 Бібліографічне посилання: Чхаїдзе В.М.
ТМУТОРОКАНЬ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tmutorokan (останній перегляд: 18.03.2022)
ТМУТОРОКАНЬ
ТМУТОРОКАНЬ (від реконструйованого тюркського "Тументархан", візант. Таматарха, Матарха, генуезька Матрега, осман. Таман, рос. Тамань) — місто на пд. березі Таманської затоки, безпосередній наступник антич. Гермонасси. У трактаті візант. імп. Константина VII Багрянородного "Про управління імперією" Таматарха згадується як фортеця (кастрон), форпост Хозарського каганату на сх. березі Керченської протоки. У 960-ті або 980-ті рр. місто перейшло під владу рус. князів, отримало назву Тмуторокань і перетворилося на важливий для Київської Русі транзитний і торг. пункт (див. Тмутороканське князівство). Мешканці Т. та її околиць — гре-ки, болгари-тюрки, хозари, касоги, гузи (торки), печеніги та ін. — займалися ремеслами, торгівлею, сільс. госп-вом. Місто мало торг. зв’язки з Візантією, Руссю, Хорезмом, Іраном. Із 10 ст. Т. була центром Зіхської єпархії — осн. візант. християн. осередку на Пн.-Зх. Кавказі. Відомі архієпископи Антоній (серед. 11 ст.) і Ніколай (обраний наприкінці 11 ст.). Поруч із містом був монастир, заснований києво-печерським ченцем Никоном. Останні згадки про Т. зустрічаються в "Слові о полку Ігоревім" . Згодом місто належало Візантії, Золотій Орді, було генуезькою колонією (див. Італійська колонізація Північного Причорномор’я), наприкінці 15 ст. було захоплене Османською імперією (входило в Адахунський санджак Кафинського ейялету). Турки реконструювали фортецю, споруджену генуезцями. У 16 ст. місто зазнавало нападів черкесів, у 17 ст. — козаків. Із 1783 Тамань належала Рос. імперії. 1792 тут висадилися козаки Чорноморського козацького війська, поклавши початок своєму переселенню на Кубань. 1794 О.Суворов спорудив фортецю "Фанагорія". 1849 Тамань отримала статус станиці (до цього, незважаючи на невелику кількість мешканців, її формально вважали містом). Рештки Т. — Таманське городище (площа бл. 35 га), розташов. на території станиці Таманська Краснодарського краю РФ. Наук. вивчення Т. почалося після знахідки 1792 Тмутороканського каменя. Археол. дослідження городища розпочалися в 19 ст. (А.Фіркович, 1848; К.Бегічев, 1851; В.Тизенгаузен, 1868; та ін.). Пізніше пам’ятку досліджували експедиції О.Міллера (1930—31), Б.Рибакова (1952—55). Із 1965 тут працює археол. експедиція, якою послідовно керували І.Зеєст, А.Коровіна, С.Фіногенова, а з 2007 — Т.Ільїна і В.Чхаїдзе. На городищі відкрито фундаменти церкви Богородиці (яку спорудив кн. Мстислав Володимирович) із прилеглим цвинтарем, рештки сирцового оборонного муру, руїни великої шести- або семикутної будівлі (імовірно башти-донжона). У межах міських мурів відкрито резервуари для води, чавильня для винограду. Виявлено регулярне планування: вулична бруківка, поставлені на кам’яний цоколь сирцові будинки, які мали печі із сирцової цегли. Із 2-ї пол. 10 ст. міське планування зазнає змін — будинки стають орієнтованими кутами за сторонами світу. До жител прилягали невеличкі подвір’я або госп. споруди без даху, де розміщувалися ями-льохи і зерносховища. Місто було оточене кількома кладовищами. За городищем була розташована внутр. гавань, з’єднана з морем протокою. На пд. від городища, на г. Зеленська, досліджено рештки монастиря 11 ст. На сх. від городища, під спорудами сучасної станиці, розташовані рештки генуезької і осман. фортеці. Переважна більшість знайдених артефактів (амфори, глеки з високим горлом, кухонна і столова кераміка, у т. ч. поливна, тощо) має грец. (візант.) походження і традиції. Більшість епіграфічних пам’яток також виконано грец. мовою. Предмети слов’ян. к-ри дуже нечисленні і пов’язані з перебуванням у місті рус. князів, дружинників, ченців і торгівців. Належність Т. до пам’яток провінціально-візант. к-ри демонструють і знахідки візант. печаток і монет. Можна вважати, що в імперії Таматарху-Т. завжди розглядали як володіння Візантії, яке тимчасово потрапило під владу варварів (Хозарії, потім Русі). |
див. також ресурси 