СВАЛЯВА (угор. Szolyva (Сойво), нім. Schwalbach; Швальбах) — місто Закарпатської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Латориця (прит. Лаборця, бас. Дунаю) при впадінні в неї р. Свалявка. Населення 17 тис. осіб (2001).

Перша достовірна писемна згадка (лат. Zolua) належить до 1263, коли молодший король Угорщини Іштван V подарував село Олодару (Форрої). Пізніше поселення часто міняло свого господаря, аж поки 1411 угор. король Сигізмунд Люксембург не передав його у складі Сент-Міклошської (Чинадіївської) домінії Петру Перені. Родина Перені володіла С. до 1542. 1463 тут згадується урочище "Шовонювіз" (Квасна вода; можливо джерело мінеральної води). Із 1542 по 1572 С. належала угор. королям. 1565 вперше згадується правосл. парафія. Протягом 1572—1691 С. належала багатьом власникам, останнім з яких був кн. Ференц II Ракоці. 1 лютого 1709 князь відвідав С. й насолоджувався місц. мінеральною водою.

Після поразки Національно-визвольної війни угорського народу 1703—1711 поселення перейшло у володіння казни. Із 1726 до 1848 належало графам Шенборнам. 1795 вони організували тут велике госп. обійстя, а 1798 отримали привілей на проведення ярмарків. 1737—78 у С. була збудована мурована греко-катол. церква Різдва Богородиці (збереглася в перебудованому вигляді).

1826 біля джерела мінеральної води у С. облаштували невеличкий бальнеологічний курорт, який 1856 розвинув орендатор джерела лікар Лайош Карловскі. Переважну кількість води реалізовували для пиття й перевозили в діжках. На серед. 19 ст. С. перетворилася із села на містечко, в якому проживало більше 500 осіб, переважно українці. Після Угор. революції 1848—49 містечко звільнилося від феод. залежності, але Шенборни мали тут свої землі й госп. об’єкти аж до 1944. З утворенням Австро-Угорщини (1867) поселення стало центром округу, але втратило статус містечка. Проте це не заважало його подальшому розвиткові: Шенборни заснували тут спиртовий з-д, а 1885 через С. пройшла залізниця Мукачеве—Стрий. На 1900 у С., до якої тим часом приєднали й с. Великий Бистрий, проживало вже 2,4 тис. осіб. Мінеральне джерело було у власності Шенборнів. Згодом у С. побудували лісопилку, а протягом 1910—11 — лісохімічний з-д акціонерного т-ва "Сойва".

Під час Першої світової війни С. — важливий військ. плацдарм, до якого в жовтні 1914 дійшли рос. війська. 8 грудня 1918 у С. утворено Рус. нар. раду, яка виступила за об’єднання з Україною. Із 21 грудня 1918 С. — у складі Руської крайни (автономія у складі Угор. республіки), а з 21 березня 1919 — у складі Угор. Рад. Республіки. У січні 1919 С. якийсь час перебувала під контролем військ Західноукраїнської Народної Республіки. Із вересня 1919 по березень 1939 С. — у складі Чехословаччини як центр округу. 1 серпня 1924 було розстріляно багатотисячну демонстрацію робітників і селян (свалявська "кривава неділя"). 1928 володіння Шенборнів перейшли до акціонерного т-ва "Латориця".

Із 30 грудня 1938 по 15 березня 1939 С. перебувала у складі автономної, а потім і незалежної Карпатської України, пізніше, до 24 жовтня 1944, — у складі гортистської Угорщини. Після того, як С. здобули рад. війська, вона фактично перейшла під контроль СРСР (див. Закарпатська Україна 1944—1946). Протягом 2-ї половини листопада 1944—1945 тут діяв збірний пункт, в якому утримувалися перед відправкою до СРСР на відбудовчі роботи військовозобов’язані чоловіки віком від 18-ти до 50-ти років (переважно етнічні угорці й німці), частина яких загинули в таборі. У рад. час С. стала значним центром лісової, деревообробної та харчової пром-сті (зокрема випуск мінеральної води). Із 1947 вона мала статус с-ща міськ. типу, а з 1957 — міста. У навколишніх селах діють санаторії на базі джерел мінеральної води.

Пам’ятка арх-ри — дерев’яна церква Святого Миколи Чудотворця (1759). Меморіальний комплекс (військ. цвинтар I світ. війни і пам’ятник жертвам сталінізму).

Археол. пам’ятки та знахідки: стоянка середнього палеоліту, скарби й поодинокі знахідки бронз. віку (13—12 ст. до н. е.), скарб золотих рим. монет імп. Нерона, тілопальне поховання вандальського вершника (2 ст.), багате давньоугор. поховання 10 ст.

У С. народився композитор Є.Станкович.

1. Lehoczky T. Beregvármegye monographiája, III. Ungvár, 1881
2. Його ж. Adatok hazánk archeológiájához különös tekintettel Beregmegyére és környékére, I—II. Munkács, 1882—1912
3. ІМіС УРСР: Закарпатська область. К., 1969
4. Кандель В.Л. Свалява: Путівник. Ужгород, 1981
5. Györffy Gy. Az Árpád-kori Magyarország történeti földrajza, I. Budapest, 1987
6. Федака С. Свалява. В кн.: Ї, вип. 44: Закарпатський усесвіт. Львів, 2006 (http://www.ji. lviv.ua/n44texts/fedaka3.htm)