ТРАХТЕМИРІВ (сучасна офіц. назва є викривленням давньої форми Терехтемирів) — село Канівського р-ну Черкаської області. Розташов. на колиш. правому березі Дніпра (нині це берег Канівського водосховища). Із серед. 17 ст. і до 1925 мав статус містечка. У романтичній історіографічній традиції Т. — один із символів козац. доби.

Уперше згадується 1552 в описі Канівського замку. 1590 постановою вального сейму Т. був наданий реєстровим козакам. 1596, у зв’язку з боротьбою проти повстанців С.Наливайка, вальний сейм ухвалив відібрати Т. у козаків і передав його у власність шляхтичу Г.Гуляницькому. Козаки домоглися повернення Т. не раніше кінця 1615. Згідно з Ординацією Війська Запорозького 1638 Т. відібрали в козаків і визначили як місце перебування коронного комісара — начальника реєстровців. Села довкола Т., якими володіло козацтво, передали канівському старості С.Лащу. Під 1643 у джерелах вперше зафіксовані укріплення у Т., які зображені також на карті Г. де Боплана.

Козаки повернулися до Т. з початком національно-визвол. війни 1648 (див. Національна революція 1648—1676). У "Реєстрі Війська Запорозького 1649 " Т. — центр сотні у складіКанівського полку. В січні 1650 польс. король Ян II Казимир Ваза формально надав Т. Війську Запорозькому. Надалі (аж до "Пактів та конституцій законів і вольностей Війська Запорозького 1710" ) пункт про Т. постійно фігурував у проектах угод та угодах Війська Запорозького з його протекторами. Трахтемирівський перевіз через Дніпро в цей час був важливим воєнним об’єктом. Із 1672 відомо про вир-во у Т. кам’яних жорен — промисел, яким Т. був відомий у 18—19 ст.

Згідно з "Вічним миром 1686" Т. мав залишатися незаселеним. Повторне заселення Т. почалося 1714, коли містечко повернулося під владу Речі Посполитої. Т. належав різним приватним власникам з числа польс. шляхтичів; після 2-го поділу Речі Посполитої (1793; див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795, ) перейшов під владу Рос. імперії (із 1797 — у складі Канівського пов. Київської губернії), належав рос. дворянам Гудимам-Левковичам. У 2-й пол. 20 ст. село занепало (за переписом 2001, тут було 9 мешканців, у той час як у 1900 — 788).

Поширені в літературі твердження — нібито 1576 (1577, 1578) польс. король Стефан Баторій надав Т. реєстровцям, начебто там зберігали козац. артилерію, припаси та скарбницю, проводили козац. ради, збиралися повстанці, — не мають ніякого опертя в документах, запозичені з "Хроніки" П.Пясецького (1645), набули поширення наприкінці 17 — у 18 ст. як складова "Баторієвої легенди" і мають вважатися історіографічними фікціями.

1. Słownik geograficzny Krόlestwa Polskiego i innych krajόw słowiańskich, t. 12. Warszawa, 1892
2. Леп’явко С.А. Трахтемирів і козацька реформа Стефана Баторія. В кн.: Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку: Матеріали П’ятих Всеукраїнських читань. К.—Черкаси, 1995
3. Крикун М.Г. Інструкція послам Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. «Україна модерна» (Львів), 1999, т. 2—3;
4. Петрашенко В.О., Максимов Є.В. Трахтемирів: подорож у давнину. К., 2001
5. Жарких М.І. Терехтемирів. К., 2013