ТОРКИ — давньорус. назва тюркського племені узів (гузів), які наприкінці 10 — у 1-й пол. 11 ст. переселилися із заволзьких степів у Пн. Причорномор’я. Як союзники київ. кн. Володимира Святославича вже 985 брали участь у поході на Волзьку Булгарію. У серед. 11 ст. під тиском половців Т. просунулися до пд. кордонів Київської Русі, примусивши печенігів відступити до Угорщини та на Балкани. 1060 в результаті спільного походу київ. кн. Ізяслава Ярославича, черніг. кн. Святослава Ярославича, переяслав. кн. Всеволода Ярославича і полоцького кн. Всеслава Брячиславича Т. були розбиті та відійшли до балканських володінь Візантії, де значна їх частина загинула під час воєнних дій та епідемії. Незначна частина Т. залишилася в лісостеповій зоні Сх. Європи, де вони поступово стали васалами князів Київської землі, Чернігівської землі та Переяславської землі. У Пороссі їхньою столицею стало м. Торчеськ. У серед. 12 ст. Т. ввійшли до союзу клобуків чорних.

ПЛАХОНІН Андрій Гаврилович.

1. Голубовский П.В. Об узах и торках. «Журнал Министерства народного просвещения», 1884, ч. 234, июль
2. Расовский Д.А. Печенеги, торки и берендеи на Руси и в Угрии. В кн.: Seminarium Kondakovianum, VI. Praga, 1933
3. Плетнева С.А. Половцы. М., 1990