Бібліографічне посилання: Грицюк В.М., Лисенко О.Є. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ФРОНТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tsentralnyj_front (останній перегляд: 15.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ФРОНТ — оперативно-стратегічне об’єднання рад. військ у Другій світовій війні. Утворений 24 липня 1941 на основі управління 4-ї армії та частини військ Зх. фронту для прикриття напрямку Волковиськ (нині місто Гродненської обл.) — Бобруйськ (нині місто Могильовської обл.) — Гомель (усі міста в Білорусі). Спочатку до складу фронту були включені 13-та і 21-ша армії, а від 1 серпня 1941 — 3-тя армія. Війська фронту взяли участь у Смоленській битві (10 липня — 10 вересня 1941) та відіграли важливу роль у зриві гітлерівських планів бліцкригу, при цьому й самі зазнали значних втрат — усього понад 143 тис. осіб (55,5 % від заг. чисельності особового складу), у т. ч. понад 111 тис. безповоротних. 25 серпня 1941 фронт було розформовано, а його війська передано до складу Брянського фронту.

Командувачі фронту: генерал-полк. Ф.Кузнєцов (26 липня — 7 серпня 1941), генерал-лейтенант М.Єфремов (7—25 серпня 1941).

Ц.ф. 2-го формування утворений 15 лютого 1943 на базі управління та військ Донського фронту. Від початку до складу фронту увійшли 21-ша, 65-та, 70-та, 2-га танкова та 16-та повітряна армії. Фронт займав смугу на пн. зх. від Курська (нині місто в РФ) між Брянським фронтом та Воронезьким фронтом. У різний час до складу фронту входили 3-тя, 13-та, 48-ма, 50-та, 60-та, 61-ша, 63-тя, 3-тя гвард. танкова армії. У лютому—березні 1943 війська фронту здійснювали наступальні дії, в результаті яких підійшли до Севська (нині місто Брянської обл., РФ) та перехопили залізницю Брянськ (нині місто в РФ) — Конотоп, а рухомі з’єднання досягли р. Десна (прит. Дніпра) на північ від Новгорода-Сіверського. Від 21 березня 1943 війська фронту перейшли до оборони по рубежу Мценськ — Брянцево (нині місто і село Орловської обл.) — Севськ — Рильськ (нині місто Курської обл.; усі в РФ). Влітку 1943 вони брали участь у Курській стратегічній оборонній операції (5—23 липня 1943; див. Курська битва 1943) та запобігли спробам противника прорватися до Курська з пн. напрямку. 15 липня 1943 армії правого крила фронту перейшли в контрнаступ. У взаємодії з військами Брянського фронту та арміями лівого крила Зх. фронту війська Ц.ф. здійснили Орловську стратегічну наступальну операцію (12 липня — 18 серпня 1943). Після цього вони здійснили Чернігівсько-Прип’ятську наступальну операцію 1943 (26 серпня — 30 вересня), в результаті якої здолали до 300 км у зх. напрямку і вийшли до Дніпра, Прип’яті та Сожу (права та ліва притоки Дніпра), захопили на них плацдарми і створили умови для визволення Білорусі та Правобережної України. 16 жовтня 1943 була ухвалена директива Ставки Верховного головнокомандування про перейменування Ц.ф. на Білоруський фронт, що і було виконано 20 жовтня 1943.

Командуючий фронтом — генерал-полковник, від 28 квітня 1943 — генерал армії К.Рокоссовський (15 лютого — 20 жовтня 1943).