Бібліографічне посилання: Капраль М.М. ЦЕХИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tsekhy (останній перегляд: 13.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЦЕХИ (нім. Zeche, Zunft, Innung, лат. artificium, contubernium, fraternitas) — замкнуті орг-ції ремісників чи торгівців, сформовані на основі взаємної допомоги та опіки для підтримки їхніх професійних інтересів. У Зх. Європі (11—16 ст.) і в Україні (14—18 ст.) відігравали важливу роль в екон. та соціальному житті. Початки та основні засади діяльності. Ц. з’явилися в середньовіччі як наслідок масової урбанізації, котру переживала Зх. Європа в 11—14 ст. Цехова орг-ція майже завжди тісно пов’язувалася з реліг. братством. Тому Ц. як інституції з подвійною — соціально-економічною та духовно-релігійною — основою творилися під впливом та за певними орг. зразками духовних братств. Останні, будучи об’єднаннями людей, які мали єдину духовну мету, внормовували свій спосіб життя, забезпечували своїм членам певний рівень соціальної безпеки та формували моральну ідентичність, уявлення про сенс людського буття. Поступово міські духовні братства, до яких належали ремісники різних фахів та купці, виокремлювали зі свого братського середовища споріднених за фаховою ознакою людей та утворювали однорідну за складом ремісничу чи купецьку корпорацію. Цехова орг-ція не завжди створювалася виключно для досягнення екон. цілей, існували також Ц. лікарів, аптекарів, цирульників, студентів та ін.

Новостворені цехові орг-ції швидко здобули правове обґрунтування для свого існування з боку властей. У 12—13 ст. при цьому використовувався пізньорим. правовий термін "collegium" (корпорація, т-во) для легітимації права сеньйорів (короля, єпископа, магістрату) засновувати та регулювати цехову орг-цію. Міська влада громад, які функціонували на магдебурзькому праві, санкціонувала статути або правила для цехових орг-цій, встановлюючи нагляд за порядком у них.

Ц. виконували важливі функції в міській економіці: встановлювали монополію на торгівлю у відповідній ділянці вир-ва в місті; визначали і підтримували стандарти якості товарів та послуг; встановлювали стабільні ціни на свої товари й послуги; відстоювали інтереси членів цеху в міських органах влади. Ц. були наділені суд. та поліційною владою над своїми членами. У цеховій орг-ції насамперед розглядалися некримінальні справи професійного характеру. Цехова влада могла ув’язнювати порушників дисципліни в цеху, накладати штрафи та застосовувати ін. покарання. У цеху збиралися податки, які накладала міська влада на ремісників та купців. Ц. мали свої печатки, прапори та ін. регалії, що зберігалися під замком у цеховій скрині.

На прикладі цехових орг-цій західноєвроп. країн легко з’ясувати, як виник та розвинувся середньовічний принцип корпоративізму, базований на нормах рим. права. На погляд середньовічних правників, цеховими корпораціями вважалися асоціації, які були уповноважені їхніми членами забезпечувати колективну дисципліну та обов’язково затверджені привілеєм від публічної влади. Бути членом цеху означало бути міцно поєднаним глибокими, нерозривними зв’язками з ін. членами ("братією" за термінологією статутів). Через належність до цеху ремісник набував соціального статусу, який фіксував його особисте місце в ієрархічному соціальному порядку і визначав його привілеї, обов’язки та, передовсім, особисту гідність. Така орг-ція, безумовно, ґрунтувалася на принципах духовного спасіння, а також щоденної солідарності, довіри між братчиками.

Соціальний корпоративний характер цехової орг-ції чи не найкраще ілюструє становище жінки в цеху. Хоча жінкам і був заборонений вступ до Ц. на заг. підставах, проте реально вони тримали від 15 до 30 % майстерень у своїх руках після смерті чоловіків-майстрів. Звісно, найбільше їх працювало у таких "жіночих" фахах, як ткацтво, пекарство, вишивання та деяких ін. Джерела переконують, що майстри-чоловіки в цих ремеслах тримали дівчат та жінок для виконання підсобних робіт, і статути, не артикулюючи відповідних заборон, фактично це дозволяли. Найчастіше дружини та доньки майстрів допомагали своїм чоловікам та батькам у продажу їхніх виробів, стоячи за ятками й лавами з ремісничим товаром.

Цеховий устрій та структура. Найвищим органом влади в цеху були заг. збори, в яких брали участь тільки повноправні майстри. Заг. збори відбувалися щонайменше раз на квартал. На заг. зборах обирали кер-во цеху, вирішували найважливіші екон., реліг. та соціальні питання. До кер-ва цеху щорічно обирали 2-х (найчастіше) або 4-х цехмістрів. Вибір кер-ва цеху затверджували міські райці, приймаючи присягу від цехмістрів на вірність місту та королю. В обов’язки цехмістрів входили: періодичне проведення заг. зборів цеху (цугантів), стеження за дотриманням статутних приписів та дисципліни, здійснення виконавчої влади в цеху, напр., під час прийому на навчання учнів чи розподілу між майстрами прибулих із мандрівки підмайстрів, при покаранні порушників спокою, контролі за якістю продукції тощо.

Обрані цехмістри підбирали собі старших майстрів, які в більшості Ц. іменувалися столовими. Назва вказувала, що початково столові повинні були стежити за порядком ("за столами") на цехових засіданнях. Їхня кількість коливалася від 2-х до 8-ми осіб. В їхні обов’язки (спільно із цеховим писарем) входив нагляд за фінансовим обігом цеху, витратами та прибутками, що надходили до цехової скриньки. Столові підписувалися під цеховими рахунками кожного року, а цехмістри без них не мали доступу до цехової скриньки, ключ від якої зберігався у столових майстрів. Для виконання ін. цехових функцій цеховики обирали писаря, збирачів податків у цеху, провізорів церк. майна в цеховому храмі чи капличці та ін. цехових урядників.

Старі цехмістри та столові разом із новообраними утворювали групу старших майстрів цеху, котрі колегіально могли приймати найвагоміші, принципові для існування орг-ції рішення. Однак часто для цього потрібен був цеховий консенсус, який передбачав участь у підготовці важливих цехових ухвал і молодших майстрів, а деколи — і підмайстрів (напр., у питаннях, що стосувалися їхньої платні, поведінки тощо).

Внутрішня структура Ц. була ієрархізована, маючи 3 рівні: майстри, підмайстри та учні. Учнівство було першим формальним етапом у цеховій кар’єрі на шляху до майстрівського звання. У статутах майже всіх фахів ремісників містилися положення, які регулювали прийом на навчання, умови, терміни вишколу учнів. В ординаціях та статутах купецьких спеціальностей (купців, суконників, шинкарів та ін.) учні не згадуються, втім як і підмайстри. І все ж це не означало, що торгівці не мали для своєї торг. діяльності численних помічників та продавців, які, очевидно, утримувалися на умовах найманої робочої сили.

Учнями були здебільшого підлітки, які жили та харчувалися із сім’єю майстра і працювали переважно безкоштовно. Засадничо під час навчання учень не отримував жодної платні, працюючи безкоштовно в майстерні та в домі майстра. Здебільшого учні були зобов’язані навчатися ремесла 3 роки.

Потому учень отримував визволення й переходив у статус підмайстра. Не у всіх Ц. учень після визволення одразу ставав підмайстром — в окремих Ц. існував перехідний етап робенця (млодзяна). Від учня робенець відрізнявся тим, що одержував платню, але нижчу, ніж підмайстер. Останньому він поступався за статусом, не маючи ще доступу до братства підмайстрів.

Підмайстри вже у 15 ст. почали створювати свої окремішні орг-ції чи братства, зразки яких прийшли із Заходу. Перша підмайстрівська орг-ція виникла 1469 у львів. ткацькому цеху. Як і майстри, підмайстри теж мали своїх старших, в окремих Ц. також столових і писарів, свої збори і скриньки, де складалися їхні інсигнії та грошові внески. Братства підмайстрів перебували під пильним наглядом майстрів. Так, на кожних їхніх зборах мали бути присутні 2 майстри, які стежили за порядком та дисципліною. Навіть грошові внески до підмайстрівської скриньки потрапляли під контроль майстрів, котрі забирали з неї визначену статутами частину коштів на потреби цеху.

Перед підмайстрами, які виявили бажання стати майстрами, ставилося кілька формальних умов: перед вступом слід було подати лист про народження від батьків у законному шлюбі (метрику) та листи про навчання ремеслу (визволення, мандрівки тощо).

Тільки після вирішення їх підмайстер отримував інформацію про порядок виконання майстерштуки (шедевра). Норма виготовлення зразкових виробів поширилася в містах Зх. Європи у 15 ст. В Україні вперше про майстерштуку сказано у статуті львів. бондарів від 1492.

Правило майстерштуки було запроваджене в більшості ремісничих Ц., стаючи, з одного боку, еталоном майстерності та якості виробів, до якого прагнув кожен вступаючий у цех, а з другого — суттєвою перепоною при вступі до цеху через складність виконання штуки та її високу вартість.

Підмайстер, що виявляв свій досвід у ремісничій вправності через виготовлення зразкового виробу, піднімався в цеху до статусу майстра й міг закладати власну майстерню та вчити учнів. Успішним виконанням майстерштуки вступ до цеху не закінчувався. Ремісника ще чекали великі витрати на прийняття до міськ. права, на "армату" (купівля мушкета, шаблі, порохівниці, куль, пороху тощо), а також на велику урочисту вступну учту в цеху. Вступ також регулювався встановленим числом майстерень того чи ін. ремесла, що санкціонувалося привілеями або статутними положеннями. Так, відповідно до кількості яток, число гончарів у львів. цеху було обмежено до 12 майстрів.

Новоприйнятий член цеху після вступу одразу ж відчував ієрархічність та корпоративність цехової орг-ції. Молодий майстер протягом року та шести тижнів відбував послуги в цеху, які мали духовний та харитативний зміст: запалювання й гасіння свічок під час церк. відправ та світських міських урочистостей, носіння трун із померлими членами цеху чи їхніми рідними на похоронах та ін.

До осн. прерогатив повноправних членів цеху належало право самостійно виконувати ремесло, провадити навчання ремеслу та наймати підмайстрів. Однак власне екон. діяльність в ординаціях регламентувалася з метою забезпечити рівноправне становище всіх майстрів у цеху, щоб ніхто не міг вивищитися над усіма багатством або, навпаки, зубожіти.

Поширення цехів в Україні. У містах Київської Русі феномен цехової орг-ції в класичному європ. розумінні не сформувався. З одного боку, тут не мало реального впливу рим. право, а з іншого — міський сусп. елемент не володів відповідними самоврядними правами, на відміну від міщан Зх. Європи. Тому об’єднання купців та ремісників, які існували в Київській Русі чи про існування яких здогадуємося, не можна вважати аналогом класичних європейських Ц. Рус. купці та ремісники, працюючи при княжих резиденціях, боярських дворах, монастирях, а пізніше, вже більш вільно, — на міських посадах, не змогли створити самоврядних орг-цій. Ці об’єднання ремісників мали своїх старшин, але про їхню організацію знаємо дуже мало.

Перші юридично санкціоновані Ц. виникли в 14 ст. в західноукр. містах у зв’язку з поширенням магдебурзького права (цех шевців у Перемишлі, 1381; 10 цехів у Львові, відомі з 1425). Ц. діяли в Луцьку (серед. 16 ст. — 5 цехів), Ковелі, Володимирі (нині м. Володимир-Волинський) та ін. містах. Цеховий устрій разом із магдебурзьким правом також поширився з 15 ст. і на територію Закарпатської України. У 2-й пол. 17 ст. в Ужгороді налічувалося 8 цехів, що об’єднували 12 ремесел. У Мукачевому в Ц. входили представники 32-х ремісничих спеціальностей. Цехи існували також у Береговому, Хусті, Вишковому (нині с-ще міськ. типу Хустського р-ну Закарпат. обл.). Особливого розвитку Ц. на укр. землях набули в 17—18 ст., коли поширилися на Центр. Україну, у т. ч. на Гетьманщину. У Києві, де вони виникли ще в 16 ст., у цей період існувало до 20 цехів, у Ніжині — 12 цехів (у т. ч. музичний), у Чернігові — 8 цехів. Навіть у невеликих містах Гетьманщини, таких як Остер, Козелець, ремесла об’єднувалися у 8—9 цехів.

Деякі з Ц. могли розпадатися на кілька або об’єднуватися в один, зникати та знову відновлювати свою діяльність. Так, у Львові після зникнення багатьох Ц. (малярів, кордибанників, сап’янників та ін.) їхнє число компенсувалося за рахунок поділу окремих Ц. споріднених ремесел (бондарів та стельмахів, ковалів і мечників та ін.) та появи нових Ц. (годинникарів, палітурників та ін.), тож їхнє число від серед. 17 ст. до кінця 18 ст. не змінювалося, становлячи трохи більше 30 цехів. У Полтаві в 2-й пол. 17 ст. ремесло об’єднувалося в 9-ти цехах, а 1765 їх залишилося тільки 7.

В укр. містах була поширена практика утворення об’єднаних Ц., що включали як споріднені, так і цілком відмінні ремесла (цех кравців та кушнірів у Коропі; цех ковалів, теслярів та бондарів у Козельці та ін.), що особливо було характерно на початкових етапах розвитку ремесла. Часом до Ц., особливо в Гетьманщині у 18 ст., вписувалися й неремісники, щоб отримати певну соціальну опіку та мати окремі престижні пільги (напр. цехову погребальну церемонію). У Гетьманщині цеховий устрій, окрім міст із магдебурзьким правом, поширився і на т. зв. ратушні міста, яких була більшість (напр., Березна, Вороніж, Золотоноша та ін.). Характерною особливістю соціального складу Ц. у Гетьманщині була значна присутність козаків, а також посполитих, тоді як на західноукр. землях в цехові орг-ції вступали, в основному, тільки міщани та селяни, які отримали звільнення.

Занепад Ц. був повільним та болючим процесом. У 18 ст. цехове ремесло на укр. землях почало занепадати під впливом різних чинників. З одного боку, ослабляли Ц. позацехові ремісники, т. зв. партачі, що працювали в передмістях, у малих містечках, у шляхетських та духовних володіннях (юридиках), де Ц. не мали права на виключність. З другого боку, Ц. характеризувалися консервативністю, монопольними практиками, що зменшувало їхню екон. ефективність. Ремісники опинялися в ситуації, коли технологічні інновації швидко поширювалися, руйнуючи локальне цехове вир-во. Держ. органи розпочали наступ на цехову монополію, поступово послаблюючи заборони на ведення ремесла для партачів. А зсередини цехову орг-цію руйнували процеси соціального розшарування на бідних та багатих майстрів. Майстри прагнули стати підприємцями, тоді як підмайстри та учні ставали фактично вільнонайманими робітниками, яким оплачували щоденну працю.

У Лівобережній Україні 1785, а в Правобережній Україні 1840 царський уряд ліквідував автономію Ц., підпорядкувавши їх держ. адміністрації. Наприкінці 19 ст. рос. законодавство почало ліквідовувати Ц., які ставали ремісничими т-вами без реальних екон. повноважень. 1900 в Рос. імперії було скасовано рештки цехового устрою. У Галичині та на Буковині австрійс. уряд скасував Ц. ще 1859.