Бібліографічне посилання: Онопрієнко В.І. ХРАМОВ Юрій Олексійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=khramov_jurij_oleksijovych (останній перегляд: 13.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ХРАМОВ Юрій Олексійович (н. 14.05.1933) — історик науки і видавець. Д-р фізико-мат. н., професор. Н. в м. Харків. Закінчив Київ. пед. ін-т (1956). 1956—60 вчителював. 1960—64 працював у Головній редакції "Української радянської енциклопедії". 1964—92 — у вид-ві "Наукова думка" АН УРСР (із 1967 — гол. редактор, із 1975 — директор). Із 1986 — зав. відділу історії науки і техніки Центру досліджень науково-тех. потенціалу та історії науки ім. Г.Доброва АН УРСР (із 1994 — НАН України).

Як видавець у 1970—80-х рр. заклав основи сучасного академічного книговидання в Україні, започаткував видання багатотомної "Бібліотеки української літератури", 3-томного "Російсько-українського словника наукової термінології", серії наук. біографій видатних діячів укр. науки і к-ри, тематичних енциклопедичних довідників.

Дослідження присвячені історії фізики, історії та теорії наук. шкіл, історії природознавства України та Національної академії наук України. Першим почав досліджувати історію науки та її окремих напрямів через наук. школи, розробив модель сучасної наук. школи, здійснив ідентифікацію ряду неформальних колективів фізиків кінця 19 — 1-ї пол. 20 ст. з наук. школами, реконструював творчі портрети засновників і лідерів досліджуваних шкіл. Це дістало втілення в його монографіях "Научные школы в физике" (1977), "История формирования и развития физических школ на Украине" (1991). Запропонував і обґрунтував періодизацію розвитку фізики, розкрив історію низки фізичних напрямів і фундаментальних теорій, їхній генезис, логіку розвитку, запровадив у наук. обіг чимало нових і маловідомих фактів з історії фізики. В монографії "Фізика. Історія фундаментальних ідей, теорій та відкриттів" (2012) завершив розробку інноваційної моделі історії фізики, в якій її історію розглянув через ключові переламні події та факти (інновації). Зробив значний внесок у біографістику, ввівши в наук. обіг багато персоналій фізиків, що висвітлено в його книгах "Физики" (1974, 1977, 1983), "История физики" (2006). Історії НАН України присвячені колективні монографії, написані під кер-вом, за участю Х., — "Рання історія Академії наук України: 1918—1921" (1998) та "Історія Національної академії наук України" (2000).

Автор понад 6 тис. енциклопедичних біографічних статей, зокрема один з авторів і відп. редактор біографічного словника "Кияни" (2004).

Підготував бл. 20 докторів та кандидатів наук. Голова Укр. т-ва істориків науки (із 1993). Гол. редактор щорічників "Нариси з історії природознавства та техніки" (із 1990) та "Імена України" (1997—2007).