ТУРКМЕНІСТАН, Республіка Туркменістан — д-ва на пд. зх. Центр. Азії. На пн. межує з Казахстаном, на пн. і сх. — з Узбекистаном, на пд. — з Іраном та Афганістаном, на зх. омивається Каспійським морем. Територія 488,1 тис. км2, 90 % площі — пустелі, включаючи Каракуми (310,8 тис. км2). Населення 5,17 млн осіб (2012). Етнічний склад: туркмени — 83 %, узбеки — 9, росіяни — 2,6, казахи — 1, белуджі — 0,9, азербайджанці — 0,5, вірмени, татари — по 0,4, українці, перси, турки, курди — по 0,2, інші — 1,4 %; загалом у Т. проживають понад 70 етносів. За конфесійною належністю більшість населення Т. є мусульманами-сунітами. Держ. мова — туркменська. Поділяється на 5 областей і 1 столичний округ. Столиця — м. Ашгабат. Грошова одиниця — манат. Т. володіє значним мінерально-сировинним потенціалом. Мінеральні ресурси представлені значними запасами нафти і природного газу, унікальними покладами глауберової солі й хімічної сировини (затока Кара-Богаз-Гол — найбільша у світі природна фабрика мірабіліту). Осн. галузі пром-сті: нафтогазодобувна та нафтопереробна, машинобудівна та металообробна, харчова, легка. ВВП (за паритетом купівельної спроможності) Т. — 24,11 млрд дол. США (2011): сільс. госп-во — 44 %, пром-сть — 19, сфера послуг — 37 %. Осн. торг. партнери — Китай, Іран, Туреччина, РФ, Україна.

У 6—4 ст. до н. е. територія Т. перебувала під владою іранських Ахеменідів, згодом — Александра Македонського, із 3 ст. до н. е. — у Парфянському царстві й д-ві Сасанідів, у 5—8 ст. — під владою ефталітів, тюрків, арабів, а в 11 ст. її завоювали огузи. В 11—13 ст. туркменські землі входили до складу д-ви Сельджуків, Хорезму, у 13—15 ст. — під владою Чингізидів, згодом — Тімуридів.

Дослідники вважають, що формування туркменського етносу завершилося в 15 ст. після злиття осілих тюркомовних огузьких племен (власне туркменів) з іраномовним землеробським населенням північного Хорасану в оазах південного Т. Щодо пн. туркменських племен, які вели напівкочовий спосіб життя, то вони на поч. 16 ст. широко розселилися вздовж усього сх. узбережжя Каспійського моря та в пустелі Каракуми.

Останні в історії туркменів завойовники прийшли з півночі наприкінці 1860-х — у серед. 1880-х рр., коли територія Т. була анексована Рос. імперією. Остаточного удару по всьому політ., екон. й соціальному укладу життя туркменів завдала Геок-Тепінська війна 1879—81, внаслідок якої Рос. імперія ввела на туркменській території своє правління, утворила Закаспійську обл. і стала проводити власну культ. й реліг. політику. 1917—21 Т. був тереном боротьби народів Туркестану з рад. окупантами; із 1921 — у складі Туркестанської Автономної СРР; із 1924 — союзна республіка. Перебування Т. у складі Рос. імперії і СРСР коштувало туркменському народові великих людських жертв. Так, у Першій світовій війні загинуло понад 80 тис. туркменів, понад 900 тис. осіб стали жертвами розкуркулення у 1917 — 1930-х рр., тоді ж у пошуках кращого життя країну покинуло понад 4 млн жителів. Точні стат. відомості щодо тих туркменів, яких оголосили ворогами народу, розстріляли й заслали за звинуваченнями в націоналізмі та участі в русі басмачів 1930—37, встановити не вдалося. На фронтах Другої світової війни загинуло 740 тис. туркменів.

Декларацію про держ. суверенітет Т. Верховна Рада республіки ухвалила 22 серпня 1990, а конституційний закон Т. "Про незалежність і основи державного устрою Туркменістану", який підтверджував волю туркменського народу до утворення незалежної д-ви, висловлену ним на всенар. референдумі, — 27 жовтня 1991.

Т. — президентська республіка. Діє конституція 1992, згідно з якою Т. — демократ., правова, світська д-ва. Главою д-ви, виконавчої влади і верховним головнокомандувачем збройних сил є президент Т., що обирається на 5 років. Укази президента Т. мають силу закону. Першим президентом Т. став С.Ніязов (жовтень 1990 — грудень 2006). 11 лютого 2007 президентом Т. обрано Г.Бердимухамедова. Вищий законодавчий орган — однопалатний парламент (Меджліс) у складі 125 депутатів, що обирається на 5 років. За час президентства С.Ніязова в Т. склалася авторитарна система влади, його проголосили Туркменбаші — батьком туркменів.

З початку президентства Г.Бердимухамедова в Т. відбулися певні зміни: поновлено пенсійне забезпечення сільс. населення, скасовано пропускний режим у прикордонних районах, офіційно визнано наявність проблеми наркоманії тощо. Г.Бердимухамедов має титул "великого президента Туркменістану", є главою уряду, верховним головнокомандувачем, лідером правлячої Демократ. партії Туркменістану та загальнонац. руху "Галкиниш" ("Відродження").

Т. є членом Співдружності Незалежних Держав (1991), Організації Об’єднаних Націй і Організації з безпеки і співробітництва в Європі (1992). Осн. принципом зовн. політики Т. проголошено постійний нейтралітет. 12 грудня 1995 Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію № 50/80 "Постійний нейтралітет Туркменістану".

Співробітництво між Україною і Т. започатковано 10 жовтня 1992 підписанням Договору про дружбу й співробітництво. 1995 сторони відкрили посольства, відповідно в Києві та Ашгабаті. Українсько-туркменські відносини мають позитивну динаміку розвитку в політ., торговельно-екон. та культурно-гуманітарній сферах. Сучасна договірно-правова база нараховує більше 100 діючих документів. У травні 2001 між Україною і Т. була підписана Угода про взаємне визнання дипломів, учених звань і ступенів. Щорічно збільшується кількість туркменських студентів, які навчаються в Україні. Україна готує фахівців для нафтогазової і харчової пром-сті, залізничного, мор., авіац. й автомобільного транспорту та ін.

На поч. 2000-х рр. Україна була найбільшим імпортером туркменського природного газу, закуповуючи бл. 40 млрд м3 щороку. Проте "особливі стосунки" України і Т., пов’язані з імпортом газу, виявилися недовговічними: рос. концерн "Газпром" 2003 законтрактував увесь туркменський експортний газ до 2028, тим самим позбавивши Україну альтернативного й порівняно дешевого джерела постачання енергоносіїв.

ДОРОШКО Микола Савович

1. Дорошко М.С. Країнознавство: країни СНД і Балтії: Навчальний посібник. Чернівці, 2008