ТРОЦЬКІ — два козацько-старшинські, згодом — дворянські роди різного походження. Один із них бере початок від Максима Т. (р. н. невід. — п. 1712), лубенського полкового писаря (1697—1704) і судді (1710—12). Його син — Петро Максимович (бл. 1700 — до 1761) — лубенський полковий осавул (1731), чорнуський сотник (1731—39), лубенський наказний полковник (1742) та виконуючий обов’язки генерального осавула "під час розмежування земель з Оттоманською Портою". Його молодший брат — Яким Максимович (бл. 1701 — 1751), бунчуковий товариш (1732—51) та миргородський наказний полковник (1751), а єдиний син — Георгій Петрович (бл. 1729 — після 1775), військовий товариш (1761—65), абшитований полковий осавул (1765).Нащадки Георгія внесені до 1-ї, 2-ї та 6-ї частин Родовідних книг Полтав. та Черніг. губерній, а родовий герб — до 8-ї частини "Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи".Родозасновником ін. однойменного роду був новомлинський міщанин Трохим (Троць; середина — 2-га пол. 17 ст.). Старший з його синів — Федір Трохимович (середина — 2-га пол. 17 ст.), священик новомлинської Свято-Георгіївської церкви, другий син — Григорій Трохимович (р. н. невід. — п. бл. 1709), бунчуковий товариш, третій — Кирило Трохимович (р. н. невід. — п. до 1740), новомлинський городовий отаман (1699), сотник бахмацький (1710—13) та новомлинський (1722—27). Їхні нащадки посідали уряди новомлинської сотенної старшини, а також бунчукових та військових товаришів. Нащадками Федора Трохимовича були Іоанникій (Аникій) Йосипович (1791—1861), генерал-лейтенант (1855), комендант Шліссельбурзької фортеці (1855—61), та його син Володимир Іоанникійович (1847 — після 1918), генерал від інфантерії (1912), генерал-ад’ютант (1910), учасник російсько-турецької війни 1877—1878, командир 134-го піх. Феодосійського (1883—95), 89-го піх. Біломорського (1895—1900) та лейб-гвардії Павловського (1900—03) полків, командир 2-ї бригади 2-ї гвард. піх. д-зії (1903–04) та командувач тієї ж д-зії (1904—05), санкт-петерб. комендант (1905—14), гол. начальник Київського військового округу (1914—16), член Військ. ради (1916—18).Один з онуків Кирила Трохимовича — Іван Миколайович (р. н. невід. — п. після 1798), прилуцький полковий хорунжий (1772—81), колезький асесор (1798), а інший — Григорій Петрович (бл. 1728 — до 1814), підполковник і гол. командир Лебединської інвалідної команди, одружився з донькою черніг. полкового судді Катериною Тимофіївною Сенютою (р. н. невід. — п. 1780), заснувавши гілку Троцьких-Сенютовичів. Серед їхніх нащадків — Сергій Порфирович Т.-Сенютович (1839 — після 1902), голова городянського (1878—84) та бердичівського (1887—94) з’їздів мирових суддів, член черніг. межової палати (1884—87), дійсний статський радник; Порфирій Миколайович Т.-Сенютович (1847 — р. с. невід.), інспектор нар. уч-щ Сх. Сибіру (1888—98), письменник, відомий антогоніст Л.Толстого; Віталій Миколайович Т.-Сенютович (1835—1901), генерал від інфантерії (1894), генерал-ад’ютант (1897), учасник Кримської війни 1853—1856 та середньоазіатських походів, нач. штабу військ Туркестанської, з 1867 — Сирдар’їнської області (1866—69), помічник командувача тієї ж області (1869—73), нач. штабу Туркестанського військ. округу (1873—78), військ. губернатор та командувач військ Сирдар’їнської обл. (1878—83), нач. штабу Кавказ. військ. округу (1883—89), помічник командувача військ Київ. військ. округу (1890—95), командувач військ Віленського військ. округу (1895—1901), віленський, ковенський і гродненський генерал-губернатор (1897—1901), військ. письменник; Віктор Вікторович Т.-Сенютович (1868 — р. с. невід.), генерал-майор (1915), учасник російсько-японської війни 1904—1905 та Першої світової війни, нач. штабу 21-ї піх. д-зії (1910—15), директор Владикавказького кадетського корпусу (1915—17), учасник Білого руху; Дмитро Павлович Т.-Сенютович (1861 — р. с. невід.), генерал-лейтенант (1917), учасник I світ. війни, командир 246-го піх. Грязовецького (1904—06), 194-го піх. резервного Мстиславського (1906—10), 149-го піх. Чорноморського (1910—13) полків, командир 1-ї бригади 44-ї піх. дивізії (1913—14) та брига-ди 79-ї піх. д-зії (1914—15), командувач 53-ї (1915) та 65-ї (1915—17) піхотних д-зій; Володимир Миколайович Т.-Сенютович (1877—1957), промисловець (голова правління Клотинської джутової мануфактури, член правління компаній братів Нобелів, Г.Ліанозова, нафтопромислового т-ва "Емба—Каспій" та ін.), в еміграції — доброчинний, громад. та реліг. діяч.Рід внесено до 2-ї та 3-ї частин Родовідних книг Чернігівської та Воронезької губерній.

1. Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии, т. 2: Полк Нежинский. К., 1893
2. Савелов Л.М. Коротоякское дворянство: Случайные заметки любителя-генеалога. М., 1895
3. Його ж. Воронежское дворянство: Материалы для генеалогического словаря. Воронеж, 1898
4. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 5, вып. 2. К., 1998