ТРУДОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНИ, Конгрес трудового народу України, Всеукраїнський трудовий конгрес — вищий тимчасовий законодавчий орган Української Народної Республіки періоду Директорії УНР. Проходив у Києві 23—28 січня 1919. У грудні 1918 на нараді членів Директорії з представниками політ. партій було запропоновано покласти в основу організації влади т. зв. трудовий принцип, за яким влада на місцях мала належати радам робітників, селян і трудової інтелігенції. Декларацією від 26 грудня 1918 (див. Декларація Директорії УНР 1918) Директорія оголосила про скликання Т.к.У. як найвищого органу влади в УНР.

23 січня 1919 Т.к.У. розпочав роботу в Києві у приміщенні оперного театру. В ньому взяли участь понад 400 делегатів, у т. ч. делегація Української національної ради ЗУНР (УНРада ЗУНР; 36 осіб) на чолі із заст. президента УНРади Л.Бачинським, яка прибула на урочисте проголошення злуки ЗУНР з УНР (див. Акт злуки). До Т.к.У. було обрано всіх членів Директорії, крім С.Петлюри (представник військ. влади). Роботу Т.к.У. очолювала колегіальна президія: Д.Одрина (від Української партії соціалістів-революціонерів та Сел. спілки), С.Вітик (від укр. соціал-демократії) і Т.Старух (від галицьких партій). До секретаріату Т.к.У. входили: С.Бачинський (УПСР), В.Злотчанський (Українська соціал-демократична робітнича партія), Л.Гаврилюк (рос. есери), М.Вороний (Українська партія соціалістів-самостійників), І.Біск (меншовики).

23 січня 1919 конгрес затвердив ухвалу УНРади ЗУНР та Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну Україну. На наступних пленарних засіданнях Т.к.У. заслухав звіти Директорії (В.Винниченко), уряду (В.Чехівський), гол. отамана Армії УНР (С.Петлюра). У ході роботи конгресу більшість делегатів висловилися проти встановлення в Україні рад. форми правління.

28 січня 1919 конгрес ухвалив резолюцію про владу — Універсал Трудового конгресу, запропоновану УСДРП (узгоджену з делегацією ЗУНР, більшістю фракції УПСР (центр. фракція) та Сел. спілки), як проект тимчасової конституції України. У документі оголошувалося про вимушене тимчасове припинення діяльності Т.к.У. через наступ рад. військ на Київ та утворення з числа депутатів ряду комісій для підготовки законопроектів. До наступної сесії конгресу верховна влада і оборона д-ви доручалися Директорії УНР, до її складу було введено представника від Наддністрянської України (Галичини, Буковини, Закарпатської України) президента УНРади ЗУНР Є.Петрушевича. Закони, видані Директорією УНР, мали затверджуватися найближчою сесією Трудового конгресу. Виконавча влада належала Раді народних міністрів Української Народної Республіки, яка призначалася Директорією та була підзвітна Т.к.У. (на час перерви засідань — Директорії УНР). Конгрес висловився проти диктатури пролетаріату та підтримав встановлення демократ. ладу в Україні. З метою його закріплення Т.к.У. пропонував підготовку "закону для виборів всенародного Парламенту Незалежної Соборної Української Республіки". Владу на місцях було доручено урядовим уповноваженим — комісарам, які мали діяти під контролем місц. трудових рад, обраних пропорційно від робітників і селян. Конгрес заявив про потребу негайної всенар. боротьби за самостійну УНР проти інтервенції радянської Росії. Ухвалена більшістю Т.к.У. резолюція згодом була опубл. як "Закон про тимчасову владу в Українській Народній Республіці". З приводу своїх постанов Т.к.У. видав Універсал "До українського народу", ноту "До народів світу", в якій висловив протест проти наступу радянської Росії на Україну та заявив про право укр. народу бути представленим на Паризькій мирній конференції 1919—1920, відозву до Армії Української Народної Республіки.

1. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917—1920 рр., т. 4. Відень, 1921
2. Конституційні акти України: 1917—1920. К., 1992
3. Гунчак Т. Україна: Перша половина ХХ століття. К., 1993
4. Історія України: Нове бачення, т. 2. К., 1996
5. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914—1923 рр., т. 2. Львів, 1998
6. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917—1921. К., 2003