ТУЛЬЧИНСЬКА УПРАВА — організація, створена 1818 в м. Тульчин членами масонської ложі "Союз благоденства". Складалася з 9-ти осіб на чолі з І.Бурцовим і П.Пестелем. Управа, або Тульчинська дума, підпорядковувалася Корінній думі в Санкт-Петербурзі. П.Пестель і частина "Тульчинської думи" (управи) належали до радикальної частини членів "Союзу благоденства". На поч. 1820 на глибоко законспірованому засіданні-нараді в С.-Петербурзі саме на основі доповіді П.Пестеля Корінна дума одноголосно прийняла рішення здійснити переворот, встановити в Росії республіку і запровадити конституцію.

Із березня 1821, після розпуску "Союзу благоденства", на чолі Тульчинської управи була обрана директорія (полк. П.Пестель і генерал-інтендант О.Юшневський). Вона стала центром Пд. округу (т-ва) декабристів (див. Декабристів рух), до якого входило з 1823, крім Тульчинської, ще дві управи — Кам’янська управа, яку очолювали генерал-майор кн. С.Волконський і відставний полк. В.Давидов, і Васильківська управа — підполк. С.Муравйов-Апостол і підпоручик М.Бестужев-Рюмін. До останньої у вересні 1825 приєдналося Товариство з’єднаних слов’ян, створене в Новограді-Волинському на чолі із братами підпоручиками П.Борисовим і А.Борисовим та дворянином Ю.Люблінським. Разом на півдні було прийнято в члени більше 50-ти осіб.

У березні 1821 П.Пестель та особисто йому віддані члени Т.у. дали клятву досягти поставленої мети, постановили сплачувати внески у відповідності із заможністю кожного. Управа ділила всіх членів і прихильників на бояр, мужів, братів та друзів. Мужі та бояри мали право на прийом членів, а бояри були тими, хто приєднувався до директорії для прийняття рішень. "Брати" не мали права індивідуально приймати у члени, а "друзі" не були членами управи, але їх намагалися залучити.

Керівники управ півдня брали участь у щорічних зібраннях у Києві у січні (на контракти; див. Київський контрактовий ярмарок) 1822—25, де приймалися вирішальні постанови, зустрічалися з представниками директорії Північного товариства (кн. С.Трубецькой), членами варшавського польс. Патріотичного товариства (Яблоновський, Гродецький, Г.Олізар) та спілкувалися з окремими членами розпущених полтавської і київської масонських лож.

Плани дій декабристів, зокрема членів Т.у., які не стали дійсністю, були такими: організувати замах на імп. Олександра I, захопити його під час огляду військ в Бобруйську (нині місто Могильовської обл., Білорусь) 1823 чи Білій Церкві 1824, організувати групу нападу на хворого імператора в Таганрозі (нині місто Ростовської обл., РФ) 1825, і останнє, погоджене з Пн. округом т-ва, рішення — здійснити переворот восени 1826 під час перебування імператора у військах на півдні.

Кер-во Т.у. в листопаді 1825 дізналося про доноси і вжиті урядом заходи щодо розслідування діяльності орг-ції декабристів та ще до перших арештів знищило листування, сховало, зокрема, "Руську Правду" П.Пестеля, інші документи про практичну діяльність. Відверті зізнання ніби давали надію на помилування монарха, але новий імператор Микола I жорстоко розправився із прогресивною суспільно-політ. думкою в Росії, не помилував найактивніших членів Пд. т-ва П.Пестеля, С.Муравйова-Апостола і М.Бестужева-Рюміна, засуджених до страти.

Виступ Черніг. полку на чолі з керівниками Васильківської управи 28 грудня 1825 — 3 січня 1826, не підтриманий членами ін. управ півдня, виявився демонстрацією відданості ідеям декабризму.

1. Семевський В.И. Политические и общественные идеи декабристов. СПб., 1909
2. Лисенко М. Декабристський рух на Україні. К., 1954
3. Нечкина М.В. Движение декабристов, т. 1—2. М., 1955
4. Декабристы: Биографический справочник. М., 1988
5. Казьмирчук Г., Латиш Ю. Українське декабристознавство. К., 2002