ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ (до 9 серпня 1944 — Тарнопільська область) — адм.-тер. одиниця у складі України. Створе-на 4 грудня 1939. На пн. межує з Рівненською областю, на сх. — із Хмельницькою областю, на пд. — із Чернівецькою областю, на зх. — з Івано-Франківською областю та Львівською областю. Територія 13,8 тис. км2 (2,28 % від території України). Населення 1076,6 тис. осіб (міське — 44,15 %; лютий 2013). Центр — м. Тернопіль. В області — 17 р-нів, 18 міст, 17 селищ міськ. типу, 1020 сіл, 597 сільс. рад. За етнічним складом переважають українці (97,9 %); проживають також росіяни (0,9 %), поляки (0,2 %), молдовани (0,1 %). Статус істор. населених місць мають міста Бережани, Бучач, Борщів, Заліщики, Збараж, Зборів, Копичинці, Кременець, Ланівці, Монастириська, Підгайці, Почаїв, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Хоростків, Чортків, Шумськ, с-ща міського типу Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Залізці, Золотий Потік, Козова, Коропець, Мельниця-Подільська, Микулинці, Підволочиськ, Скала-Подільська, Товсте.

Т.о. розташов. в зх. частині Подільської височини. Із пн. заходу на пд. схід простягаються Товтри — унікальне природне утворення — пасмо, складене органогенними вапняками. На крайній півночі області підносяться Кременецькі гори. На території Т.о. багато карстових печер, зокрема друга у світі за довжиною печера Оптимістична. Область небагата на корисні копалини: вапняки, глини, мінеральні води. Осн. річки — Збруч (є межею з Хмельн. обл.), Серет, Стрипа, Золота Липа, які впадають у Дністер, а також Горинь (прит. Прип’яті, бас. Дніпра). Територія Т.о. належить до лісової зони і в минулому була вкрита широколистяними лісами.

Територія Т.о. включає частини 3-х історико-геогр. областей України: північ належить до Волині, центр і захід — до Галичини, південь — до Поділля.

Землі сучасної Т.о. почали заселятися в період пізнього палеоліту. Наприкінці 10 ст. вони ввійшли до Київської Русі. Через століття в центр. і пд. частині нинішньої Тернопільщини постало Теребовльське князівство, яке на поч. 1140-х рр. було приєднане до Галицького князівства. Після того, як Галицько-Волин. д-ва припинила існування, із серед. 14 ст. за ці землі почалася боротьба між Королівством Польським та Великим князівством Литовським. 1434 східногалицькі землі ввійшли до Руського воєводства, а західноподільські — до Подільського воєводства. Волин. землі сучасної Т.о. перебували у складі Волинського воєводства. 1672 пд. частина ввійшла до Кам’янецького ейялету Османської імперії (формально належала до нього до 1699, фактично — до 1683). Під час Національної революції 1648—1676 територія Т.о. була ареною бойових дій. Тут, зокрема, відбулися Збаразька облога 1649 і Зборівська битва 1649.

Внаслідок 1-го поділу Речі Посполитої 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) східногалицькі й західноподільські землі нинішньої Т.о. відійшли до володінь Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина); 1773 до них була приєднана також Збаражчина. Вся ця територія входила до коронного краю Королівство Ґаліції і Лодомерії. 1810—15 більша її частина перебувала під владою Рос. імперії (див. Тернопільський край). У результаті 3-го поділу Речі Посполитої 1795 пн. частина сучасної Т.о. відійшла до Рос. імперії і склала Кременецький пов. Волинської губернії.

У серпні 1914 підавстрійс. землі сучасної Т.о. окупували рос. війська. Від листопада 1918 й до липня 1919 вони були частиною Західноукраїнської Народної Республіки, а в серпні—вересні 1920 складали майже всю територію Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Кременецький пов. належав 1918—20 до Української Народної Республіки та Української Держави. Восени 1920 вся нинішня Тернопільщина остаточно була захоплена Польщею, і тут функціонували Тернопільське й Волинське воєводства. Відповідно до радянсько-німецьких договорів 1939 упродовж 17—19 вересня 1939 її зайняла Червона армія. 28 жовтня 1939 територія Тернопільщини ввійшла до УРСР у складі СРСР. У січні 1939 Т.о. була поділена на 38 районів (у січні 1963 їх стало 14, однак 1966 створено два нові р-ни, а в грудні 1991 — ще один).

З початком Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 у червні 1941 Т.о. окупувала гітлерівська Німеччина. Територію колиш. Терноп. воєводства 1 серпня 1941 приєднали до дистрикту "Галичина" Генеральної губернії. Територію колиш. Кременецького пов. Волин. воєводства включили в генерал-комісаріат "Волинь—Поділля" райхскомісаріату Україна. 1943 на території Тернопільщини, особливо активно в її волин. частині, почали діяти підрозділи Української повстанської армії. Більша частина території Т.о. звільнена від гітлерівських окупантів в результаті Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції 1944, а остаточно — з початком Львівсько-Сандомирської наступальної операції 1944. До 1950 війська МВС і спецпідрозділи МДБ вели бойові дії проти загонів УПА.

У 2-й пол. 20 ст. були здійснені заходи щодо розвитку в Т.о. пром-сті, значним індустріальним центром став Тернопіль. У незалежній Україні економіка області зазнала трансформацій, що загалом характерні в нашій д-ві. У пром-сті провідними є харчова, легка, деревообробна (у т. ч. меблева) галузі. Стабільно розвивається аграрний комплекс. Перспективним для області став туризм.

На Тернопільщині народилися: Ш.-Й.Агнон, Р.Андріяшик, Вас.Барвінський, Вол.Барвінський, Ол.Барвінський, Ос.Барвінський, М.Бойчук, І.Борисикевич, В.Будзиновський, М.Вериківський, І.Верхратський, В.Гжицький, В.М.Гнатюк, громад. і державний діяч С.Голубович, І.Я.Горбачевський, М.Грушевська, С.Дністрянський, Р.-Д.Клячківський, Г.Коллонтай, С.Крушельницька, театральний режисер і актор М.Крушельницький, М.Куземський, О.Кульчицька, О.Купчинський, Р.Купчинський, В.Л.Левицький, Б.Лепкий, Є.Лукасевич, худож. А.Манастирський, О.Назарук, композитор Н.Нижанківський, Ю.Опільський, М.Паращук, І.Пулюй, композитор Д.Січинський, Й.Сліпий, Ю.Словацький, Я.Й.Стецько, Я.С.Стецько, К.Студинський, В.Темницький.

У Т.о. — 180 пам’яток арх-ри нац. значення, серед них — ансамбль Почаївської Свято-Успенської лаври, домініканський монастир у Тернополі (1749— 79), ратуша в Бучачі, палац князів Вишневецьких у Вишнівці (1720—44), синагога в Гусятині (16—17 ст.), замок у Збаражі (17 ст.), Кременецький замок, комплекс Кременецького єзуїтського монастиря (1731—43), Свято-Успенська церква в Підгайцях (1650—53), дерев’яні церкви Святого Іоанна Богослова в с. Скорики Підволочиського р-ну (див. Іоанна Богослова церква; 17 ст.) та Вознесіння Господнього в Чорткові (1738). Від 2001 діють Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник та держ. історико-архіт. заповідник у Бережанах (див. "Бережани" ), від 2005 — нац. заповідник "Замки Тернопілля" (створений на базі історико-архіт. заповідника у Збаражі (існує з 1999), об’єднує замки у Збаражі, Вишнівці, Скалаті, Теребовлі, Микулинцях, Золотому Потоці, Язловці, Скалі-Подільській, селах Підзамочок Бучацького р-ну і Кривче Борщівського р-ну). У Т.о. розташов. визначні центри паломництва — православна Почаївська Свято-Успенська лавра і греко-катол. Марійський духовний центр у с. Зарваниця Теребовлянського району.

ГУЦАЛ Петро Зеновійович

1. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3: Уезды Кременецкий и Заславский. Почаев, 1893
2. Шляхами золотого Поділля, т. 1—3. Філадельфія, 1960—83
3. ІМіС УРСР: Тернопільська область. К., 1973
4. Тернопілля: сторінки історії. Тернопіль, 1995
5. Археологія Тернопільщини. Тернопіль, 2003
6. Тернопільський енциклопедичний словник, т. 1—4. Тернопіль, 2004—09
7. Моє Тернопілля: науково-популярне видання. Тернопіль, 2009
8. Бурма В. Привиди старих замків: Тернопільщина. Тернопіль, 2012