 Бібліографічне посилання: Гуцал П.З.
ТЕРНОПІЛЬ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ternopil_mst (останній перегляд: 18.03.2022)
ТЕРНОПІЛЬ
ТЕРНОПІЛЬ (до 9 серпня 1944 — Тарнопіль/Тарнополь) — місто обласного підпорядкування, центр Тернопільської області й центр району. Розташов. на р. Серет (прит. Дністра). Населення 217 тис. осіб (2012). Початком історії Т. прийнято вважати привілей короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда I Старого від 15 квітня 1540, наданий Я.Тарновському на заснування "оппідуму" (укріпленого міста) "Тарнополє на пустому місці, званому Сопільче". Місто назване на честь засновника. До 1554 був зведений замок (пізніше зазнавав перебудов). На південь від нього постало й розвивалося місто, яке із 1548 мало магдебурзьке право. Т. належав до Галицької землі Руського воєводства. Три століття Т. був приватним містом і належав різним магнатсько-шляхетським родинам: Тарновським (1540—70), князям Острозьким (1570—1620), Замойським (1620—65), Конецпольським (1665—90), Собєським (1690—1740), Потоцьким (1740—1806), Понятовським (1806—09), Коритовським (1809—40), Туркулам (1840—43). 1844 отримав статус королів. міста. Під час Національної революції 1648—1676 козац. загони займали місто 1648, 1649, 1651, 1653 і 1655; Б.Хмельницький перебував у Т. 1651 і 1655. У липні 1689 у місто ввійшов полк С.Палія. Упродовж 1544—1698 Т. зазнав чимало руйнівних нападів ординців. Улітку 1675 місто було захоплене і знищене осман. армією (див. Ібрагіма Шишман-паші кампанія 1675); після цього його замок повністю не відбудовувався. Т. відвідали Е.Лясота фон Стеблау (1589), У. фон Вердум (1671), Ю.Юст (1711) і залишили згадки про місто у своїх щоденниках. Основою госп. життя Т. була торгівля, якою займалося переважно єврейс. населення. Місто мало право на 4 ярмарки в рік та щотижневі торги. 1724 почав діяти ще один — ярмарок Святої Анни (проіснував до 1939 та був одним із головних у Галичині щодо продажу збіжжя і коней). Від 1772 Т. — у складі володінь австрійських Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина); 1783 став центром Тернопільського округу в складі Королівства Ґаліції і Лодомерії. 1810—1815 місто належало Рос. імперії (див. Тернопільський край). Після повернення Т. до Австрії почалася його розбудова. Власник Т. відбудував замок і звів другий палац (донині не зберігся). 1820 в місті відкрилася г-зія; викладали в ній єзуїти, які були вислані з Росії. 1848 влада закрила навч. заклад через заборону ордену єзуїтів у Австрії, однак наступного року почала діяти нова держ. г-зія. Під час революц. подій 1848 організувалися окружна Рус. рада (українська) та Нар. рада (польська). Тоді ж мешканці міста вперше у своїй історії брали участь у виборах депутатів парламенту у Відні. Вагоме значення для піднесення розвитку Т. мало відкриття 1870 залізничного сполучення зі Львовом і через нього — з Європою. 1871 залізницю продовжили до Підволочиська, і таким чином Т. був сполучений з Наддніпрянською Україною. На кінець 19 — поч. 20 ст. припадає інтенсивне громад. і житлове буд-во в місті. Із 2-ї пол. 19 ст. в Т. активізувалося укр. громад. життя. 1875 виникла окружна філія "Просвіти", 1894 — філія "Народної торгівлі", 1901 — музично-хорове т-во "Боян", 1904 — молодіжне спортивне т-во "Сокіл". Провідним центром українства стала держ. укр. г-зія, відкрита 1898 (перший її випуск відбувся 1906). На літо 1914 в Т. діяли такі середні навч. заклади: 3 держ. г-зії, вища реальна школа (із 1857), учительська семінарія (із 1871), пром. школа, школа машинного слюсарства, 2 приватні жін. г-зії. У серпні 1914 Т. був окупований рос. військами і став центром Тернопільської губернії Галицького генерал-губернаторства. 1915 Л.Курбас організував перший у місті укр. професійний театр — "Тернопільські театральні вечори". У липні 1917 Т. зайняли нім. війська, і він повернувся до Австро-Угорщини. Під час Листопадової національно-демократичної революції в Галичині 1918, у ніч з 2 на 3 листопада, у Т. утвердилася укр. влада. Місто стало одним із важливих центрів Західноукраїнської Народної Республіки. Тут перебував із 23 листопада до 31 грудня 1918 її уряд на чолі з К.Левицьким, а також президент Української національної ради ЗУНР Є.Петрушевич. Кер-во ЗУНР вело переговори з представником Директорії Української Народної Республіки Г.Сидоренком про об’єднання УНР і ЗУНР в одну д-ву. Звідси 17 січня 1919 виїхала в Київ офіц. делегація ЗУНР на Акт Злуки і Трудовий конгрес України. У травні 1919 в Т. два тижні перебувало вище держ. і військ. кер-во УНР на чолі із С.Петлюрою. У місті був сформований Жидівський курінь Української Галицької армії. 15 липня 1919 місто захопили польс. війська, і воно відійшло до новопосталої Польщі. У серпні—вересні 1920 в Т. діяв Галицький революційний комітет, місто було центром Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. У грудні 1920 Т. став центром Терноп. воєводства у складі Польщі. Політика властей полягала передусім у полонізації краю, і на це спрямовувалася вся їхня діяльність. Під час пацифікації 1930 були заарештовані кілька укр. діячів, закрита укр. держ. г-зія, через що укр. молодь відтепер могла вчитися лише у приватній г-зії "Рідної школи" . За підозрою в належності до Української військової організації, а потім — і до Організації українських націоналістів практично щороку польс. поліція заарештовувала українців. Тільки 1933 відбулися 7 суд. процесів над українцями, звинуваченими як члени ОУН. 17 вересня 1939 Т. зайняли війська Червоної армії, розпочалася радянізація. 4 грудня 1939 місто стало центром новоствореної Терноп. обл. Від першого дня встановлення рад. влади тривали репресії проти "буржуазних елементів" і "ворогів народу". Впродовж лютого 1940 — травня 1941 з Т., як і зі всієї Західної України, проведені 4 масові депортації людей. 22 червня 1941 (див. Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—1945) Т. бомбардували нім. літаки. Тут перебував командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полк. М.Кирпоноса. Перед залишенням міста військами Червоної армії співробітники НКВС УРСР замордували щонайменше 650 осіб у місц. тюрмі, ще більше 1 тис. в’язнів вивезли на Урал. Гітлерівська окупація Т. тривала з 2 липня 1941 до 15 квітня 1944 і стала одним із найбільш трагічних періодів у історії міста. Особливо жахливою була доля єврейс. громади: окупанти створили гетто і згодом майже всіх його жителів знищили. Бої військ Першого Українського фронту за звільнення Т. тривали з 9 березня до 15 квітня 1944 та були надзвичайно жорстокими, унаслідок чого місто зазнало неймовірних руйнувань, його істор. центр у первісному вигляді перестав існувати. У зв’язку із цим органи влади Терноп. обл. до серпня 1946 перебували в Чорткові. У післявоєнний час Т. поступово відбудовувався, зростав як пром. і культ. центр. Його найбільші підпр-ва цього часу: з-д "Ватра" (1957), бавовняний комбінат (1965; нині "Текстерно"), комбайновий з-д (1971). 1957 почав діяти перший у місті вуз — мед. ін-т; потім — ін. вузи: ф-т Львів. політех. ін-ту (1960; став приладобудівним ін-том), ф-т Київ. ін-ту нар. госп-ва (1966; став фінансово-екон. ін-том), пед. ін-т (1969). У 1960—80-ті рр. у Т. обласним судом у закритому засіданні були засуджені за "антирадянську діяльність" і стали політ. в’язнями більше 30 осіб, у т. ч. члени молодіжної націоналістичної групи із с. Росохач Чортківського р-ну Терноп. обл. Наприкінці 1980-х рр. Т. став одним із центрів нац. відродження та боротьби за держ. незалежність. У березні 1989 створена Терноп. крайова орг-ція Нар. руху України — перша регіональна орг-ція Народного руху України. 30 квітня 1990 над будинком міської ради піднято нац. прапор. Після проголошення незалежності України Т. зазнав багатьох змін. Сформувалася нова структура його промисловості; підпр-ва поміняли форму власності, напрями вир-ва й асортимент продукції. Особливо разючі зміни відбулися в духовно-культ. житті: демонтовано пам’ятки тоталітарного режиму, перейменовано більшість вулиць, встановлено пам’ятники та пам’ятні таблиці видатним укр. діячам, утверджено нац. традиції і свята тощо. Нині в Т. діють 4 ун-ти (національні пед., тех., економічний і держ. медичний), 2 приватні ін-ти (соціальних та інформаційних технологій і комерційний), 2 театри (академічний обласний драм. театр ім. Т.Шевченка й академічний обласний театр актора і ляльки), 3 музеї (краєзнавчий обласний музей, худож. музей, історико-меморіальний музей політ. в’язнів). У Т. народилися психолог К.Айдукевич, історик Б.Барвінський, Вас.Барвінський, композитор В.Безкоровайний, А.Брюкнер, математик, академік АН Білоруської РСР Ц.Бурстин, командир Гуцульської сотні Легіону УСС К.Гутковський, поет Б.Демків, С.Дністрянський, В.Загайкевич, І.Заруцький, математик, голова НТШ В.Левицький, Ю.Лопатинський, єгиптолог К.Міхаловський, Ю.Опільський, єврейський просвітній діяч Й.Перль, австрійський етнограф та антрополог Р.Пех, польський політичний діяч К.Пужак, Я.С.Стецько. Пам’ятки арх-ри: замковий палац (16—17 ст., відбудований 1955), церква Різдва Христового (1608), церква Воздвиження Чесного Хреста (1627), домініканський собор (1779, нині архікафедральний собор Непорочного зачаття Діви Марії), будинок "Фундації князя Острозького" (1886), вілла Грабовських (1894), каса ощадності (1897), будинок "Міщанського братства" (1903; нині філармонія). Веб-сайт, присвячений історії міста: http://tarnopol.te.ua. | 
див. також ресурси 