 Бібліографічне посилання: Шандра В.С.
ТРЕТІЙ ВІДДІЛ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tretij_viddil (останній перегляд: 18.03.2022)
ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
ТРЕТІЙ ВІДДІЛ, Третій відділ Власної Його Імператорської Величності канцелярії — надзвичайна установа, створена на основі іменного указу рос. імп. Миколи I управляючому МВС Рос. імперії від 3 липня 1826. Його заснування було викликане повстанням декабристів (див. Декабристів рух), яке сприймалося верховною владою як посягання на її виняткові права та змусило створити інституцію для захисту основ самодержавства. Наділявся всеохоплюючими функціями із широкими правами та повноваженнями і набув статусу вищого органу таємної поліції, який наглядав за апаратом виконавчої влади, займався в загальнорос. масштабі питаннями політ. розшуку, контролював формування і спрямування суспільної думки, наглядав за станами, щоб запобігти зловживанням, порушенням держ. порядку та антимонархічним виступам. Заснуванням цієї інституції Микола I завершив формування поліцейського механізму абсолютистської монархії. Т. в. засновувався на базі особливої канцелярії МВС, таємної агентури та жандармських полку і частин корпусу внутр. охорони, які 1815 ввів в армії генерал-фельдмаршал князь М.Барклай-де-Толлі. Очолив Т.в. генерал-ад’ютант О.Бенкендорф (1826—44), посада якого отримала назву "шеф жандармів", він одночасно був і командуючим імператорської гол. квартири, і йому підпорядковувалися кілька жандармських частин. Діяльність чиновників Т.в. організовувалася на основі інструкції від 13 січня 1827, укладеної шефом жандармів. Вимагалося звертати особливу увагу на будь-які держ. злочини, не допускати безпорядку та беззаконня; захищати права підданих імперії від перевищення владних повноважень посадових осіб та зловмисників; попереджати будь-які необдумані протизаконні вчинки, спрямовувати підданих, особливо молодь, на шлях істини та моралі, захищати приватновласницькі права тощо. Із часом завдання Т.в. ускладнювалися й залежали від конкретних подій та соціальних явищ. Його об’єктами ставали, перш за все, двір, прошарки вищого світу, середній клас (поміщики, купці 1-ї гільдії, освічені особи, літератори), чиновницький корпус, патріотично налаштовані члени сусп-ва, а також театр, преса, реліг. секти, іноземці. Його чиновниками та цензорами, як і канцелярськими служителями, були літератори, письменники і видавці, як-от: прозаїк і поет А.Івановський (1828—29), перекладач і видавець Б.Врасський (1830—66), прозаїк і видавець альманахів В.Владиславлев (1836—46), літератор М.Кашинцев (із 1829), романіст П.Каменський (1837—42), перекладач Є.Ольдекоп (1828—40), поет В.Вердеровський (1842—44). Серед літераторів було немало й тих, хто належав до агентури Т.в. Серед них: Ф.Булгарін, С.Вісковатов, К.Пучкова, К.Хотяїнцова, А.Очкін. За свою інформацію вони отримували як немалу матеріальну винагороду, так і підтримку у виданні власних творів через уникнення цензурування. Тому Т.в. багатьма письменниками сприймався як своєрід-не літературне мін-во, коштами якого варто було скористатися. О.Пушкін через О.Бенкендорфа просив у Миколи I грошової позики на видання твору про повстання О.Пугачова. М.Гоголь також отримував матеріальну субсидію. Починаючи з 1832, Т.в. почав формувати мережу зарубіжних агентів, на яких покладалися двоякі функції: спостерігати за росіянами-літераторами за кордоном та займатися контрпропагандою. Серед закордонних агентів Т.в. найбільш відомими були у Франції — Я.Толстой, у Пруссії — К.Швейцер. Серед іноземців такими стали франц. журналіст Ш.Дюран, нім. журналіст Л.Шнейдер, які захищали політику рос. уряду. Серед політ. справ, які розслідував Т.в., найбільш резонансною для України була справа 1847, пов’язана з діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства. Частину № 6 становила справа "Про художника Шевченка". Відділ виявив упередженість щодо творчості поета, художні твори якого стали предметом особливої уваги управителя Т.в. генерал-лейтенанта Л.Дубельта. На полях рукопису поеми "Сон" той 12 разів зробив підкреслення або поставив "NB", як і проти тексту вірша "Чигрине, Чигрине". Дізнання у справі кирило-мефодіївців проводили штаб-офіцер М.Попов, начальник канцелярії київ. генерал-губернатора М.Писарев, Л.Дубельт і І.Нордстрем, про хід якої регулярно доповідали імператорові. Із викриттям Кирило-Мефодіївського товарист-ва Т.Шевченко потрапив під суворий нагляд Т.в. і перебував під ним до кінця життя, а його твори були заборонені і вилучені з б-к. Т.в. відповідав відмовою на всі звернення друзів та співчуваючих дозволити солдату Шевченку малювати, хоча в його мист-ві не було віднайдено крамоли. 1850 справа про Т.Шевченка знову потрапляла за доносом до Т.в., що він порушує приписи — пише, малює і носить "партикулярний" (цивільний) одяг. Як наслідок, були проведені обшуки та арешт і встановлено за наказом імператора більш суворий нагляд. 1849 Т.в. з’ясовував мотиви появи твору правобереж. селянина С.Олійничука "Исторический рассказ природных или коренных жителей Малороссии Заднепровской…", здійснював цензурування рукописних творів укр. літераторів. Т.в. вів слідчі справи про польське повстання 1830—1831, як і наступне польське повстання 1863—1864, події яких розгорталися й на території України; про петрашевців (1849). Він розслідував діяльність групи студентів Харків. ун-ту за 1858—60, які писали пасквілі на своє кер-во і мріяли об’єднати студентство для боротьби із самодержавством. Під наглядом Т.в. перебували активні діячі недільних шкіл та громадівці в Україні 1859—76, котрі за свою діяльність були вислані у віддалені рос. губернії. Його чиновники особливо пильнували за тими, хто відстоював право вести навчання в початкових школах українською мовою або звинувачувався в антисамодержавницьких настроях чи в укр. сепаратизмі. Починаючи з 1861, з’ясовувалися причини переселення кримських татар з Криму до Османської імперії. На 1870 Т.в. мав у своєму розпорядженні картотеку з інформацією про всіх підозрілих у політ. відношенні осіб, які перебували під контролем і пожиттєвим наглядом. Щоби мати повсюдний та системний контроль за населенням, територія д-ви (крім Царства Польського, земель Всевеликого Війська Донського і Кавказу) 1827 поділялася на 5 жандармських округів, до яких входили по 2—3 губернії на чолі з генералами, кожний з яких підпорядковувався шефу жандармів. Укр. губернії входили до кількох округів, зокрема правобережні ввійшли до 4-го округу (на перших порах його центром був Київ, а 1827 його переведено до Катеринослава; нині м. Дніпропетровськ), південні — до 5-го округу. На підставі "Положення про Корпус жандармів" від 28 квітня 1827 створювалися управління жандармських штаб-офіцерів у складі штаб-офіцера, ад’ютанта (обер-офіцера) і 2-х писарів, які вели канцелярію. Із 1836 всі жандармські частини були з’єднані в Корпус жандармів (див. Жандармерія) у складі 7-ми жандармських округів. Київська губернія знову ввійшла до 4-го округу із центром у Вільно (нині м. Вільнюс). Місц. жандармська установа називалася Управління губернського штаб-офіцера, при ній формувалася жандармська команда. 1867 здійснено реформу відомства, у ході якої утворювалися губернські жандармські управління на чолі з начальником, котрого призначав шеф жандармів. У стройовому відношенні управління підпорядковувалися Окремому корпусу жандармів, у політ. справах — Третьому відділу Власної Його Імператорської Величності канцелярії, із 1880 — департаменту поліції МВС Рос. імперії. Перевагу набули політ. розшук, проведення суд. розслідування дізнань у політ. справах та справах держ. безпеки, нагляд за політ. настроями сусп-ва, перевірка паспортів іноземців. 6 серпня 1880 Третій відділ Власної Його Імператорської Величності канцелярії ліквідовано з передачею справ департаменту поліції МВС. Рос. імп. Микола II напередодні революції 1905—1907 здійснив спробу відновити Третій відділ, але його не підтримав жодний міністр. Дж.: Колмаков Н.М. Старый суд. "Русский архив", 1886, кн. 12; Сергеев А. Граф А.Х. Бенкендорф о России в 1827—1830 гг. (ежегодные отчеты III отделения и Корпуса жандармов). "Красный архив", 1929, т. 6; Крыжановский С.Е. Воспоминания. Берлин [1929]; Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь. М., 1989—2000. |
