ТОЛОКА — 1) спільна робота членів територіальної громади (волості, села) на користь великих князів або приватних власників (князів, зем’ян, шляхти). Т. можна вважати продовженням відомих ще із 13 ст. (зафіксованих Галицько-Волинським літописом) та 14 ст. (із часу правління вел. кн. литов. Гедиміна; 1316—41) колективних робіт підданих на свого сюзерена. У 15 ст. Т. фіксується джерелами вже як постійна трудова повинність для окремих, здебільшого призамкових, сіл, хоча й обмежена одним днем на рік. Із цього ж періоду Т. розростається "вшир", стаючи нововведенням ("новиною") для багатьох сільс. громад, які в 16 ст. вже зобов’язані були відбувати від 2-х до 10-ти толок на рік. Толоки скликалися для буд-ва укріплень, доріг, мостів, гатей, великокнязівських і приватних дворів та підтримки будівель і споруд у належному стані, а також для виконання різноманітних с.-г. робіт (оранка, прополка, жнива, сінокіс). Платою за такі колективні роботи було частування всіх учасників Т., хоча часто траплялося, що толоку піддані відбували "о своем хлебе". Проіснувала Т. до 19 ст.;

2) форма взаємодопомоги в межах територіальної громади, коли окремий господар звертався за допомогою до всієї громади (для спорудження чи ремонту будинку, госп. будівель, розчистки ниви, будування гаті, збору урожаю тощо). У свою чергу, ініціатор Т. був зобов’язаний лише почастувати односельчан і взяти участь у такій же Т. на користь ін. жителя села. У повсякденному житті громади велика Т. не була таким вже й частим явищем, а, як правило, переважала мала толока, в якій брали участь лише окремі сусіди. Поширеними були також толоки всієї громади на користь загальносільс. справ (буд-во гаті, млина, церкви, школи та ін.).

ГУРБИК Андрій Олександрович

1. Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998