Бібліографічне посилання: Брижицька С.А. ШЕВЧЕНКА ТАРАСА МОГИЛА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=shevchenka_tarasa_mogyla (останній перегляд: 18.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ШЕВЧЕНКА ТАРАСА МОГИЛА — місце поховання Т.Шевченка, нац. святиня України. Центр. об’єкт Шевченківського національного заповідника в Каневі.

22 (10) травня 1861 прах поета, перевезений Г.Честахівським та О.Лазаревським зі Смоленського цвинтаря в Санкт-Петербурзі, поховали на Чернечій горі поблизу Канева (нині в межах міста). Гору одразу почали називати в народі Тарасовою. З ініціативи та під кер-вом Г.Честахівського на могилі споруджено насип і встановлено дубовий хрест. 1867—92 Ш.Т.м. опікувався троюрідний брат і свояк поета Варфоломій Шевченко, який із 1869 орендував, а згодом викупив у власність ділянку землі з могилою. При ньому поховання впорядковували двічі: 1867 насип зміцнили й обклали великим камінням, а 1882—84 оновили за проектом інж. О.Якубенка; тоді ж замість старого дерев’яного хреста (який зогнив і впав) встановили чавунний (коштом В.Тарновського, автор проекту — архіт. В.Сичугов). Поряд з могилою збудовано хату для доглядача-охоронця, в якій зусиллями канівського педагога В.Гнилосирова за допомогою "Старої Громади" обладнано "Тарасову світлицю". 1884—1933 за могилою незмінно наглядав І.Ядловський (1846—1933). Могилою, музеєм і навколишньою територією опікувалися К.Гамалія (із 1894) та В.Науменко (із 1902). 1905 з’явилися перші сходи до Ш.Т.м. з боку Дніпра.

Указ Ради міністрів Української Держави від 10 червня 1918 проголосив Ш.Т.м. нац. власністю. 1923 за рішенням Канівського к-ту незаможних селян хрест на могилі замінили погруддям Т.Шевченка (відкрито 1 липня 1923, скульп. К.Терещенко). 20 вересня 1925 згідно з указом РНК УСРР Ш.Т.м. увійшла до складу новоствореного державного Канівського музею-заповідника Т.Шевченка. У квітні 1939 у зв’язку з буд-вом меморіалу розкрито й досліджено склеп Т.Шевченка; знайдені іменну табличку і парчу з домовини передано до музею. 18 червня 1939 до 125-річчя Кобзаря на Ш.Т.м. відкрито монументальний бронз. пам’ятник на гранітному постаменті (скульп. М.Манізер, архітектори Є.Левінсон, Й.Лангбард). Під час Другої світової війни пам’ятник було пошкоджено, а в післявоєнний період реставровано. 1977 на гору прокладено нові гранітні сходи. 2011 здійснено капітальну реставрацію Ш.Т.м.; 19 листопада 2011 на могилі вміщено нову епітафію — зображення хреста, знищеного 1923, і рядки з вірша "Чи ми ще зійдемося знову "

Ш.Т.м. з 1860-х рр. набувала значення символу укр. нац. ідентичності. Із 1880-х рр. могилу регулярно відвідували представники укр. інтелігенції (спочатку і переважно — з підрос. України, а від 1899 — також з Галичини та Буковини). Наприкінці 19 ст. Ш.Т.м. стала місцем масового паломництва "свідомих українців". У рад. час Ш.Т.м. не грала помітної ролі в офіц. ідеології, натомість стала привабливим об’єктом для туристів. У незалежній Україні до Ш.Т.м. повернулося значення нац. святині. Її відвідини в дні народження, смерті та поховання Т.Шевченка (9—10 березня і 22 травня) стали ритуалом, якого дотримуються і звичайні громадяни, і держ. та політ. діячі.