ТУРБАЇВСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1789—1793 — вияв соціального протесту укр. селянства 2-ї пол. 18 ст. Початок повстанню поклало збройне захоплення 8 червня 1789 громадою с. Турбаї Градизького пов. Катериносл. намісництва (нині село Глобинського р-ну Полтав. обл.) панського будинку під час виїзних засідань Голтвянського нижнього земського суду з розгляду претензій до власників села Базилевських, що супроводжувалося їх вбивством, покаранням суд. чиновників та вилученням документації. Повстання стало логічним завершенням багаторічного ігнорування держ. інстанціями різних рівнів численних звернень місц. жителів щодо врегулювання свого соціального статусу. Повстання турбаївців відзначалося організованістю, відносною монолітністю (на початковому етапі боротьби), послідовністю соціальних вимог. Спільною платформою, що об’єднувала різні групи турбаївців, стала вимога узаконення їхніх козац. прав. Протягом 4-х років усі питання життя громади, організації протистояння каральним акціям, а також зносин із царською адміністрацією перебували в компетенції створеного на подібних до козац. самоврядування засадах повстанського виборного управлінського органу — "Збірної громадської хати", склад кер-ва якої не раз змінювався. Питання принципового характеру, що зачіпали інтереси всієї турбаївської громади, вирішувалися на заг. сході жителів села. Першим сільс. отаманом було обрано Василя Цапка, котрого після його смерті змінив Никифір Тарасенко. Важливою акцією, здійсненою місц. самоврядуванням, став перерозподіл земельних угідь на користь найбіднішої частини членів турбаївської громади. Упродовж червня—серпня 1789 було конфісковано майно Базилевських; встановлено стабільні ціни на продукцію сільс. госп-ва та вироби місц. промислів; жителям роздано хлібні запаси; вони почали вільно розпоряджатися табунами коней та великої рогатої худоби, значними лісовими масивами, що входили до панських володінь. Водночас у селі було організовано своєрідний фонд допомоги з метою доцільного використання грошових запасів, ремісничого та с.-г. реманенту. Однак приклад турбаївців не знайшов якогось помітного відгуку в Лівобережній Україні, до того ж поляризація сил у повстанському таборі ставала дедалі помітнішою. У листопаді 1792 фактично відбувся розкол турбаївської громади. 19 червня 1793 група в 60 селян (насамперед заможних) направила лист на ім’я правителя Катеринославського намісництва з рішучим осудом дій односельців під час збройного виступу. Того ж місяця проти турбаївців було застосовано військ. силу. За вироком суду 7 осіб засуджено до смерті (згодом смертну кару замінили каторгою), інших — до биття батогами й заслання в Сибір. Також було прийняте рішення про примусове переселення турбаївців у степові райони Херсонської губернії і Таврійської губернії, а саме село перейменовано на Скорбне (лише 1919 йому було повернуто попередню назву). Події 1789—93 в с. Турбаї залишили глибокий слід у пам’яті селян та козаків Лівобережжя. Вони відбилися в численних зразках пісенної та фольклорної спадщини.

Дж.: Селянський рух на Україні: середина XVIII — перша чверть ХIХ ст.: Збірник документів і матеріалів. К., 1978.

СМОЛІЙ Валерій Андрійович

1. Ефименко А.Я. Турбаевская катастрофа. «Киевская старина», 1891, № 3
2. Л-нко А. Рассказ о «турбаевской катастрофе». Там само, 1891, № 9
3. Ефименко А.Я. Южная Русь: Очерки, исследования и заметки. СПб., 1905
4. Гуслистий К.Г. Турбаївське повстання. К., 1947
5. Гуржій І.О. Повстання селян в с. Турбаях (1789—1793). К., 1950
6. Смолій В.А. 200-річчя повстання селян у с. Турбаях. «УІЖ», 1989, № 6