"СОФІЯ КИЇВСЬКА", Національний заповідник "Софія Київська". Створений у січні 1934 постановою РНК УРСР під назвою "Софійський заповідник" як філія історико-культ. заповідника "Всеукраїнське музейне містечко", організованого на території Києво-Печерської лаври 1926. 1939 Софійську філію перетворено на самостійний заклад — "Софійський державний архітектурно-історичний музей-заповідник". Указом Президента України від 11 жовтня 1994 Софійському заповіднику надано статус національного і визначено назву "Національний заповідник "Софія Київська”".

До складу заповідника входять такі пам’ятки: у Києві — Софійський собор та споруди на його подвір’ї, Золоті ворота (із 1983), Кирилівська церква (із 1965), Андріївська церква (із 1968); у Криму — Судацька фортеця (див. "Судак"; із 1958).

Охорона, дослідження, збереження та популяризація пам’яток — основні завдання заповідника. Біля витоків цієї важливої справи стояли А.Прахов, Ф.Шміт, Ф.Ернст, О.Новицький, Г.Лукомський, І.Моргилевський, М.Бойчук, Д.Кіплик, М.Сичов. Напередодні створення заповідника, у 1920-х рр., діяла Софійська комісія ВУАН, у соборі велися реставраційні й дослідницькі роботи. Навесні 1929 на засіданні Софійської комісії Ф.Ернст оголосив заповідником садибу Софійського собору і вона мала ввійти до складу майбутнього культурно-істор. заповідника "Київський акрополь". Але справу об’єднання в заповідник храмів у центрі Києва не було доведено до кінця, оскільки в Софійському соборі до 1934 продовжувала існувати церк. парафія Української автокефальної православної церкви. Стан собору на цей час був критичним. Доведена до занепаду репресіями і Голодомором 1932—1933 років в УСРР церк. громада була не в змозі проводити навіть поточний ремонт і не могла завадити неодноразовим пограбуванням храму. Грабувала храм і д-ва, яка вилучала з його інтер’єру та ризниці церк. цінності.

Після створення заповідника широко розгорнулася дослідницька та ремонтно-реставраційна діяльність. Першим директором заповідника став історик-краєзнавець І.Скуленко (1901—90). Для реставрації мозаїк та фресок, археол. розкопок і всебічного вивчення Софійського собору було створено комісію під головуванням І.Грабаря, яка продовжила справу Софійської комісії. Арх-ру Софії досліджував І.Моргилевський, який створив першу науково обґрунтовану реконструкцію давнього вигляду собору. Над реставрацією мозаїк і фресок працювали В.Фролов, П.Юкін, А.Баранов, І.Овчинников та Є.Домбровська. Археологічні дослідження проводили Т.Мовчанівський, І.Самойловський, М.Каргер. У приміщенні на пд. хорах Софії розмістили мозаїки та фрески, демонтовані зі стін Київ. Свято-Михайлівського Золотоверхого собору, знищеного 1934—37.

Уже навесні 1935 заповідник було відкрито для відвідувачів і розпочалося їхнє екскурсійне обслуговування. Собор пристосували для показу відвідувачам так, як було прийнято в роки панування войовничого атеїзму: зафарбували начебто "антихудожній" укр. монументальний живопис 18 ст., розібрали 8 барокових іконостасів 17—18 ст., зняли з гол. іконостаса срібні царські врата 1747, а з його ікон — срібні шати. Учинені владою реквізиції культових речей відбувалися на тлі "чисток" музейних кадрів. Утім навіть в умовах тоталітарного режиму Софія залишалася живим прикладом необхідності збереження пам’яток церк. зодчества.

За нім. окупації пам’ятками заповідника опікувався його директор 1941—43 — архітектор та історик О.Повстенко (1902—73), останні роки життя якого пройшли в еміграції. Окупанти пограбували фонди та експозицію собору, вивезли із Софії в Німеччину 27 фресок і одну мозаїку зі Свято-Михайлівського Золотоверхого собору Києва. Після капітуляції Німеччини їх повернули, але до Софії дійшла лише половина. Нині не менше 25 михайлівських раритетів зберігаються в музеях Москви, Санкт-Петербурга і Великого Новгорода (РФ).

Перервані Другою світовою війною дослідницькі та реставраційні роботи поновилися в повоєнні роки. У цей час заповідником керував архітектор і реставратор Г.Говденко (1909—83). Відомим дослідником та розпорядливим адміністратором був і його наступник М.Кресальний (1912—87). Продовжив археол. дослідження М.Каргер. Естафету І.Моргилевського підхопили Ю.Асєєв, М.Кресальний, В.Волков, які розробили нову реконструкцію давнього вигляду собору, втілену в макеті (стоїть у зх. нартексі). Мозаїки та фрески Софії вивчав В.Лазарєв, чиї праці стали класичними. Упродовж багатьох років арх-ру та живопис собору досліджував Г.Логвин. Техніку і палітру софійських мозаїк досліджувала В.Левицька, давні написи-графіті на стінах Софії — С.Висоцький, світські фрески софійських веж — О.Радченко, зовн. декор собору — І.Тоцька.

1952 було створено Методичну раду АН СРСР із реставрації мозаїк і фресок Софії Київської. Після цього було виконано осн. обсяг реставраційних робіт і відкрито цілісний худож. ансамбль 11 ст. Роботи з реставрації монументального живопису виконувала спец. майстерня, очолювана реставраторами Л.Калєніченком, О.Плющ та Є.Мамолатом. На базі цих робіт було сформовано школу укр. реставраторів-монументалістів. До 1958 роботи з реставрації мозаїк були в основному завершені, а реставрація фресок тривала до 1964.

Реставрація стінопису Софії тривала і в подальші роки: 1969—73, у 1980—90-ті рр. У цей час заповідником керувала інженер-архіт. В.Ачкасова (н. 1928). Було здійснено масштабні роботи з реставрації та пристосування до музейних цілей пам’яток заповідника, зокрема монастирських споруд на подвір’ї Софійського собору, з яких відселено мешканців і різні установи.

На поч. 21 ст. реставровано фасади та інтер’єри пам’яток, їхній монументальний та станковий живопис, після тривалих ремонтно-реставраційних робіт відкрито для відвідування Софійську дзвіницю й Хлібню, здійснено всебічне вивчення та реставрацію Будинку митрополита, брами Заборовського. У музеї "Будинок митрополита" створено експозицію. Відреставровано мідні позолочені вхідні двері поч. 18 ст., срібні царські врата серед. 18 ст., монументальний живопис Апостольського вівтаря.

Із 2001 в заповіднику регулярно збираються міжнар. наук. конференції, за матеріалами яких видаються "Софійські читання" та "Сугдейский сборник". 2008 заповідник отримав держ. сертифікат наук. установи.

Фонди заповідника містять понад 80 тис. одиниць зберігання, у т. ч. археол. знахідки, предмети декоративно-вжиткового мист-ва, твори живопису, рідкісні старовинні церк. речі й книги, архівні документи, архіт. проекти і обмірні кресленики давніх споруд. Цінною є колекція літургійних тканин 13 ст. із золотим і срібним шитвом.

Заповідник є одним із найбільш популярних в Україні екскурсійно-туристичних об’єктів.

1987 міжнар. журі Гамбурзького фонду ФРН присудило заповіднику Європ. золоту медаль за збереження істор. пам’яток. 1990 Софійський собор із комплексом монастирських споруд 18 ст. на його подвір’ї внесено до Списку всесвітньої спадщи- ни ЮНЕСКО. 2011 заповідник став центром загальнодержавного святкування 1000-річчя заснування Софії Київської, відзначеного за рішенням ЮНЕСКО та Указом Президента України від 11 червня 2010.

2000—12 заповідник очолювала Н.Куковальська.

Офіц. веб-сайт заповідника: http://nzsk.org.ua.

1. Повстенко О. Катедра св. Софії у Києві. Нью-Йорк, 1954
2. Кресальний М.Й. Софійський заповідник у Києві: Архітектурно-історичний нарис. К., 1960
3. Нікітенко Н.М. Собор Святої Софії в Києві. К., 2000
4. Нові дослідження давніх пам’яток Києва: Матеріали наукової конференції Національного заповідника «Софія Київська». К., 2001;
5. «Софійські читання», 2003, вип. 1; 2004, вип. 2; 2007, вип. 3; 2009, вип. 4; 2010, вип. 5
6. Національний заповідник «Софія Київська»: Книга-альбом. К., 2004
7. Никитенко Н. Святая София Киевская. К., 2008
8. Національний заповідник «Софія Київська». К., 2009