ТАРЛЕ Євген Вікторович (08.11 (27.10).1874—05.01.1955) — історик. Д-р істор. н. (1911), професор (1913). Дійсний член АН СРСР (1927), Норвез. АН, Філадельфійської академії політ. і соціальних наук, чл.-кор. Брит. академії. Н. в м. Київ. Походив із купецької родини з єврейс. корінням. Після народження Т. нарекли Григорієм, а ім’я Євген він отримав після правосл. хрещення 1893, коли одружився з рос. дівчиною з відомої дворянської родини. У дитячі та юнацькі роки мешкав у Херсоні та Одесі. Початкову освіту здобув у 1-й Херсон. г-зії. Вступив до Новорос. ун-ту в м. Одеса, згодом перевівся до Київ. ун-ту. Із золотою медаллю закінчив історико-філол. ф-т Київ. ун-ту (1896) та був залишений для підготовки до професорського звання. Учень І.Лучицького. Брав участь у студентських гуртках соціал-демократ. спрямування. У травні 1900 заарештований у Києві та висланий під нагляд поліції до Херсона. У жовтні 1905 був поранений жандармами в Санкт-Петербурзі під час мітингу на підтримку громадян. прав, проголошених Маніфестом 17 жовтня 1905. Приват-доцент Київ. ун-ту (1900), а протягом 1903—17 (із перервами) — Петербурзького університету. Професор Юр’євського ун-ту (1913—18), а від 1917 — Петрогр. ун-ту, згодом — Московського університету. 1901 захистив магістерську дис. на тему: "Общественные воззрения Т.Мора в связи с экономическим состоянием Англии его времени" в Київ. ун-ті, 1911 — докторську дис. на тему: "Рабочий класс во Франции в эпоху революции" в Петерб. ун-ті. Член надзвичайної комісії Тимчасового уряду з розслідування злочинів царського режиму (1917). Від 1918 — один із керівників Петрогр. відділення Центрархіву Рад. Росії. Із 1921 — чл.-кор. РАН (із 1925 — АН СРСР), із 1927 — її дійсний член. У 1920-х рр. разом із С.Платоновим та О.Пресняковим розпочав видання "Исторической библиотеки: Россия и Запад в прошлом". Увів до наук. обігу численні документи та матеріали з багатьох іноз. архівів (Берлін, Гаага, Лондон, Париж та ін.). 1930 заарештований та ув’язнений у т. зв. академічній справі академіка С.Платонова, а також звинувачений у належності до Промпартії (див. "Промислової партії" політичний процес 1930). Був виключений зі складу АН СРСР. 1931—32 — на засланні в м. Алма-Ата (нині м. Алмати, Казахстан). 1932 повернувся до Москви. 1937 ЦВК СРСР зняв судимість із Т., а згодом АН СРСР поновила його членство. Від 1930-х рр. — професор Ленінгр. історико-лінгвістичного ін-ту. 1941—43 — в евакуації в м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ), професор Казанського ун-ту. За рад. часів не раз піддавався жорсткій критиці й обструкції, зокрема 1937 — за працю "Наполеон", котра була названа ворожою, а також 1945 — за "політичні помилки" в монографії "Крымская война". Член Надзвичайної держ. комісії зі встановлення й розслідування злочинів німецько-фашист. загарбників (див. Надзвичайна державна комісія; 1942—45). Учасник Міжнародних конгресів істориків у Лондоні (Велика Британія; 1913), Брюсселі (Бельгія; 1923), Осло (Норвегія; 1928) та ін. За активної участі Т. 1926 був створений Міжнар. наук. к-т зв’язків з ученими СРСР.

Автор численних праць з історії Франції і Зх. Європи, дипломатії, міжнар. стосунків та зовн. політики Рос. імперії 18—19 ст., зокрема праць, присвячених Л.-М.Гамбетті, Дж.Каннінгу, Ч.-С.Парнеллі, А.Розбері, П.-П.Ройе-Коллару та ін. Студії Т. вирізняються блискучим літ. стилем, глибиною й колоритною проробкою образів істор. постатей, завдяки чому здобули величезну популярність не тільки у професійному середовищі, а й у широких колах читачів. Історико-біографічні праці Т., присвячені франц. імп. Наполеону I Бонапарту і Ш-М.Талейрану, вважалися класичними та ввійшли до неодмінного читацького репертуару рад. інтелігенції 1950—70-х рр.

Почесний д-р Сорбонни, а також ун-тів Алжиру, Брно, Осло, Праги та ін.

Лауреат Сталінської премії (1942, 1943, 1946).

П. у м. Москва.

ЯСЬ Олексій Васильович.

1. Крестьяне в Венгрии до реформы Иосифа II. «Русская мысль», 1896, № 7—8
2. Умственная жизнь европейского общества в Новое время: введение в историю европейской мысли XV—XIX вв. «Жизнь», 1900, № 8
3. К вопросу о границах исторического предвидения. «Русское богатство», 1902, № 5
4. И.В. Лучицкий: к пятидесятилетию его научно-литературной деятельности: 1863—1913. «Голос минувшего», 1914, № 1
5. К истории русско-германских отношений в новейшее время. «Русская мысль», 1914, № 11
6. Три катастрофы: Вестфальский мир. Тильзитский мир. Версальский мир. «Анналы», 1922, № 2
7. Европа в эпоху империализма: 1871—1919. М.—Л., 1927
8. Рабочий класс во Франции в первые времена машинного производства: от конца Империи до восстания рабочих в Лионе. М.—Л., 1928
9. Наполеон. М., 1936
10. Нашествие Наполеона на Россию: 1812 год. М., 1938
11. Крымская война, т. 1. М.—Л., 1941; Т. 2, М., 1943
12. Сочинения, т. 1—12. М., 1957—62
13. Из литературного наследия академика Е.В. Тарле. М., 1981
14. Политика: история территориальных захватов ХV—ХХ века. М., 2001
15. Северная война и шведское нашествие на Россию. М., 2002

1. Яковлев Н. О книге Е.В. Тарле «Крымская война». «Большевик», 1945, № 13
2. Евгений Викторович Тарле. М.—Л., 1949
3. Дурновцев В.И. Новое о Е.В. Тарле. В кн.: Французский ежегодник: 1975. M., 1977
4. Чапкевич Е.И. Евгений Викторович Тарле. М., 1977
5. Каганович Б.С. Евгений Викторович Тарле и петербургская школа историков. СПб., 1995
6. Куликова Л. Історичні уроки Є.В. Тарле. «Вісник Національної академії наук України», 2005, № 12