СТАВРОПІГІЯ (від грец. οταυρός — хрест і πηγνύω — встановлюю) — форма управління в Греко-правосл. церкві, що передбачала незалежність від місц. ієрархії та безпосередню підпорядкованість патріарху. С. отримували значні монастирі, окремі церкви, провідні церк. братства. В Україні вони підпорядковувалися не прямо константиноп. патріарху, а київ. митрополиту, який вважався екзархом патріарха. Ставропігіальними були Києво-Печерська лавра (1592), Манявський скит (1620), Київський Межигірський Спасо-Преображенський монастир (1610). Серед братств С. мали Львівське братство (1589), що обумовило протидію з боку львів. єпископа Г.Балабана, та Віленське братство. Такий статус братств забезпечував можливості автономної діяльності, незалежність від ієрархії, сприяв посиленню процесу секуляризації культ. і громад. життя. Хрест за престолом в ставропігіальних соборних церквах встановлювався особисто патріархом.

ДЗЮБА Олена Миколаївна

1. Релігієзнавчий словник. К., 1996
2. Довідник з історії України. К., 2002