ГУРЖІЙ Іван Олександрович (28(15).09.1915, с.Худяки, тепер Черкаського р-ну, Черкаської обл. - 31.10.1971, м.Київ) – дослідник історії України ХVІІІ – ХІХ ст., д.і.н. (1953), проф. (1955), член-кореспондент АН УРСР (1958). Із селян. 1932-1934 - учитель Леськівської неповної с/ш (Черкаська обл.), 1936 - Врадіївської зразкової с/ш (Одеська обл.). Навчався на мовно-літературному факультеті Черкаського і Полтавського педагогічних інститутів, історичному факультеті Одеського університету (1936-41). Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. З 1948 - старший науковий співробітник, 1955 – завідувач відділу історії феодалізму, 1958 - заступник директора Інституту історії АН УРСР (до 1971). 1953-1955 за сумісництвом зав. відділу методики історії Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. 1961-1963 - заступник голови Відділу суспільних наук АН УРСР, потім академік-секретар Відділу економіки, історії, філософії та права, член Президії АН УРСР (до 1968). В 1969-71 - завідувач відділу історіографії та джерелознавства Інституту історії АН УРСР, голова Наукової ради з історії історичної науки при Секції суспільних наук. У різний час був головою “Єдиного наукового студентського товариства” Одеського університету, членом бюро історичної секції товариства “Знання”, правління Київської міської організації товариства “Знання”, правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК), президентом правління Українського товариства дружби і культурного зв”язку з зарубіжними країнами тощо. Працював у складі Національного комітету істориків СРСР. Автор близько 300 праць переважно з соціально-економічної історії, історіографії та джерелознавства України другої пол. ХVІІІ-ХІХ ст. Один з не багатьох радянських істориків післявоєнної доби, який обстоював ідею існування українського національного ринку в Російській імперії, а також доводив, що за умов «висхідного капіталізму» зміцнення економічних і культурних зв’язків між окремими українськими землями створювало сприятливі передумови для посилення процесу формування нації. Із доносів до КДБ відомо: в середині 50-х років ХХ ст. І.Гуржій офіційно заявив, що неправильна боротьба проти «націоналізму» призвела до втрати союзними республіками своїх прав, заперечення національних особливостей, перекрученню історії народів СРСР і їх національно-визвольної боротьби. Він твердив, що необхідно дати Україні дійсні права і покінчити з тим становищем, коли українські центральні органи не можуть без дозволу Москви вирішувати жодного важливого питання. Наголосив на знищенні тисяч кращих представників української інтелігенції. Закликав істориків писати правду, а не оббріхувати чесних людей. Звинувачення в націоналізмі визначив як політичні інсинуації. Брав участь у роботі багатьох редколегій наукових і наук.-попул. видань, у тому числі багатотомних “Української радянської енциклопедії” (перше вид.), “Українського радянського енциклопедичного словника”, “Радянської енциклопедії історії України”, “Истории СССР с древнейших времен до наших дней” і т.д. У 1960-64, 1971 - член Експертної комісії ВАК СРСР. Погляди вченого формувалися, а знання збагачувалися під впливом і в процесі творчого спілкування з такими визначними постатями в науці України, як історики І. Крип’якевич, Ф. Шевченко, В. Голобуцький, К. Гуслистий, а також з Б. Бабієм (історик держави і права), І. Білодідом (мовознавець), О. Несторенком (економіст), М. Сиваченком (літературознавець), Й. Штокалом (математиком), Є. Шабліовським (літературознавець), С. Ямпольським (економіст) та багатьма іншими. І. Гуржій підтримував тісні професійні зв’язки з представниками Росії – М. Дружиніним, О. Дружиніною, Є. Жуковим, С. Шмідтом, І. Ковальченком, В. Бугановим; Молдавії – Я. Гросу лом, І. Будаком, І. Моховим; Вірменії – А. Арутюняном, С. Єремяном, Л. Меликсет-Беком; Грузії – І. Бабалашвілі; Білорусі – Д. Похилевичем. Спілкувався та співробітничав науковець і з творчою українською елітою: М. Бажаном, М. Рильським, І. Драчем, Б. Олійником, І. Сенченком, С. Плачиндою. Нагороджений орденом “Знак Пошани” (1971). Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Основні праці:
Повстання селян в Турбаях (1789-1793). - К., 1950; Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України І пол. ХІХ ст. - К., 1954; Зародження робітничого класу України (кінець ХVІІІ - І пол. ХІХ ст.). - К., 1958; Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту (з кінця 80-х років ХVІІІ ст. до 1861 р.). - К., 1958; Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 р.). - К., 1962; Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст. - К., 1968 та інші. Література:
Костюк С.П., Грабовецький В.В. Іван Олександрович Гуржій. Бібліогр. покажч. - Львів, 1965; Іван Олександрович Гуржій. - К., 1974 (Бібліографія вчених Української РСР); Історія та історіографія України. Зб. наук. праць. Присвячується пам”яті члена-кореспондента АН УРСР Івана Олександровича Гуржія. - К., 1985; Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць та спогадів. №2. Пам”яті видатного вченого-історика члена-кореспондента Національної академії наук України Івана Олександровича Гуржія. - К., 1998; Санцевич А. Інститут історії України Національної академії наук України. Історіогр. нарис (до 60-річчя установи). - К., 1998; Бібліографія основних видань Інституту історії України НАН України 1936-2001. – К., 2002 – С.66-67; Українські історики ХХ століття. Біобібліографічний довідник. Вип. 2. Ч. 1 – Київ-Львів, 2003 – С.85-86; Гуржіївські історичні читання (Матеріали конференції, присвяченої 90-річчю від дня народження чл.-к. АНУРСР Івана Олександровича Гуржія). – Черкаси – Київ, 2006; Гуржіївські історичні читання. Зб. наук. праць. – Черкаси, 2007; 2009; Історик Іван Гуржій у колі рідних і колег. Спогади, документи, статті про вченого / Автор-упор. Гуржій О.І. – Черкаси, 2008; Гуржіївські історичні читання. Зб. наук. праць. – Черкаси, 2013. – Вип.. 6. |
адреса сторінки: 