СВІДЕРСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна к-ра фінального ета-пу пізнього палеоліту, поширена в басейнах рік Вісла, Німан, Прип’ять (прит. Дніпра), на Верхньому Дніпрі. Назва — від стоянки Свідри-Вельке біля Варшави. В Україні численні свідерські пам’ятки відомі в Поліссі (Нобель, Переволоки, Лютка, Люб’язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельск, Смячка XIV), а також за межами осн. території поширення — у Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая). Датується 9 тис. до н. е.

Крем’яний інвентар стоянок характеризується наконечниками стріл на пластинах із плоскою підтескою з черевця. Нуклеуси двоплощинні, "човнуваті", скребачки — кінцеві, різці — бічні ретушні та серединні на пластинах, сокири — на відщепах.

Свідерці мешкали в холодних лісотундрах, полюючи на стадних пн. оленів. Генетичним пращуром С.к. є к-ра Лінгбі, носії якої бл. 9 тис. до н. е. просунулися із Зх. Балтії на схід до Верхнього Дніпра. Різке потепління 8 тис. до н. е. зумовило міграцію свідерського населення слідом за пн. оленем на північ Сх. Європи. На цьому підґрунті сформувався постсвідерський мезоліт лісової зони від Сх. Балтії до Пн. Уралу.

1. Залізняк Л.Л. Передісторія України X—V тис. до н. е. К., 1998