 Бібліографічне посилання: Заболотна Т.В.,
Коваль М.В.
ТРЕТІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tretij_Ukrainskyj (останній перегляд: 18.03.2022)
ТРЕТІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ
ТРЕТІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ — оперативно-стратегічне об’єднання рад. військ у Другій світовій війні, що діяло в Україні, Молдові, Болгарії, Угорщині, Югославії 1943—45. Створений 20 жовтня 1943 на підставі наказу Ставки Верховного головнокомандування від 16 жовтня 1943 через перейменування Південно-Західного фронту. До його складу входили 1-ша і 8-ма гвардійські, 6-та, 12-та, 46-та загальновійськові та 17-та повітряна армії. Надалі на різні терміни включав 5-ту ударну, 4-ту і 9-ту гвардійські, 26-ту, 27-му, 28-му, 37-му, 57-му загальновійськові, 6-ту гвард. танкову армії. В оперативному підпорядкуванні фронту перебували Дунайська військова флотилія, 1-ша болг. армія. Війська Т.У.ф. в ході битви за Дніпро 1943 з 23 жовтня до 5 листопада 1943 провели наступальну операцію, під час якої 25 жовтня 1943 здобули міста Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ, просунулися на зх. від Дніпра на 50—60 км. Далі, діючи на криворізькому напрямку, силами 6-ї армії захопили плацдарм на пд. від Запоріжжя, а до кінця грудня 1943 спільно з військами Другого Українського фронту утримували на Дніпрі великий стратегічний плацдарм. Під час звільнення Правобережної України війська Т.У.ф. у взаємодії з Четвертим Українським фронтом у січні—люто-му 1944 здійснили Нікопольсько-Криворізьку наступальну операцію 1944, вийшли на рубіж р. Інгулець (прит. Дніпра), з якого в березні—квітні 1944 розгорнули наступ на миколаївсько-одес. напрямку. Провівши послідовно Березнегувато-Снігурівську наступальну операцію 1944 й Одеську наступальну операцію 1944, вони за сприяння Чорномор. флоту завершили визволення пд. України, звільнили значну частину Молдав. РСР і просунулися до Дністра, захопивши плацдарми на його правому березі, у т. ч. кіцканський плацдарм. У серпні 1944 Т.У.ф. брав участь у Яссько-Кишинівській наступальній операції 1944, у результаті якої була визволена вся Молдав. РСР. Румунія припинила війну на боці Німеччини. 5 вересня 1944 війська фронту вступили на територію Болгарії. 28 вересня — 20 жовтня 1944 Т.У.ф. у взаємодії з Народно-визвол. армією Югославії за участю військ Вітчизн. фронту Болгарії провели Белградську наступальну операцію, у результаті якої були звільнені столиця Югославії Белград і велика частина Сербії. 29 жовтня 1944 — 13 лютого 1945 частина сил Т.У.ф. брала участь у Будапештській наступальній операції 1944—1945. Війська фронту форсували Дунай і захопили плацдарм на правому березі. У січні 1945 вони відбивали контрудари противника, який намагався деблокувати оточене в Будапешті (Угорщина) угруповання, а в березні 1945, під час Балатонської операції, зірвали контрнаступ нім. військ. Успішне завершення операції дало змогу розпочати 16 березня 1945 у взаємодії з лівим крилом 2-го Укр. фронту Віденську стратегічну операцію, завершити визволення Угорщини, сх. частини Австрії та її столиці Відень. 15 червня 1945 на підставі директиви Ставки Верховного головнокомандування від 29 травня 1945 фронт був розформований, польове управління фронту реорганізоване в управління Пд. групи військ. Командуючі: генерал армії Р.Малиновський (жовтень 1943 — травень 1944); генерал армії, із вересня 1944 — Маршал Рад. Союзу Ф.Толбухін (із травня 1944 до кінця війни). Член Військ. ради — генерал-лейтенант, із вересня 1944 — генерал-полк. О.Желтов (увесь період). Начальники штабу: генерал-лейтенант Ф.Корженевич (жовтень 1943 — травень 1944); генерал-лейтенант, із травня 1944 — генерал-полк. С.Бірюзов (травень—жовтень 1944); генерал-лейтенант, із квітня 1945 — генерал-полк. С.Іванов. | 
