ТЮТЮННИК Юрій (Юрко) Йосипович (20.04.1891—20.10. 1930) — військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Н. в с. Будище (нині село Звенигородського р-ну Київ. обл.). Прапорщик царської армії, учасник Першої світової війни (двічі поранений). Після Лютневої революції 1917 — активний діяч укр. військового руху, учасник Другого Всеукраїнського військового з’їзду 1917, член Української Центральної Ради. Брав безпосередню участь у збройних виступах проти Корнілова заколоту 1917 і Тимчасового уряду в Києві, організації роботи ген. секретарства військ. справ УЦР та мін-ва військ. справ УНР. Із весни 1918 — на Звенигородщині, де обраний кошовим отаманом Вільного козацтва. Влітку 1918 — один із керівників Звенигородського збройного повстання 1918 проти австро-нім. військ і гетьман. влади, заарештований, звільнився 14 грудня 1918 внаслідок протигетьманського повстання 1918.

Орієнтуючись на УПСР (боротьбистів), які прагнули до порозуміння з більшовиками, у лютому 1919 очолив штаб партизан. формувань отамана Н.Григор’єва (1-ша бригада 1-ї Задніпровської д-зії РСЧА), 1-шу бригаду 6-ї Укр. рад. д-зії. Реалізував план визволення Херсона й Одеси від окупаційних військ Антанти. Підтримав повстання частин Н.Григор’єва проти рад. влади (див. Григор’єва повстання 1919), 9 травня 1919 вони зайняли Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ). Після поразки повстання у травні 1919 на чолі невеликого загону приєднався до Дієвої армії УНР. Із липня по грудень 1919 — командувач її Київ. групи, із грудня 1919 — пом. командувача Армії УНР. Перебуваючи на цій посаді, став ініціатором та організатором Першого Зимового походу Армії УНР (6 грудня 1919 — 6 травня 1920). Після інтернування залишків укр. частин у Польщі призначений членом Вищої військ. ради УНР. На еміграції жив у Львові. Із січня 1921 — нач. Партизансько-повстанського штабу, із жовтня 1921 — командувач Укр. повстанської армії. Гол. метою діяльності цих органів були підготовка повстання для повалення рад. влади в Україні та проведення з цією метою нового збройного виступу. Гол. розрахунок був на сел. повстанський рух, в якому впродовж 1921, за підрахунками більшовиків, брали участь до 40 тис. осіб.

29 жовтня 1921 виїхав зі Львова до Рівного, де завершив формування ядра майбутньої Укр. повстанської армії у складі 1500 вояків. Через брак сил, озброєння та оснащення Другий Зимовий похід Армії УНР (4—19 листопада 1921) закінчився трагічно. У районі с. Базар осн. група вояків опинилася в оточенні. Загинули бл. 400 укр. вояків, понад 500 бійців були захоплені у полон, 359 із них — розстріляні. Сам Т. з невеличким загоном пробився до польс. території. Згодом поновлений Партизансько-повстанський штаб розпочав переформування сил для подальшої боротьби.

1923 в результаті проведеної Державним політичним управлінням УСРР оперативної комбінації Т. був виведений із-за кордону на рад. територію та заарештований. Співробітникам ДПУ УСРР вдалося використати його у своїх цілях. На їхнє замовлення він описав усе пережите, змалював переважно темними фарбами політ. і військ. діячів Української Народної Республіки, що дало противникові бажаний пропагандистський ефект. 1923—29 перебував у Харкові, викладав у Школі червоних старшин, працював у Всеукр. держ. акціонерному т-ві торгівлі, співробітничав зі Всеукраїнським фотокіноуправлінням: співавтор літ. сценарію фільму "Звенигора", як актор грав у фільмі "ПКП".

12 лютого 1929 вдруге заарештований і вивезений до Москви. У грудні 1929 засуджений колегією ОДПУ СРСР до смерті. Страчений у жовтні 1930.

ПАПАКІН Георгій ВолодимировичВ., СІДАК Володимир Степанович

1. Зимовий похід. Львів, 1922
2. Юртик Г. Звенигородський кіш Вільного козацтва. «ЛНВ», 1922, ч. 2
3. Юртик Г. Стихія (зі споминів). Там само, 1922, ч. 3
4. З поляками проти Вкраїни. Х., 1924

1. Середа М. Отаман Юрко Тютюнник. «Літопис Червоної Калини» (Львів), 1930, ч. 10
2. Крип’якевич І. та ін. Історія Українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). Львів, 1992
3. Бурнашов Г. Генерал-хорунжий Юрій Тютюнник: чекістська «Справа № 39». Івано-Франківськ, 1996
4. Божко О. Генерал-хорунжий Армії УНР: Невідома автобіографія Ю. Тютюнника. «З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ», 1998, № 1/2
5. Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української революції 1917—1921 рр. (невідомі сторінки історії). К., 1998
6. Файзулін Я., Скальський В. Перелоги Української революції: Другий зимовий похід Армії УНР. К., 2008
7. Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ: Документи і матеріали. К., 2011