ТАРАНУШЕНКО Стефан Андрійович (21(09).12.1889—13.10. 1976) — мистецтвознавець, історик арх-ри, музеєзнавець, організатор та учасник пам’яткоохоронного руху. Професор (1924). Н. в м. Лебедин в сім’ї дрібного торгівця. Після закінчення Охтирської г-зії упродовж 1910—16 навч. на історико-філол. ф-ті Харків. ун-ту. Член Історико-філологічного товариства при Харківському університеті. Із 1916 — асистент кафедри теорії та іс- торії мист-ва, Музею красних мист-в та старожитностей Харків. ун-ту, від 1917 — викладач Харків. ун-ту та Академії теор. знань. 1918—19 вів міжповітові лекційні курси в Лебедині та Охтирці, доцент Полтав. історико-філол. ф-ту (після його реорганізації в Укр. ін-т громад. наук — ад’юнкт-професор). Брав участь у засіданнях Українського наукового товариства в Києві (1918). У лютому—березні 1919 — зав. архітектурно-монументальної секції Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини (ВУКОПМІСу), із березня 1919 — голова Харків. губернського к-ту охорони пам’яток мист-в і старовини (Харків. губКОПМІСу). 1920—21 — зав. архітектурно-монументальної секції ВУКОПМІСу та Харків. губКОПМІСу. Водночас 1920—33 — директор Музею укр. мист-ва (Харків), 1922—24 — наук. співробітник Н.-д. кафедри історії укр. к-ри. 1924 захистив докторську дис. і очолив сектор мист-в, обраний дійсним членом Кафедри мистецтвознавства. 1924—29 — професор Харків. худож. ін-ту. Із 1926 — харків. крайовий інспектор охорони пам’яток к-ри та природи, із 1929 — дійсний член Українського комітету охорони пам’ятників культури. Редактор перших випусків із серії "Українське малярство" (із 1929, вид-во "Рух").

1933 заарештований за фальшивими звинуваченнями в антирад. діяльності й засуджений до 5-ти років позбавлення волі, покарання відбував у районі Чити (нині місто в РФ). Не діставши дозволу на повернення в Україну, 1937 працював викладачем філії Пермського індустріального робітн. ф-ту в Мотовілісі (нині у складі м. Перм, РФ), 1938—50 — наук. співробітником Курської картинної галереї, 1950—53 — Астраханської картинної галереї. 1953—63 — співробітник Академії арх-ри України (Київ). Вивчав пам’ятки мист-ва та арх-ри Лівобережної України. Вніс вагомий вклад у дослідження та вдосконалення техніки обмірів укр. монументального дерев’яного зодчества, теор. питань історії укр. мист-ва, становлення пам’яткоохоронної справи в Україні. Уперше в укр. мистецтвознавстві поставив проблему комплексного підходу до вивчення явищ укр. к-ри, привернув увагу до наук. дослідження нар. писанки.

П. у м. Київ.

КОТ Сергій Іванович

1. Пам’ятки українського мистецтва, вип. 1—2. Х., 1921—23
2. Матеріали до історії українського мистецтва, вип. 1. X., 1922
3. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини. X., 1922
4. Покровський собор у Харкові. X., 1925
5. Лизогубівська кам’яниця у Седневі. К., 1932
6. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. К., 1976
7. Стефан Таранущенко: Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918—1932 рр. Х., 2011

1. Білокінь С. Велетень мистецтвознавства. «Пам’ятки України», 1989, № 3
2. Кот С. Первый на Украине (к образованию Всеукраинского комитета охраны памятников искусств и старины). В кн.: Историческое краеведение в СССР: Вопросы теории и практики. К., 1991
3. Нестуля О.О. Дослідник народного мистецтва (С.А. Таранушенко). В кн.: Репресоване краєзнавство (20—30-і роки). К., 1991