СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ у Львові — громадсько-реліг. інституція, що об’єднувала світську інтелігенцію греко-катол. обряду, спадкоємець Львів. Свято-Успенського ставропігійського братства (див. Львівське братство). Згідно з рескриптом імп. Йосифа II Габсбурга від 7 жовтня 1788 членам Ставропігії надано статус "настоятелів греко-католицької нації" із правом патронату над церквою Успіння Пресвятої Богородиці, утримання друкарні, а також школи для навчання молоді. Із 1790 за інституцією закріплено назву "Ставропігійський інститут". Рескрипт від 16 лютого 1793 надав право патронату над церквою Святого Онуфрія та Львів. Свято-Онуфріївським монастирем.

Керівні органи С.і. — Рада старійшин (сеньйорів), або провізоріат, та Рада правління, до складу якої входили сеньйор (голова), віце-сеньйор (заступник), керівники відділів, що відповідали за певні ділянки діяльності ін-ту, — настоятелі (провізори, префекти) церкви, школи, друкарні, управителі дібр (керуючий нерухомим майном ін-ту та церк. нерухомістю), інститутської книгарні, секретар, касир, архіваріус, бібліотекар. Членами С.і. могли стати світські русини (українці), які сповідували греко-католицизм, посідали високе сусп. становище, що перетворювало ін-т на замкнуту, елітарну інституцію, яка об’єднувала представників науки, культури, пром. кіл, чиновництва. Ін-т до 1850-х рр. перебував у залежності від місц. світської влади, а з 19 грудня 1860 був переданий в юрисдикцію Галицькій митрополії Української греко-католицької церкви.

Наприкінці 18 — у 1-й пол. 19 ст. члени С.і. сповідували австролоялізм, сподівалися на допомогу Австрії в боротьбі за свої нац. права. Члени ін-ту входили до складу Головної Руської ради, виступили з ініціативою видання першого періодичного органу укр. мовою й видавали його у своїй друкарні, брали участь у створенні Галицько-Руської матиці, проте виразна австрофільська позиція унеможливлювала радикальні дії та скеровувала діяльність установи в чітко визначеному руслі — повній відповідності австрійс. законодавству. Після поразки революції 1848—49, коли віра в підтримку Габсбургів похитнулася, частина діячів С.і. поповнила ряди русофілів та полонофілів, інші — зберегли вірність укр. нац. ідеалам, згодом поповнили народовський табір.

Наприкінці 1850-х рр. члени С.і. спільно з духовенством УГКЦ виступили проти намірів австрійс. уряду запровадити лат. алфавіт для українців та новий календар для греко-катол. церкви. 1898 С.і. разом з ін. русофільськими т-вами надіслав меморандум австрійс. імп. Францу-Йосифу I Габсбургу із проханням не затверджувати в школах і установах Галичини та Буковини укр. фонетичний правопис та нар. мову. На зламі 19—20 ст. рос. мова стала офіц. мовою ділової документації Ставропігії та її друкованої продукції. 1905 в бурсі ввели викладання рос. мови та історії. У роки Першої світової війни С.і. діяв у звичному режимі до червня 1915 — моменту відступу рос. військ зі Львова. Працювала друкарня, в якій виходили часописи "Прикарпатская Русь", "Голос народа", "Временник Ставропигийского института". Діяльність С.і. під час I світ. війни визначалася головою Рус. нар. орг-ції В.Дудикевичем, на вимогу якого рос. війська, які відступали зі Львова, вивезли у травні 1915 Музей Ставропігійського інституту до Ростова-на-Дону (нині місто в РФ). Ін-т підтримав рос. окупаційну владу в Галичині, надав свою церкву для правосл. богослужінь.

Після відходу рос. військ австрійс. влада призначила для кер-ва С.і. урядового комісара А.Смулку та українофільське правління. Під час українсько-польської війни 1918—1919 діяльність ін-ту була призупинена. Фактичним керуючим справами був Я.Вітошинський. Українофільське правління Ставропігії українізувало її діловодство, видавало укр. мовою церк. книги: "Молитвослов", "Чин літургії" в перекладі І.Огієнка, "Требник". 1921 за редакцією К.Студинського вийшов "Збірник Львівської Ставропігії".

Після поразки укр. визвол. змагань русофіли, зорганізовані в Рус. нар. орг-цію 1 листопада 1923, повернули втрачені інституції. 16 лютого 1924 Львів. воєводство призначило М.Третьяка урядовим комісаром для С.і. 28 квітня 1924, згідно з ухвалою воєводства, комісарське правління було ліквідоване. 4 травня 1924 загальні збори обрали М.Третьяка сеньйором. Тоді ж відновлено діяльність бурси як середньо-учбового закладу, де викладали рос. мову та історію. 1929 С.і. повернув свій музей та музей Народного дому у Львові з СРСР, музей відкрили для відвідин 1931. 1936 у Ставропігійському музеї відкрито Талергофський відділ. У міжвоєнний період С.і. служив інструментарієм для реалізації програмних завдань Рус. нар. орг-ції (із 1928 — Рус. сел. орг-ція). С.і. ліквідований рад. владою 1939.

Герб С.і. — трираменний патріарший хрест, що називався "Ставропігіоном". Члени С.і. визнавали регіональну відмінність галичан ("галицко-русских"), ототожнювали їх із малоросами, проте їхній культ. розвиток бачили як складову "русского мира", який включав росіян, малоросів та білорусів. Сеньйори С.і.: І.Бачинський (1801—16), С.Левицький (1826—45), С.Керичинський (1845—50), І.Товарницький (1852—63), Й.Хоминський (1864—66), К.Кмицикевич (1867—70), В.Ковальський (1871—83), І.Шараневич (1884—1901), В.Івасечко (1909—14), М.Третьяк (1924—30), А.Гулла (1930 —39).

1. Киричук О. Львівський Ставропігійський інститут у громадському житті Галичини другої половини ХIХ — початку ХХ ст. Львів, 2001
2. Орлевич І. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVIII — 60-і рр. ХIХ ст.). Львів, 2001
3. Її ж. Співпраця русофільських товариств з російською владою під час Першої світової війни: Релігійно-культурний аспект. В кн.: Історія релігій в Україні: Науковий щорічник, кн. 1. Львів, 2009