ТЮРКСЬКА АНТРОПОМОРФНА СКУЛЬПТУРА — поширені у степах Сх. Європи кам’яні зображення, виготовлені тюркськими народами, переважно половцями.

Ареал. Крім Сх. Європи, тюркські скульптури відомі в Центр. Азії, де вони датуються переважно добою Тюркського каганату (6—8 ст.). У Сх. Європі поширені у степовому міжріччі Дніпра та Дону, на Кубані та частково у степовому Криму та відомі під нар. назвою "кам’яні баби". Слід зазначити, що цей термін охоплює й подібні пам’ятки ін. епох (бронзовий вік, доба скіфів). У науці Т.а.с. традиційно пов’язують з половцями, через що поширився термін "половецькі баби". Східноєвропейський і центральноазійський регіони тюркських скульптур розділені між собою широкою смугою степів, де подібні пам’ятки науці невідомі.

Між пам’ятками цих двох регіонів існують виразні іконографічні паралелі, на підставі чого дослідники (Я.Дашкевич) рішуче стверджують, що Т.а.с має центральноазійські витоки. Проте сучасній науці все ще бракує конкретного уявлення про проміжні ланки, які з’єднують ці групи. Хоча, на думку Я.Шера, пізні пам’ятки Семиріччя можна датувати навіть 12 ст. (тобто вони синхронні половецьким), найкращі аналогії для Т.а.с. дають саме ранні пам’ятки (6—7 ст.).

Чисельність відомих науці скульптур зростала по мірі посилення уваги вчених до цих об’єктів та ретельності їх каталогізації. У найповнішому на сьогодні каталозі С.Плетньової значиться 1322 скульптури.

Значна частина Т.а.с. була знищена в 19—20 ст. в ході госп. освоєння степів. За перебільшеною оцінкою Я.Дашкевича, у 15—16 ст. існувало до 40 тис. тюркських антропоморфних скульптур, тобто збереглося 4— 5 %. Більш реалістичною є думка, що повне число скульптур могло досягати 5 тис.

Слід зважати, що зв’язок антропоморфних скульптур (які є рухомими пам’ятками) з ін. археол. пам’ятками виявляється дуже слабким. Так, досить численні поховання, котрі можна вважати половецькими, в жодному випадку не відзначалися скульптурою, і навпаки, скульптури, встановлені на курганах, здебільшого не пов’язані хронологічно із самими курганами.

Датування. У зв’язку з відсутністю археол. контексту датування Т.а.с. спирається переважно на особливості інвентарю, зображеного на скульптурах. Таким чином, важко датуються погано збережені скульптури або такі, на яких не було зображено предметів; частина предметів має більш широку хронологію побутування, ніж апріорні дати Т.а.с.; в ін. випадках проблематичним є вузьке датування самих предметів, з якими співвідносяться зображення. Тому періодизація скульптур залишається дискусійною.

Для скульптур Сх. Європи Я.Дашкевич запропонував широкі хронологічні межі від 6 до 15 ст.; але переважна більшість дослідників датують ці скульптури половецьким часом (серед. 11 — 1-ша третина 13 ст.), деякі — 10—13 ст. Г.Федоров-Давидов датував скульптури 12 — поч. 13 ст.

Форма. Петрографічний аналіз (Л.Гераськова) показав, що матеріалом для скульптур були місц. поклади каміння у Приазов’ї та на Донец. кряжі. Скульптури робились як із відносно м’яких і легко оброблюваних порід (пісковик, вапняк), так і з дуже твердих (граніт, гнейс).

Ступінь скульптурної обробки каменів дуже різний — від простих кам’яних стел, на яких рельєфом намічено основні риси обличчя, до повноцінних високих рельєфів і тривимірних скульптур, оброблених з усіх боків і розрахованих на всебічний огляд. Розмір скульптури здебільшого відповідає розмірам людського тіла.

Скульптури зображають як чоловіків, так і жінок (серед скульптур півдня України жінки навіть переважають); значна частина зображень має незрозумілі нині риси чол. та жін. статі одночасно. Людину зображають у спокійній позі стоячи або сидячи; значна частина скульптур має характерну рису, відзначену ще Г. де Рубруком (13 ст.), — вони обома руками тримають на рівні живота якусь посудину.

Дослідники погоджуються у тому, що скульптури передають антропологічний тип людей (принаймні на рівні європеоїди—монголоїди). Але немає одностайної думки, чи можна вважати ці скульптури портретними (такими, що передають індивідуальні особливості конкретної людини), чи узагальненими відповідно до певних іконографічних схем.

Класифікація. З різних схем найбільш вдалою видається формальна апріорна іконографічна класифікація Л.Гераськової, хоча і в ін. підходах виділяються реально існуючі кластери, які унаочнюють ті чи ін. аспекти подібності пам’яток.

Не існує загальновизнаної інтерпретації виділених класів. Одні автори (С.Плетньова) співставляють класи скульптур з територіальними угрупованнями половців, інші (Г.Федоров-Давидов) вважають виділені ними класи свідченням хронологічного розвитку скульптури від її зародження через розквіт до занепаду. Деякі автори (Л.Гераськова), слушно сумніваючись у тому, що за неповні 200 років половецька скульптура пройшла такий бурхливий шлях розвитку, пропонують пов’язувати класи з етнічними групами тюрків — печенігами, торками, половцями.

Такий підхід, у свою чергу, викликає нові ускладнення. Усі ці тюркські народи прийшли в східноєвроп. степи зі сходу, із Заволжя та Казахстану, де кам’яна скульптура практично не відома. Після перебування в Пн. Причорномор’ї печеніги відкочували за Дунай, торки — у Поросся, частина половців — в Угорщину. (Зауважимо, що половецькі скульптури на Кубані дослідники слушно пов’язують з відкочівкою туди половців після поразок у війнах із Руссю на поч. 12 ст. Разом з тим зафіксоване письмовими джерелами перебування половців у Грузії не лишило там скульптур.) На всіх цих теренах кам’яна скульптура також не відома, і лишається незрозумілим, чому кожен народ починав встановлювати скульптури, тільки прикочувавши в міжріччя Дніпра та Дону.

Призначення. На уявлення про призначення скульптур істотно вплинули дослідження пам’яток Центр. Азії, про які збереглися свідчення як у власне давньотюркських написах, так і в китайс. хроніках. У цій групі розрізняють "балбали" (схематизовані зображення вбитих ворогів, нерідко просто камені-обеліски), скульптурні зображення конкретних померлих осіб та узагальнені зображення обожнюваних предків (зокрема, жін. скульптури Семиріччя Я.Шер вважав образами легендарної прародительки).

Усе це мало допомагає розумінню пам’яток Сх. Європи. Ряди балбалів у східноєвроп. степах взагалі не відомі, тому про образи вбитих ворогів говорити не випадає. Проти цього свідчить і незвичайно велика доля жін. скульптур. Можна вважати також доведеним, що тюркські антропоморфні скульптури не були надгробними пам’ятниками. Більшість дослідників наголошують на тому, що ці антропоморфні скульптури були виявом культу предків, елементом поминальних обрядів, не конкретизуючи його деталей. Частина вчених вважають тюркські антропоморфні скульптури пам’ятниками визначним героям, що виглядає, однак, сумнівним з огляду на незвичайно велику кількість скульптур.

Видається цікавою гіпотеза Я.Шера, що тюркські антропоморфні скульптури представляли легендарних предків. Великій кількості цих скульптур можна знайти пояснення, якщо припустити існування звичаю, згідно з яким кожна дрібна соціальна одиниця половців намагалася зробити собі власну скульптуру, власного покровителя, не вважаючи достатнім покровительство скульптур, встановлених їхніми батьками та дідами. Інакше кажучи, установка все нових і нових скульптур була в очах половців необхідним елементом підтримання рівноваги між божественними покровителями і людьми на землі.

Походження Т.а.с. не має переконливого пояснення. Висловлені припущення, що тут має місце запозичення з мист-ва Візантії та Русі (Л.Гераськова) або що скульптури виготовляли полонені майстри (Е.Триярський). Проте схоже, що половці мали власну, автохтонну традицію скульптурного мист-ва і розвинули для цього власну вироб. базу (про що свідчить велика кількість статуй).

1. Евтюхова Л.А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии. «Материалы и исследования по археологии СССР», 1952, т. 24
2. Федоров-Давыдов Г.А. Кочевники Восточной Европы под властью золотоордынских ханов. М., 1966
3. Шер Я.А. Каменные изваяния Семиречья. М.—Л., 1966
4. Плетнева С.А. Половецкие каменные изваяния: Археология СССР: Свод археологических источников, вып. Е4-2. М., 1974
5. Дашкевич Я.Р., Трыярски Э. Каменные бабы причерноморских степей (коллекция из Аскания-Нова). Вроцлав, 1982
6. Гераськова Л.С. Скульптура середньовічних кочовиків степів Східної Європи. К., 1991