 Бібліографічне посилання: Федунків З.Б.
ТИСМЕНИЦЯ, місто [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tysmenytsia_smt (останній перегляд: 18.03.2022)
ТИСМЕНИЦЯ, МІСТО
ТИСМЕНИЦЯ — місто Івано-Франківської області, райцентр. Розташов. на р. Ворона (прит. Бистриці Надвірнянської, бас. Дністра). Населення 9,8 тис. осіб (2009). Гіпотетично ототожнюється з літописною Тисмяницею. Т. достовірно існує з 15 ст. До поч. 16 ст. укріплений центр Т. був розміщений на південь від сучасного міста, в урочищі Городище на пагорбі над долиною р. Стримба (ліва прит. Ворони). Із 1434 Т. — у складі Галицької землі Руського воєводства. 1448 король польс. і вел. кн. литов. Казимир IV Ягеллончик надав Т. магдебурзьке право. Через Т. проходив торг. тракт зі Львова на Молдову і Туреччину, що сприяло екон. розвиткові міста. 1513 татари дощенту зруйнували Т. Жителі, які врятувалися, переселилися в долину Ворони, де заклали нове місто. Того ж року король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I звільнив мешканців міста від податків на 4 роки і дозволив торгувати в ньому іноз. купцям. Т. швидко відбудувалася за рахунок мита і торг. зборів. Кілька століть вона була значним екон. центром завдяки вірм. і єврейс. купцям та ремісникам — кушнірам і гарбарям. У листопаді 1530 Т. захопили війська молдов. воєводи Петра Рареша і кілька місяців її утримували. У 17—18 ст. місто належало Потоцьким. 1618 знищену татарами Т. польс. король Сигізмунд III Ваза знову звільнив від податків на 4 роки. У 17 ст. в пд. частині міста було споруджено мурований замок з укріпленнями бастіонного типу. Саме місто було оточене валом із частоколом (на 1672, за даними У. фон Вердума, міські укріплення були в занедбаному стані). 1631 в місті засновано домініканський монастир, першим пріором якого був С.Окольський. 1676 турки і татари знову знищили місто. Через два роки тодішній власник Домінік Потоцький запросив кілька десятків вірм. родин, вигнаних турками з Кам’янця (нині м. Кам’янець-Подільський), і надав їм право займатися різними промислами й торгівлею, право на власний суд і самоврядування. Вірм. поселенці заклали в Т. сап’янову гарбарню і зберегли за містом традиції значного торг. центру. У 18 ст. місто переживало екон. занепад. Після 1-го поділу Речі Посполитої (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Т. — у складі володінь австрійських Габсбургів (із 1867 — Австро-Угорщина). До 1867 — центр повіту (спочатку — у складі Галицького, потім — Станіславського округів), далі — у складі Тлумацького пов. У 2-й пол. 19 ст. місто дуже підупало, до чого спричинилися 3 великі пожежі. До 1830 у Т. функціонували 3 майстерні з виготовлення хутряних виробів, які через банкрутство майстрів перейшли в держ. оренду. Новий управитель, купець Л.Левенталь зі Станіславова (нині м. Івано-Франківськ), об’єднав їх у хутрову ф-ку. 1835 він одержав держ. дотацію і продовжив реконструкцію ф-ки, запросивши висококваліфікованих спеціалістів. 1840 набула потужності Тисменицька паперова ф-ка, що діяла на парових двигунах. Після прокладення через Станіславів залізниці (1866) Т. знов занепала. Під час Першої світової війни Т. була окупована рос. військами. У листопаді 1918 — 1919 — у складі Західноукраїнської Народної Республіки, потім до 1939 — у складі Польщі (у Станіславському пов.). Від 1939 — у складі УРСР. Райцентр 1940—41, 1944—62 і від 1982. Із 2 липня 1941 до 26 липня 1944 місто було окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії. 14 лютого 1986 Т. отримала статус міста (до цього мала статус с-ща міськ. типу). До наших часів місто зберегло кушнірську спеціалізацію і є найбільшим у Галичині центром хутряної пром-сті. У Т. розташоване хутрове підпр-во "Тисмениця", продукція якого добре відома за межами України. У Т. народилися І.Княгиницький, К.Левицький. Пам’ятки арх-ри: реальна чол. школа (1906; нині тут музей історії міста), церква Святого Миколая (1921), будинок Нар. дому (1928), будинок т-ва "Сокіл" (1935). | 
