ТУЛЬЧИН — місто Вінницької області, райцентр. Розташований на правому березі р. Сільниця (прит. Пд. Бугу), при впадінні в неї р. Тульчинка. Населення 15,6 тис. осіб (2011).

До кінця 18 ст. мав паралельну назву Нестервар (спочатку була основною; збереглася в назві одного з передмість, нині с. Нестерварка). Уперше згаданий під 1607. Входив до Брацлавського воєводства. Із 1609 — володіння Калиновських. За реєстром 1629, в місті був 751 дим. Перед початком Національної революції 1648—1676 Т. мав досить потужну фортецю, яку в червні 1648 захищали від повстанців місц. шляхтичі та євреї. Після того, як повстанці (за даними С.Твардовського, їх очолювали полковники І.Ганжа та Остап, за даними Н.Ганновера — М.Кривоніс) здобули Т., вони влаштували різанину, яскраво та докладно описану в джерелах. Під 1649 і 1654 Т. згадується як центр сотні Брацлавського полку. Спустошений під час "Руїни".

Із 1714 Т. — знову під владою Речі Посполитої. Із 1726 ним володіли Потоцькі. Завдяки С.-Щ.Потоцькому, який 1775 зробив місто своєю резиденцією, Т. перетворився на значний осередок ремесла і торгівлі. 1781—85 збудовано розкішний класицистичний палац, до якого прилягав парк "Хороше". 1787, під час візиту польс. короля Станіслава-Августа Понятовського, місту надано магдебурзьке право. 1792 в Т. був центр Торговицької конфедерації.

Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Т. перейшов під владу Рос. імперії. 1795—1804 був центром повіту Брацлавського намісництва, згодом — містечком Брацлавського пов. Подільської губернії. Із 1796 в Т. постійно стояли підрозділи рос. армії. Зокрема, тут містилися "головні квартири" армій: 1796—97 — армії, яку очолював О.Суворов, 1814—29 — 2-ї армії, яку з 1818 очолював П.Вітгенштейн. За участю деяких офіцерів штабу 2-ї армії — діячів декабристів руху — було створено Тульчинську управу.

Після польського повстання 1863—1864 тульчинський маєток Потоцьких конфіскував уряд.

Внаслідок того, що залізниці обійшли місто стороною, Т. втратив своє екон. значення. Проте в місті діяли невеличкі пром. підпр-ва (переважно харчової пром-сті). 1897 Т. мав більше 16 тис. мешканців (із них 10 тис. — євреї).

Рад. владу остаточно встановлено 19 червня 1920. 1920—23 Т. був центром Брацлавського пов., 1923—30 — центром Тульчинської округи. Із 1932 — райцентр Він. обл.

23 липня 1941 місто було захоплене гітлерівськими військами, увійшло до румун. зони окупації. 15 березня 1944 звільнене рад. військами. Під час окупації існувало єврейс. гетто.

У рад. час у Т. розвивалася пром-сть, переважно харчова і легка.

У Т. тривалий час жив М.Леонтович, народився Л.Дейч.

Пам’ятки арх-ри: палац Потоцьких (1781—85), Малий палац (кінець 18 ст.; тут жив О.Суворов), костьол Святого Станіслава (1784—1817), будинок офіцерського зібрання (кінець 18 ст.; нині тут краєзнавчий музей), Свято-Успенська церква (1789).

Пам’ятники О.Суворову, П.Пестелю, М.Леонтовичу.

ВИРСЬКИЙ Дмитро Станіславович

1. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 12. Warszawa, 1892
2. Шамрай С. Боротьба тульчинських міщан з графами Потоцькими, 1797—1837. «Науковий збірник історичної секції ВУАН», 1929, т. 32
3. ІМіС УРСР: Вінницька область. К., 1972
4. Малаков Д.В. По Брацлавщине: от Винницы до Тульчина. М., 1980
5. Jaroszewski T. Pałac w Tulczynie i początki architektury klasycyzmu na Ukrainie. «Przegląd Wschodni» (Warszawa), 1991, rok 1, zesz. 1
6. Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, t. 10: Województwo bracławskie. Wrocław—Warszawa—Kraków, 1996
7. Шамраєва А., Борисова Л. Палацовий ансамбль у Тульчині. В кн.: Архітектурна спадщина України, т. 3, ч. 2. К., 1996
8. Святелик В.А. Історія Тульчина ХVI—XVIII століть: від появи міста до часів гайдамаччини. Тульчин, 1998
9. Тульчин [на веб-сайті «Еврейское наследие Украины»]. Web: http://jukraine.org/vinnickaya-oblast/tulchin