САМАРА (Самарь, Новобогородицька фортеця, Стара Самара) — населений пункт, що існував у 17—18 ст. на правому березі р. Самара (ліва прит. Дніпра), при впадінні в неї р. Кримка. Ототожнюється з археол. комплексом (земляні укріплення, культ. шар, некрополі) поблизу сучасного с-ща Шевченко на пн. околиці м. Дніпропетровськ.

Заснований рішенням царського уряду 1688 на території Вольностей Війська Запорозького низового як фортеця для захисту від татар. нападів та контролю над запорожцями. Безпосереднім поштовхом для такого рішення були невдача 1-го Крим. походу (див. Кримські походи 1687 і 1689) та бажання створити базу для військ під час наступного походу. Буд-вом фортеці керували гетьман І.Мазепа та окольничий Л.Неплюєв. Проект склав інж. В. фон Зален. Новозаснований "город" назвали Новобогородицьк (Богородицьк), паралельно вживали назву Самара (Стара Самарь).

Ядром міста була цитадель — п’ятикутна земляна фортеця змішаного баштово-бастіонного типу. Навколо цитаделі лежав посад, укріплений валом і ровом. У цитаделі було споруджено дерев’яний храм Живоносного Джерела (освячено 1 серпня 1688), двори для гетьмана і воєводи (коменданта), численні житлові й госп. будівлі. У фортеці постійно перебував великий рос. гарнізон, на посаді за наказом царського уряду оселилося багато козац. родин — переселенців із Полтавського полку та Гадяцького полку.

Фортецю використали як базу під час 2-го Крим. походу. 1692 П.Іваненко (Петрик) привів під її стіни татар. За одними даними, фортеця витримала облогу, за іншими, на деякий час була захоплена. Взимку 1695 татари знову намагалися захопити С.

Новобогородицьку фортецю зруйновано згідно із Прутським трактатом 1711. Знесення укріплень відбулося у вересні під особистим наглядом київ. генерал-губернатора кн. Д.Голіцина, гетьмана І.Скоропадського та осман. представників.

Під час російсько-турецької війни 1735—1739 в кампанію 1736 рос. армія під проводом генерал-фельдмаршала Б.-К.Мініха відновила фортецю і посад навколо неї (із деякими перебудовами). У джерелах того часу вона фігурує під назвами "Старосамарський ретраншемент", "Стара Самара".

1744 виникла окрема ("залінійна", за межами Української лінії) адм. одиниця лівобереж. Гетьманщини — Старосамарська сотня Полтав. полку із центром у Старосамарській фортеці. Це викликало незадоволення Коша Запорозької Січі, який домагався ліквідації сотні. 1761—62 Старосамарська сотня припинила своє існування, її територія повернулася під юрисдикцію Коша Запороз. Січі.

1778, коли поруч із С. почалося буд-во центру Новоросійської губернії Катеринослава (т. зв. Катеринослав I на р. Кільчень; права прит. Самари), фортеця перетворилася на передмістя нового міста, яке 1786 (після перенесення Катеринослава на правий берег Дніпра) було перейменовано на Новомосковськ (т. зв. Новомосковськ I).

Із 2001 рештки С. досліджують археологи І.Ковальова, В.Векленко, В.Шалобудов та ін.

Поширена думка, що в 16—17 ст. існувало запороз. місто Самара (Самарь), на місці якого і заснували 1688 Новобогородицьку фортецю, спирається лише на згадку про С. в легендарному універсалі польс. короля Стефана Баторія 1676. Спроби прихильників раннього (до 1688) існування С. залучити археол. матеріал є недостатньо переконливими, оскільки розкопки досі не виявили культ. шарів раніше кінця 17 ст. Що ж до знахідок окремих артефактів 16—17 ст., то їх можна пояснити й без гіпотези про існування тоді на цьому місці постійного великого населеного пункту.

ХАРЛАН Олександр Вікторович, ВОРТМАН Дмитро Якович

1. Феодосій (Макаревський). Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та приходи минулого XVIII століття. Дніпропетровськ, 2000
2. Перлини козацького Присамар’я: Містечко Самарь та Богородицька фортеця. Дніпропетровськ, 2008
3. Репан О. та ін. Палімпсест: Коріння міста: Поселення XVII—XVIII століть в історії Дніпропетровська. К., 2008
4. Харлан О.В. Фортифікаційні споруди XVIII ст. на території сучасного Дніпропетровська. В кн.: Військово-історичний альманах, вип. 18. К., 2009