СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович (14(02).12.1840—27(14).04.1904) — письменник, поет, перекладач, театральний і культурно-громад. діяч. Батько М.Старицької і Л.Старицької-Черняхівської. Н. в с. Кліщинці (нині село Чорнобаївського р-ну Черкас. обл.). Походив із дрібномаєткової поміщицької родини. Рано осиротівши, виховувався в родині В.Лисенка — батька композитора М.В.Лисенка. Навч. в Полтав. г-зії, а згодом — у Харківському (1858—60) та Київському (1860—61, 1864—65) ун-тах. У 1860-х рр. розпочав літ., громад. і театральну діяльність. Брав участь у роботі Південно-західного відділу Російського географічного товариства, Київського літературно-артистичного товариства, видавав альманах "Рада". Свою прозову творчість розпочав як перекладач. С. створив низку власних поезій, які є золотим фондом літ. класики. Одним із кращих ліричних віршів є "Виклик" ("Ніч яка, Господи, місячна, зоряна"). В історію укр. літератури ввійшов передовсім як автор великих істор. повістей та романів. Його перу належать 7 романів, 6 повістей і кілька десятків оповідань та нарисів, написаних рос. мовою. До найвизначніших належать трилогія "Перед бурей: Исторический роман из времен Хмельниччины" (1894), "Буря" (1896), "У пристани" (1897), в яких оспівана героїчна боротьба укр. народу за своє визволення. Близькою до трилогії була повість "Оборона Буши" (1891). Твори "Молодость Мазепы" (1893), "Руина" (1899), "Последние орлы" ("Гайдамаки"; 1901) відтворювали істор. події 2-ї пол. 17—18 ст. Соціальні проблеми знайшли своє відображення в романі "Разбойник Кармалюк" (1903). Багато повістей, оповідань та нарисів присвятив становищу укр. села ("Непокорный", 1892; "Остроумие урядника", "Даровой хлеб", 1881; "Понизив", 1893; "Вареники", 1894; "Ори-ся", 1894; "Лихо: Картинки з життя голодних", 1901). У багатьох оповіданнях порушує питання становища інтелігенції в тогочасному сусп-ві ("Горькая правда", "Неудачница", 1901; "Копилка", 1903).

Значне місце у творчості С. займала драматургія. За сюжетами творів М.Гоголя він створив п’єси "Різдвяна ніч", "Сорочинський ярмарок" (1883), "Тарас Бульба" (1881), "Утоплена" (1885), інсценізував твори Е.Ожешко, Ю.-І.Крашевського, зробив сценічні редакції п’єс укр. драматургів ("Чорноморський побит на Кубані" Я.Кухаренка, 1886; "На Кожум’яках" І.Нечуя-Левицького (у сценарії — "За двома зайцями"), 1875; "Перемудрив" П.Мирного, 1884). Написав власні соціально-побутові драми "Не судилося" (1881), "У темряві" (1892), "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" (1882), "Талан" (1893), істор. драму "Маруся Богуславка" (1897), водевілі "Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка" (1872), "По-модньому" (1889), "Чарівний сон" (1872) та ін. Творчості С. притаманне поєднання реалізму з романтичним піднесенням.

Зробив великий вклад у розвиток укр. професійного театру. Сценічну діяльність розпочав у любительських драм. гуртках. 1872 разом із М.Лисенком створив у Києві "Товариство українських сценічних акторів". Упродовж 1883—85 очолював першу укр. трупу М.Л.Кропивницького, а 1885—91 — нову трупу. 1892—96 — директор і режисер трупи М.К.Садовського, 1898 — режисер трупи І.Найди.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі.

У с. Кліщинці встановлено пам’ятник М.Старицькому.

ЛАЗАНСЬКА Тамара ІванівнаІ.

1. Сокирко Л.Г. М.П. Старицький. К., 1960
2. Комишанченко М.Т. Михайло Старицький. К., 1968
3. Митці України: Енциклопедичний довідник. К., 1992