ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА —археологічна культура доби мідно-кам’яного віку та початку бронзового віку (бл. 5400 — 2750 до н. е.), частина трипільсько-кукутенської спільності, пам’ятки якої відомі на території Молдови, Румунії та України. До неї входять археол. к-ри Трипілля, Прекукутень, Кукутень, Городіштя—Фолтешть—Ербічень. Вживаються також назви: Кукутень-Трипілля, к-ра Трипілля-Кукутень, культ. комплекс Кукутень-Трипілля, к-ра мальованої кераміки (укр. мальованої кераміки), Трипілля.

На території України пам’ятки Т.к. відомі в 19-ти областях, усього на 2012 р. їх налічувалося бл. 2300. Територія поширення: від Прикарпаття на заході до долини Дніпра на сході, у межах лісостепової смуги. Найпізніші пам’ятки виходять у степ — до Пн.-Зх. Причорномор’я. Виділена В.Хвойкою. Отримала назву від пам’ятки, розташованої на пд. зх. від с. Трипілля.

Матеріальна та духовна к-ра Трипілля свідчить про його належність до т. зв. цивілізації Давньої (Старої) Європи, яка презентує давніх хліборобів Балкан, Подунав’я та Центр. Європи і генетично пов’язана з давніми к-рами Малої Азії. Згідно з марксистською періодизацією історії Т.к. стадіально належить до доби варварства (фіналу доби первісного сусп-ва, епохи класоутворення), а не цивілізації. У псевдонаук. теоріях Т.к. ототожнюють з д-вою Аратта, яка нібито виникла на Балканах, а потім перемістилася на територію України. (Див. Трипільський міф.)

Т.к. в Україні представлена поселеннями та поховальними пам’ятками (серед яких кургани та ґрунтові могильники), а також скарбами, кременеобробними майстернями. Серед поселень виділяють протоміста — населені пункти площею 100—340 га (Трипілля, Веселий Кут, Миропілля, Володимирівка, Білий Камінь, Стіна IV, Небелівка, Майданецьке (див. Майданецьке поселення), Доброводи, Тальянки та ін.).

На думку дослідників, Т.к. виникла у Прикарпатті на основі кількох археол. к-р доби неоліту: Боян, лінійно-стрічкової кераміки культури, за участю к-р Вінча, Кріш, Тиса та Хаманджія. Найдавнішим в Україні нині є поселення біля с. Бернашівка (нині село Могилів-Подільського р-ну Він. обл.; див. Бернашівка), у керамічному комплексі якого помітні риси перелічених вище археол. к-р.

Для археол. комплексу Т.к. характерні: залишки жител у вигляді завалів обпаленої обмазки; поділ кераміки на кухонний посуд і столовий посуд, останній прикрашений заглибленим орнаментом, інкрустованим білою або червоною пастою, розписом мінеральними фарбами (поліхромним розписом, біхромним розписом або монохромним розписом); наявність антропоморфної, у т. ч. реалістичної, пластики та зооморфної пластики. Специфічною категорією керамічних виробів є моделі будівель, саней, стільців-тронів, сокир тощо. Спалення будівель більшість дослідників нині пов’язують з існуванням традиції залишати поселення й переселятися на ін. місце раз на кілька десятків років.

Згідно з періодизацією, яку на підставі дослідження кераміки розробила Т.Пассек та доповнили ін. автори, виділяють три етапи Т.к.: ранній (А), середній (В), пізній (С). У свою чергу етап В поділяють на ВI, ВI—II та ВII, а етап С — на СI та СII. Більшість сучасних дослідників (В.Дергачов, В.Збенович та ін.) до пізнього етапу зараховують лише комплекси фази СII, а СI включають до середнього етапу.

Археол. комплекс Т.к. неоднорідний. Виділено понад 60 локально-хронологічних груп і локальних варіантів, типів пам’яток. Їхні назви уточнювалися, доповнювалися, змінювалися. Для середнього етапу (В) виділено такі комплекси: ВI — борисівський тип; ВI—II — заліщицький варіант, солонченський варіант, біликівський тип, пеньожківсько-щербанівська група, середньобузька локальна група (остання охоплює ВI—II, ВII та СI); ВII — володимирівська група, ворошилівський тип, коломийщинська група (заходить у СI), курилівський тип, небелівська група, петренська група (заходить у СI), чапаївський тип, шипинецька група. До етапу СI віднесено такі комплекси: кошиловецька група, косенівська група (заходить у СII), лукашівський тип, ржищівський тип, томашівська група, чечельницька група. Найбільше комплексів виділено для етапу СII: бринзенський (жванецький) тип, вихватинська група, гординештська група (тип), городський тип, животилівський тип, касперівський тип, листвинський тип, серезліївський тип, софіївський тип (див. Софіївського типу могильники), троянівський тип, усатовський тип, хорівський тип.

Існують різні погляди стосовно віднесення тих чи ін. пам’яток до певних типів, локальних груп, локально-хронологічних варіантів к-ри (усього виділено понад 60), а також до Т.к. в цілому. Так, О.Цвек виділила в східнотрипільську к-ру трипільські пам’ятки в межиріччі Пд. Бугу та Дніпра, включивши до неї, зокрема, пеньожківсько-щербанівську, коломийщинську, чапаївську та лукашівську групи. М.Болтенко, В.Петренко та ін. виділяли пам’ятки усатовського типу в особливу усатовську культуру, вважаючи її окремою від трипільської. Пам’ятки серезліївського та животилівського типів не всі дослідники відносять до Т.к.

Локальні варіанти, групи і типи відповідають різним типам соціальних організмів (клан, плем’я), найбільші відповідають чифдомам (вождівствам) — надплемінним утворенням, центрами яких були трипільські протоміста.

Основою економіки Т.к. було відтворювальне госп-во на основі вирощування злакових і тваринництва. На пізньому етапі деякі групи населення переходять до кочівництва.

Для виготовлення знарядь праці, зброї використовували кремінь, камінь, кістку або ріг. Трипільці видобували мідь на Волині та в Подністров’ї; знайдено велику кількість мідних виробів, у т. ч. власного виготовлення: прикрас, знарядь праці та зброї. Гончарство (із використанням двоярусних горнів), видобуток та обробка кременю перетворилися на ремесло. Для виготовлення тканин використовували вертикальний ткацький верстат. Орнаментація посуду та пластики являла собою розвинену знакову систему (що може розглядатися як різновид піктографічної писемності), призначену для спілкування з "вищими силами" та збереження й обміну інформацією, насамперед з ритуальною метою. Комплекс орнаментації посуду, антропоморфної та зооморфної пластики, культова кераміка, у т. ч. так звані біноклеподібні посудини, пов’язують із сакральною діяльністю.

Поховальні пам’ятки для раннього та середнього етапів представлені поодинокими похованнями в межах поселень та Чапаївським могильником із трупопокладеннями, похованнями в печері Вертеба. Для пізнього етапу (СII) відомі ґрунтові могильники: Маяки, Усатове, Вихватинський (поховальний обряд —трупопокладення в ямах). Завалівський, Чернинський, Софіївський та Червонохутірський могильники презентують обряд трупоспалення. У степовій смузі на пізньому етапі набув поширення підкурганний обряд поховання.

Синхронні к-ри в найближчому оточенні: на ранньому етапі — Болград—Алдень, Варна, Вінча, Гумельниця (частково й на середньому етапі), дніпро-донецька культурно-історична спільність (до пізнього етапу), новоданилівська культура, середньостогівська культура (остання — частково й на середньому етапі); на середньому етапі — Бодрогкерестур, Лендель, Малиця, Петрешть, Тисаполгар, к-ра люблінсько-волин. мальованої кераміки, лійчастого посуду культура (остання — частково й на пізньому етапі), ямково-гребінцевої кераміки к-ра (на пізньому етапі також; див. Ямково-гребінцевої кераміки культурно-історична область), Чернавода I; на пізньому етапі — Баден, кулястих амфор культура, нижньомихайлівська культура, Чернавода III.

В останній чверті 4 тис. до н. е. спостерігається поступове скорочення кількості поселень та зникнення характерних рис матеріальної к-ри — мальованого посуду, пластики, жител. Це явище розглядається як "занепад" або "зникнення" трипільської археол. к-ри. Воно відбувається на тлі зміни кліматичних умов та способів господарювання, що може розглядатися як причина цієї події.

Знахідки з розкопок пам’яток Т.к. представлені в понад 60-ти музеях України, серед них: Археол. музей Інституту археології НАН України, Національний музей історії України, Львівський історичний музей, Одеський археологічний музей. За межами України трипільські старожитності з її території представлені в музеях Австрії, Великої Британії, Польщі, Росії, Румунії.

1. Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена. К., 1913 (2-ге вид. — К., 2008)
2. Археология Украинской ССР, т. 1. К., 1985
3. Давня історія України, т. 1. К., 1997
4. Заєць І. Трипільська культура на Поділлі. Вінниця, 2001
5. Енциклопедія трипільської цивілізації, т. 1—2. К., 2004
6. Ткачук Т. Знакові системи Трипільсько-Кукутенської культурно-історичної спільності (мальований посуд). Вінниця, 2005
7. Бурдо Н. Сакральний світ трипільської цивілізації. К., 2008
8. Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. К, 2008
9. Трипольская культура в Украине: поселение-гигант Тальянки. К., 2008
10. Земледельцы и скотоводы Древней Европы. К.—СПб., 2012