняк О.В. К вопросу о географическом размещении казаков и казачьих объединений в эмиграции в 1920—1930-е годы. В кн.: Историко-географический сборник, вып. 1. Краснодар, 2007