 Бібліографічне посилання: Немировський О.О.
ТОХТАМИШ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=tokhtamysh_khan (останній перегляд: 18.03.2022)
ТОХТАМИШ
ТОХТАМИШ (бл. 1350 — 1406) — хан Золотої Орди (1379—95). Син Туй-Хаджи, еміра Мангишлака. Нащадок Джучі, сина Чингіз-хана. Батько Т. за прояв непокори був страчений ханом Синьої Орди (сх. крила улусу Джу-чі — Золотої Орди) Урусом, а сам Т. після невдалої спроби заколоту втік під руку еміра Тімура. Маючи на меті поставити Т. маріонеточним правителем Синьої Орди, Тімур не раз надавав йому військо для походів проти Уруса та його наступників (1376 — двічі, 1377, 1379), проте Т. щоразу зазнавав поразок і лише 1379, скориставшись із непопулярності тодішнього синьоординського хана Тімур-Малика, фактично без бою став ханом Синьої Орди, а Тімур-Малика стратив. Упродовж 1379—80 новому правителю знову-таки без серйозного спротиву підкорилися зх. території Золотої Орди — Поволжя та Пн. Кавказ, а також столиця Сарай (сарайський хан Арабшах зрікся престолу на користь Т.). Останній суперник Т. — темник Мамай, фактичний володар західноординських земель — зазнав тяжкої поразки в Куликовській битві 1380, а його нове військо, зібране для повторного походу на Москву, відмовилося виступити проти чингізида Т., якого вважало законним ханом. Невдовзі Мамай був убитий у Криму за наказом Т., який таким чином став першим за багато років єдиним правителем об’єднаної д-ви. Цей успіх приніс йому надзвичайну повагу народу і прізвисько "Великий". 1381 Т. сповістив північнорус. князів про своє воцаріння, отримавши у відповідь привітання та багаті дари. Але вже наступного року посольство Т. до Москви зіткнулося з такою відвертою ворожістю місц. населення, що змушене було повернутися з півдороги. У відповідь Т. 1382 здійснив похід, під час якого за допомогою вел. кн. нижегородського Дмитрія Костянтиновича та вел. кн. рязанського Олега Івановича захопив, пограбував і спалив Москву (вел. кн. владимирський і московський Дмитрій Донськой на той час перебував у Білоозері; нині м. Бєлозерськ Вологодської обл., РФ) та ін. міста Великого князівства Московського. Втім, Т. залишив Дмитрія Донського великим князем владимирським і московським, а після його смерті (1389) надав престол його сину Василію I Дмитровичу. Об’єднавши під своєю владою всю Золоту Орду, Т. став вважати себе гідним супротивником еміра Тімура. 1383 спалахнула багаторічна війна. 1395 Тімур розгромив війська Т. на р. Терек, після чого спустошив усе Поволжя і дійшов до рус. земель, зруйнувавши м. Єлець (нині місто Липецької обл., РФ). Т. був позбавлений ханського титулу і відступив до Криму, звідки 1397 намагався відновити владу в Сараї, але був знову розбитий Тімур-Кутлуком та Едигеєм і змушений тікати до Литви під руку вел. кн. литов. Вітовта. Плануючи повернути трон, разом із Вітовтом вирушив у похід проти Тімур-Кутлука, але польсько-литовсько-рус. військо було вщент розгромлене в битві на Ворсклі (див. Ворскла, битва на річці 1399). Рятуючись від Вітовта, який оголосив його гол. винуватцем поразки, Т. втік до Сибіру, де заснував Тюменський юрт (за ін. даними, захопив у ньому владу). Із 1400, після смерті Тімур-Кутлука і початку царювання Шадибека, безперервно воював з еміром Едигеєм, який став фактичним правителем Золотої Орди. Для спільних дій проти суперника намагався примиритися з Тімуром, але 1405 той помер. Загинув 1406 в черговій, 16-й за рахунком, битві з Едигеєм. |
