Бібліографічне посилання: Дерейко І.І., Лисенко О.Є. ЖУКОВ Георгій Костянтинович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zhukov_G (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЖУКОВ Георгій Костянтинович (01.12(19.11).1896–18.06.1974) – рад. військ. діяч. Маршал Рад. Союзу (1943), чотириразовий Герой Рад. Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), Герой Монгол. Нар. Республіки (1969), двічі кавалер вищого військ. ордена "Перемога" (1944, 1945). Н. в с. Стрєлковка (нині село Калузької обл., РФ). Учасник Першої світової війни в чині унтер-офіцера, кавалер двох Георгіївських хрестів. Від 1918 – у Червоній армії (див. Радянська армія), командир взводу, згодом – командир ескадрону. Брав участь у боях проти військ О.Колчака, А.Денікіна, П.Врангеля та в придушенні сел. повстання О.Антонова, за що нагороджений орденом Червоного Прапора (1922). У період 1922–39 пройшов шлях від командира полку до заст. команд. військ. округу. Закінчив кавалерійс. курси (1920), курси вдосконалення комскладу кавалерії (1925), курси вдосконалення вищого начскладу (1930). 1939 командував 1-ю армійською групою, яка спільно з військами МНР розгромила осн. сили япон. 6-ї армії на р. Халхін-Гол. 1940 – команд. військ Київ. особливого військ. округу, в січ.–лип. 1941 – нач. Генштабу і заст. наркома оборони СРСР. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 – чл. Ставки Верх. Головнокомандування, заст. Верховного Головнокомандувача, 1-й заст. наркома оборони. Як нач. Генштабу відповідальний за поразку в літній кампанії 1941, як представник Ставки – за розгром Південно-Західного фронту. На посадах команд. фронту і координатора дій фронтів брав участь як у багатьох переможних (Ленінгр. оборонна операція 1941, битва під Москвою 1941–1942, Сталінградська битва 1942–1943, Курська битва 1943, битва за Дніпро 1943, Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція 1944, Білоруська наступальна операція 1944, Вісло-Одерська наступальна операція 1945), так і в невдалих операціях РСЧА (Ржевсько-Вяземська (втрати – 776 889 осіб), Ржевсько-Сичовська (втрати – 193 683 особи) операції 1942 та Ржевсько-Вяземська операція 1943 (втрати – 138 577 осіб)). Як полководець характеризувався прямолінійністю рішень, жорстокими методами підтримання дисципліни, добивався виконання оперативних завдань будь-якою ціною й відзначався недбалим ставленням до людських втрат, через що серед солдатів отримав прізвисько "катафалк". 8 трав. 1945, від імені Верховного Головнокомандування СРСР, прийняв капітуляцію нацистської Німеччини, 24 черв. 1945 приймав парад Перемоги в Москві. Після війни – команд. Групи рад. військ та Рад. військ. адміністрації в Німеччині (1945–46), команд. Сухопутних військ і заст. міністра ЗС (1946). 1946 понижений у посаді до команд. військ Одес. військ. округу (від 1948 – команд. Уральського військ. округу) через підтримані Й.Сталіним звинувачення в надмірних амбіціях, у приписуванні собі керівної ролі у війні та при-власненні трофейного майна. Після смерті Й.Сталіна – 1-й заст. міністра оборони (1953), міністр оборони і чл. Президії ЦК КПРС (1957). Підтримав М.Хрущова в змові проти Л.Берії (1953) та протистоянні з групою В.Молотова, Л.Кагановича, Г.Маленкова (1957). 1954 під його кер-вом відбулися сухопутні навчання на Тоцькому полігоні із застосуванням атомної бомби, в результаті яких від променевої хвороби загинуло бл. 30 тис. військовослужбовців. 1957 знятий з посади міністра через звинувачення в на-саджуванні власного культу особи й спробі вивести ЗС з-під парт. контролю, 1958 відправлений у відставку.

П. у м. Москва, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни.