ТИГІНА (Бендери, румун. Tighina, турец. Бендер, в укр. джерелах 16—18 ст. — Тягиня, з кінця 18 ст. традиційна укр. і рос. форма — Бендери) — місто, розташов. на правому березі р. Дністер. Де-юре — адм.-тер. одиниця Республіки Молдова зі статусом муніципія (до складу якого входять, крім міста, села Гіська і Протягайлівка). Де-факто контролюється самопроголошеною і не визнаною жодною з д-в Придністровською Молдавською Республікою. Із липня 1992 місто має особливий статус і перебуває під постійним моніторингом Об’єднаної контрольної комісії. Кількість населення 2004 становила 105 тис. осіб (росіяни — 44,2 %, молдовани — 24,6, українці — 17,8, болгари — 3,2, гагаузи — 1,1 %), у 2010 — 101 тис. осіб.

Т. вперше згадана (у формі "Тягянякечу") 1408 як митний пункт Молдавського князівства. Бл. 1538, після загарбання Османською імперією, у Т. спорудили потужну фортецю, покликану контролювати стратегічну переправу через Дністер та бути опорним пунктом імперії в Пн.-Зх. Причорномор’ї. Фортецю кілька разів перебудовували й розширювали; у 18 ст. вона складалася з мурованої цитаделі (16 ст.) і смуги земляних укріплень бастіонного типу (поч. 18 ст.). У фортеці стояла велика залога. Місто, що сформувалося навколо фортеці, мало великі передмістя. Крім мусульман, у Т. жили християни (вірмени, болгари, серби, росіяни-старообрядці, українці) та євреї. Т. стала центром нахіє (округи) у складі Акерманського санджаку, а з 1566 — центром окремого санджаку (після утворення Очаківсько-Сілістрійського ейялету — у складі останнього). У Т. в 1621—37 і в 1-й пол. 18 ст. була розташов. резиденція губернатора, який очолював ейялет. У 16—17 ст. на Т. не раз нападали війська молдов. господарів та укр. козаки (1574, 1583, 1595, 1683), але фортецю здобути жодного разу не вдалося.

Після поразки в Полтавській битві 1709 і втечі в осман. володіння в таборі під Т. перебували швед. король Карл XII з рештками своєї армії та гетьман І.Мазепа (до своєї смерті 3 жовтня (22 вересня) 1709) зі своїми прибічниками; із серпня 1709 до лютого 1713 табір союзників був розташов. біля с. Варниця (на пн. від фортеці). 1710 в таборі стояло бл. 10 тис. осіб, з них бл. 7 тис. козаків. Тут був обраний гетьманом П.Орлик та було ухвалено "Пакти та конституції прав і вольностей Війська Запорозького" 1710.

Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рос. армія під командуванням генерал-фельдмаршала Б.-К.Мініха в травні—серпні 1738 намагалася оволодіти фортецею. У подальшому росіяни здобували фортецю тричі: під час російсько-турецької війни 1768—1774 (гарнізон капітулював 15 вересня 1770 після тривалої облоги і штурму), під час російсько-турецької війни 1787—1791 (листопад 1789), під час російсько-турецької війни 1806—1812 (фортеця здалася без бою в листопаді 1806). Згідно з Бухарестським мирним договором 1812 Т. у складі Бессарабії була анексована Рос. імперією. 1814 на пд. від фортеці заклали нове місто з регулярним плануванням. 1818 Т. стала центром повіту. У фортеці стояли частини рос. армії. Як самостійний оборонний об’єкт фортеця вратила своє значення наприкінці 19 ст. 1871 через Т. пройшла залізниця Роздільна (нині місто Одес. обл.) — Кишинів (нині столиця Молдови), при цьому було споруджено залізничний міст через Дністер. Після буд-ва лінії на Галац (Румунія; 1877) Т. стала залізничним вузлом. На кінець 19 ст. Т. — важливий торг., пром. і культ. осередок Бессарабської губ. За переписом 1897, в місті проживало 31,8 тис. мешканців (із них православних — 55 %, іудеїв — 33 %).

На початку січня 1918 в Т. було встановлено рад. владу, але вже 7 лютого (25 січня) 1918 в місто ввійшли румун. війська. Т. входила до складу Румунії (1918 —40, 1941—44) та СРСР (1940—41, 1944—91). У рад. час Т. стала значним центром пром-сті (осн. галузі — харчова, легка, електротех., меблево-деревообробна, буд. матеріалів). Після проголошення незалежності Республіки Молдова (27 серпня 1991) і початку придністровського конфлікту 19 червня 1992 в Т. увійшли загони МВС і армії Республіки Молдова, з якими розпочали бій збройні формування Придністровської Молдав. Республіки. У ході воєнних дій місто понесло людські жертви і зазнало серйозних матеріальних збитків, тисячі людей стали біженцями.

Осн. пам’ятки міста — Бендерська фортеця (16—19 ст.) і Спасо-Преображенський собор (1815—40). Із 1997 функціонує Бендерське телебачення (канал веде мовлення на T. і найближчі села румун., рос. та укр. мовами). Серед навч. закладів міста — укр. г-зія ім. І.Котляревського (відкрита 2003).

1. Савченко Г., Хаит С. Бендеры. Кишинев, 1967
2. Полевой Л.Л., Бырня П.П. Средневековые памятники XIV—XVII вв.: Серия «Археологическая карта Молдавской ССР», вып. 7. Кишинев, 1974
3. Жуков В.И. Города Бессарабии (1861—1900 гг.). Кишинев, 1975
4. Корытник Н.Ф. Бендеры. Кишинев, 1988
5. Dragomir C. Cetăţile Moldovei. Chişinău, 1991
6. Poştarencu D. Din istoria Tighinei. Chişinău, 1992
7. Колосок Б.В. До реконструкції табору Карла ХII та Івана Мазепи під Бендерами. «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні», 1997, вип. 6
8. Husar A. та ін. Cetatile de pe Nistru. Chişinău, 1998
9. Бурла М.П., Чебанова Л.А. Население и хозяйство Приднестровской Молдавской Республики. Тирасполь, 1999
10. Колосок Б.В. Мандри міста Бендери. «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні», 2002, вип. 11
11. Аствацатуров Г.О. Бендерская крепость. Бендеры, 2007
12. Chirtoaga I. та ін. O istorie a regiunii transnistrene din cele mai vechi timpuri până în prezent. Chişinău, 2007
13. Матвеев Д. и др. Молдова-Приднестровье: общими усилиями — к успешному будущему. Кишинев, 2009
14. Середа А. Силистренско-Очаковският еялет през XVIII — началото на XIX в.: административно-териториално устройство, селища и население в Северозападното Причерноморие. София, 2009