ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: МЕДИЦИНА

  Бібліографічне посилання: Ганус Дз.М. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: МЕДИЦИНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2018. - 608 с.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=1. 5. 1 (останній перегляд: 16.12.2019)
УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: МЕДИЦИНА

Медицина

Невід’ємною складовою традиційної к-ри українців є нар. медицина. У цій сфері до сьогодні зберігається ціла система різноманітних методів лікування, що передбачає використання ліків рослинного та тваринного походження, магічних і християн. практик.

Історіографічний огляд. Однією з перших спроб вивчення нар. медицини була праця А.Чепи (1776), в якій подано методи лікування кровотечі, алкоголізму, безпліддя, "ковтуна", лихоманки. Активне вивчення етномедицини розпочалося з 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. Більшість праць мали регіональний характер і містили інформацію про лікувальні властивості різних рослин, нар. назви хвороб та причини їх виникнення, знахарів та їхні методи лікування, замовляння тощо. Так, нар. медицина Полісся висвітлена у публікаціях І.Трусевича (1865), А.Братчикова (1882), В.Боцяновського (1895). Народні засоби лікування, що побутували на теренах Київ., Подільської та Волин. губерній, розглядав П.Чубинський (1872). Інформацію про лікування у Полтав. губ. подано у працях М. Арандаренка (1849), А.Богдановича (1877), Г.Коваленка (1891). Застосування лікарських рослин на цій жe території вивчали Ф.Августинович (1853), К.Горницький (1887). Більш детально медицину Полтавщини розглянуто у праці В.Милорадовича (1900), зокрема описано нар. уявлення про виникнення хвороб, обряди збирання лікарських трав, подано відомості про догляд за хворими, пораненими та отруєними, нар. рецепти лікування хвороб органів дихання та шкірних, уроків, переляку, безсоння, лихоманки, опубліковано тексти замовлянь від різних недуг тощо. Наук. студії В.Іванова (1898), П.Іванова (1907), М. Сумцова (1890, 1902, 1918), О.Ветуховa (1905) містять матеріали про нар. медицину населення Харків. губ. Лікувальні властивості рослин цієї губернії описали Л.Павлович (1889) і Г.Полюта (1885). Опис медицини Черніг. губ. на прикладі с. Пашкове здійснив Є.Шарко (1891), а Катериносл. губ. — В.Бабенко (1905).

Народна медицина Гуцульщини висвітлена у працях І.Кузіва (1889), В.Шухевича (1908), А.Онищука (1912). Відомості про нар. медицину Дрогобицького, Коломийського та Стрийського повітів містяться у праці І.Франка (1898). У дослідженні Ф.Колесси (1898) розглянуто нар. уявлення жителів зі Стрийського пов. Нар. медицину Рівнен. пов. на Волині описав В.Доманицький (1905), зокрема дослідник зазначив, що для селян наук. медицина — це "панська вигадка".

Окремі аспекти нар. медицини з різних регіонів України подані також у працях І.Пантюхова (1875), С.Носа (1875), М. Огієвського (1888), Г.Коваленка та І.Манжури (1891), В.Гнатюка (1904, 1912).

Цінні матеріали про нар. медицину містять студії Б.Грінченка (1901). Так, у праці "Из уст народа" наведена інформація, зібрана різними особами, про знахарство, замовляння, лікування найпоширеніших хвороб ("пристріту", жовтухи, уроків, рожі, бородавок тощо). Не менш вагомими є праці В.Кравченка (1911, 1920). Зокрема, в "Трудах Общества исследователей Волыни" дослідник подав рецепти лікування від пропасниці, бородавок, замовляння для кровотечі, уроків, зубів тощо. Цей матеріал має значну цінність для пізнання тогочасного рівня нар. мед. знань. У наступній праці "Звичаї в селі Забрідді…" автор розглянув лікарські рослини та способи їх застосування, описав різноманітні хвороби, їх етіологію та способи лікування.

Народна медицина українців стала предметом дослідження і зарубіжних учених, зокрема польських. Так, О.Кольберг (1888) розглянув медицину Покуття, Л.Вайгель (1887) — Гуцульщини, Ю.Шнайдер (1912) — Бойківщини, С.Рокоссовська (1887, 1889) — Волині. Особливу цінність становить праця Ю.Талько-Гринцевича (1893), в якій подано детальний опис медицини з теренів Київ., Волин. та Полтав. губерній, Сх. та Зх. Поділля, Сх. Галичини.

Недостатньо дослідженою є етномедицина в етногр. науці за рад. часів у 1920—30-х рр., що зумовлено активізацією атеїстичних кампаній та пропагандою наук. медицини. Серед досліджень варто відзначити статтю В.Петрова (1927), в якій подано вірування про виникнення хвороб від вітру, описано способи їх лікування, розглянуто нар. розуміння епілепсії. М. Гайдай (1927) проілюстрував віру народу в цілющі властивості лікарських трав, що відображена у багатьох обрядах та піснях. Окремий інтерес становить матеріал С.Верхратського (1928), в якому розглянуто лікування вивихів, переломів, хвороб голови, очей, зубів, живота, шкірних та венеричних захворювань, що побутували на території Сх. Поділля. Після 1930-х рр. плідну наук. працю змінив період репресій, розпочалася критика нар. методів лікування.

Від серед. 1960-х рр. зростав інтерес до фітотерапії, зокрема з’явилися праці М. та І. Носалів (1959), О.Попова (1971), Г.Смика (1970), В.Кархута (1973). У працях розглядалися лікувальні властивості різних рослин, способи їх використання, час збирання, способи збереження.

Поступово почало відновлюватися вивчення нар. медицини в рад. етнографії. Рад. етнографи 1970—80-х рр. переважно зосередилися на теор. питаннях нар. медицини. Так, Ю.Бромлей (1981) розглядав зміст терміна "народна медицина", істор. шлях виникнення медицини. Звернули увагу на медицину й І.Брехман (1975) та Г.Яковлєв (1975).

Відродження етнографічного вивчення етномедицини в Україні пов’язане з діяльністю З.Болтарович. У монографії "Народна медицина українців" (1990) авторка на основі літ., архів. та власних польових матеріалів реконструювала народну медицину українців 19 — поч. 20 ст., а саме: розглянула раціональні методи лікування (лікувальні засоби рослинного, тваринного та мінерального походження) та лікувальну магію (цілющі властивості води та вогню, описала замовляння). В низці наук. праць дослідниця виокремила регіональну специфіку нар. медицини Полісся (1986), Карпат (1980), зокрема Бойківщини (1983), Гуцульщини (1987).

Із серед. 1990-х років з’являється низка праць про етномедицину різних історико-етногр. регіонів України. Медицину Полісся досліджують А.Шкарбан (1997, 1999, 2002), Ю.Наконечна та А.Українець (2003). У публікації Я.Підцерковної розглянуто дитячу медицину поліщуків (1998). Сучасний стан збереження та регіональну специфіку етномедицини Середнього Полісся проаналізувала І.Ігнатенко (2013). В окремій публікації дослідниця разом з А.Забловським (2008) висвітлює профілактику хвороб та лікування дітей. Медицину українців Поділля вивчала Г.Скрипник (1994). С.Швидкий на матеріалах власних польових досліджень охарактеризував нар. медицину Слобожанщини (2016). Дисертаційне дослідження Н.Серебряннікової присвячене лікувальній практиці Пд.-Зх. України (2004). Нар. медицину лемків вивчали Ю.Гошко та О.Мацієвський (2002), а дитячу медицину українців Пряшівщини описала Н.Вархол (1995).

Окремі аспекти нар. медицини розглянуто у працях філологів. Так, В.Мойсієнко (1995, 1997) з’ясував етимологію назв хвороб, пов’язані з ними вірування, описав нар. методи та способи лікування епілепсії, ляку, уроків, що поширені на Поліссі. Звернув увагу дослідник на структуру і поетику поліських замовлянь (1995). Лексика нар. медицини розглядається у працях з укр. діалектології, а саме: в дослідженнях В.Баденкової (говірки Інгуло-Бузького межиріччя; 1999), М. і О. Никончуків і В.Мойсієнка (Полісся; 2001), О.Вікторіної (степові говірки Дніпро-Бузького межиріччя; 2009).

Значне місце у вивченні нар. медицини посідають замовляння. Так, були опубліковані окремі збірки текстів замовлянь, які упорядкували М. Василенко та Т.Шевчук (1991), М. Москаленко (1993), О.Таланчук (1994) та ін. Вагомою працею стала публікація поліських замовлянь "Полесские заговоры" (2003), зібраних у 1970—90-х рр. під час експедиції під кер-вом М. Толстого. Вагомим внеском у дослідження укр. замовлянь є наук. розвідки М. Новикової (1993), А.Темченка (2014). Із цієї тематики також було захищено низку дисертаційних досліджень, а саме: О.Павлова (1999), О.Лабащук (2001), О.Остроушко (2002), О.Соляр (2005).

* * *

Нар. медицина тривалий час була єдиним способом лікування для більшості населення, що зумовлювалося недостатнім рівнем розвитку наук. медицини та її недоступністю, відсутністю мережі мед. закладів, тяжким екон. становищем, а також нерозумінням фізіологічних процесів в організмі людини. Окремі мед. заклади виникли вже наприкінці 16 — на поч. 17 ст. в Києві, Львові, Луцьку. З 2-ї пол. 18 ст. із запровадженням "приказної" медицини лікарні почали створювати в губернських центрах. Проте нечисленні та погано обладнані мед. заклади обслуговували переважно міське населення, на відміну від сільського. Не змінилася ситуація і після створення земств (1864), які не спромоглися організувати ефективну мед. допомогу. Досягти прогресу в організації нової лікарської системи не вдалося й у 1-й пол. 20 ст. Спроби рад. влади ототожнити нар. медицину із "забобонами" та "марновірством" не мали успіху, населення продовжувало активно користуватися її методами. Так, повсякденність II світ. війни (брак лікарських препаратів, засобів гігієни) засвідчила актуалізацію засобів нар. медицини. Вагомі зміни в системі охорони здоров’я розпочалися з 2-ї пол. 20 ст., зокрема, було розширено мережу мед. та аптечних закладів; упроваджено до лікувальної практики різні мед. препарати. Нині офіц. медицина досягла значного успіху в мед. обслуговуванні. Проте нар. медицина продовжує залишатись актуальною.

Етномедицина — це комплекс практик і засобів лікування, що сформувалися впродовж тривалого періоду та внаслідок спостережень, вирізняється усталеністю і традиційністю. Елементарними знаннями про застосування лікарських рослин і засобів тваринного походження володіє практично кожна людина, тоді як магічні дії та замовляння є своєрідною монополією знахарів.

Використання лікувальних засобів рослинного походження базується на їхніх цілющих властивостях, підтверджених багатовіковими спостереженнями та сучасною наук. медициною. Збором трав займалися всі охочі, без вікових і статевих обмежень. Заборонялося це лише жінкам, які мали місячні, оскільки тоді "зілля" не буде допомагати. Широке побутування мав звичай приурочувати збір рослин до певних свят, найчастіше до Івана Купала та Симона Зилота. Зриваючи окремі рослини (бузину (Волинь), жостер (Поділля), мучницю (Полісся), беладону (Гуцульщина, Бойківщина) тощо), потрібно було покласти під їхній корінь шматочок хліба, грудку солі чи кілька монет, що було своєрідною подякою землі за її родючість. Збирання рослин могло супроводжуватися замовляннями, напр.: "Святий Авраам на те зілля орав, Пресвятая Богородиця рвала і всім людям помагала. Поможи, Господи, і від мене". Сушити рослини потрібно було в сухому, темному місці, тільки не на сонці, а зберігати в сухому, добре провітрюваному приміщенні. Для внутр. вживання із рослин виготовляли водяні відвари чи настої, горілчані настої, соки; зовнішньо використовували їх у вигляді ванн, компресів, мазей.

Народні лікарі. Номенклатура нар. назв цілителів різна — "знахар", "баба", "шептуха". Вони тривалий час відігравали гол. роль у системі нар. лікування, що забезпечувало їм відповідний соціальний статус. В інституті знахарства здебільшого переважали жінки. Серед цілителів побутувала певна спеціалізація: одні "спалювали" рожу, інші "скидали уроки" чи "лікували" переляк тощо, хоча були і знахарі-"універсали". Знання та вміння знахарі передавали із покоління у покоління, при цьому ця передача була оточена різноманітними віруваннями. Заборонялося розповідати про свої знання сторонній людині, інакше вони втратять силу і не зможуть допомагати. Дотримувалися спадковості передачі: лише відчуваючи наближення смерті, знахар передавав їх комусь із рідних, найчастіше найстаршій чи наймолодшій дочці, мотивуючи це тим, що саме від неї знання буде краще допомагати. Запам’ятати молитву потрібно було за першим, третім чи дев’ятим разом. При лікуванні хвороб цілителі найчастіше послуговувалися засобами нар. фітотерапії та вербальної магії (замовляннями), доповнюючи її акційною складовою.

Більшість замовлянь поєднують християн. та язичницькі елементи. В них продовжують зберігатися давні вірування у персоніфікацію природи, її здатність захистити та вилікувати людину від хвороби. Під впливом християнства текст замовлянь зазнав значних змін: гол. персонажами стали Ісус Христос, Матір Божа, християн. святі, які мали подолати недугу. Перед лікуванням знахар обов’язково спочатку читав молитву "Отче Наш", після чого 3 чи 9 разів промовляв спец. замовляння.

У сучасному нар. знахарстві простежуються два напрями розвитку. Перший — це використання традиційних народних методів лікування, що зберігається в сільс. місцевості. Другий напрям — синтез традиційних способів і наук. медицини, що переважає серед міських знахарів.

Лікування простудно-інфекційних хвороб. Етіологія простудних захворювань мала зрозумілу основу: вони виникали внаслідок переохолодження організму. Лікування застуди, кашлю та легеневих недуг передбачало використання засобів рослинного походження. Особливо популярними були підбіл, алтея лікарська, оман, дивина скипетровидна, кульбаба, багно, медунка, материнка, кропива, первоцвіт лікарський, бедринець, м’ята, чебрець, шавлія. При сильному кашлі допомагав сік із листків подорожника з медом, а для полоскання горла використовували водяний відвар рослини. Широку лікувальну дію мав звіробій звичайний: водяний відвар чи настій рослини був знаним відхаркувальним засобом. Відвар ромашки допомагав при дитячій простуді, приймали його як внутрішньо, так і зовнішньо для полоскання горла.

При лікуванні хвороб простудного характеру використовували й городні рослини: часник, цибулю, сік чорної редьки, картоплю. Зокрема, при нежиті ніс закапували соком цибулі, вдихали запах потовчених часнику чи хрону. Практикували різні зігрівальні компреси: теплу картоплю клали на груди, часником чи хроном натирали ступні ніг. Для зігрівальних процедур використовували зернові рослини: хворому на груди клали теплі компреси з висівок, пшеничної чи гречаної каші. Відомими були і своєрідні "закутування": хворий лягав на вівсяну чи житню солому, яку клали на піч.

Перевіреними засобами при простуді були водяні відвари липового цвіту, гілочок малини, квітів бузини, водяний чи горілчаний настій березового листя, відвар бруньок або сироп із шишок сосни. Різними були рецепти приготування ліків із ягід калини: їх споживали сирими, готували сироп (ягоди засипали цукром чи медом) або водяний відвар.

Значне місце при лікуванні простудних захворювань посідали засоби тваринного походження. Найчастіше споживали гаряче коров’яче чи козяче молоко, в яке додавали мед, масло, свинячий або ж гусячий жир. Тваринні жири — гусячий, козячий чи свинячий (сальник) — використовували для натирання грудей. При сильному кашлі пили сирі яйця, до шиї прикладали овечу вовну.

Серед легеневих захворювань найпоширенішим був туберкульоз ("сухоти", "чахотка"). При його лікуванні використовували аналогічні рослинні засоби, що й при кашлі, зокрема приворотень, полин звичайний, живокіст лікарський тощо. Проте найефективнішим засобом вважався собачий або ж борсучий жир, який хворий приймав внутрішньо.

Вирізнялося лікування хвороби в дітей, яке базувалося на магічному підґрунті. Так, виконувався метод "випікання" ("перепікання") дитини, що передбачав імітування процесу випікання хліба: між випічкою хліба та народженням дитини простежувався символічний зв’язок. Знахарка до сходу сонця приносила із криниці воду, на якій замішувала тісто та випікала хліб, витягнувши хліб із печі, засовувала туди на лопаті дитину. Ін. метод лікування передбачав передавання хворого маляти через символічні отвори: вікно, драбину, два дерева, що зрослися докупи. Напр., на Слобожанщині мати пекла великий бублик, який ставила на місце шибки вікна та передавала через нього 9 чи 12 разів дитину "новим" хрещеним батькам, які перебували на вулиці. Завершувалося "лікування" тим, що бублик викидали собаці, при цьому спостерігали: якщо собака пропаде — значить дитина буде здорова. Ця дія символізувала "повторне народження" дитини: хвора дитина залишалася по одну сторону отвору, а з другої з’являвся її здоровий двійник.

Загальнопоширеною дитячою інфекційною хворобою був коклюш. При його лікуванні застосовували вищеназвані рослинні засоби (часник, кропиву, підбіл, подорожник та ін.), але найчастіше хворій дитині давали пити кобиляче молоко. З метою "загубити" хворобу мати з малям до сходу сонця ходила біля ріки або ж лісом; йшла на межу в поле чи із сусіднім селом. У такий спосіб використовувалися лікувальні властивості чистого повітря. Зрідка ці "прогулянки" доповнювалися магічними елементами: матері заборонялося розмовляти із зустрічними людьми по дорозі, повертатися додому тим самим шляхом, яким вона йшла, та оглядатися назад, одяг немовляти викидали в ріку або ж на роздоріжжя.

Відомими були й наступні дитячі інфекційні захворювання — кір, краснуха, епідемічний паротит ("свинка"). За нар. переконаннями, ці хвороби не підлягали лікуванню, а тривали 9 днів. Хоча при свинці здійснювали "вигрівання": до збільшених завушних залоз прикладали овечу вовну, лляні мішечки з теплим піском чи вівсяними висівками. Проводячи аналогію між симптомами хвороби та лікуванням (принцип імітативної магії), при корові хворого одягали у червоний одяг, на вікна вішали червону тканину. Особливо рідні маляти пильнували, щоб "не спротивити" хвороби: заборонялося в житловому приміщенні пекти хліб, білити стіни. Подекуди знаними були лікувально-очисні дії, що виконувалися після 9-го дня хвороби. Мати опівночі приносила з криниці "непочатої" води, при цьому промовляла: "Здраствуй колодязь Дем’ян, а вода Уляно, дай мені води од усякої біди", після чого купала дитину та виливала цю воду там, де ніхто не ходить. Зазвичай ця дія спиралася на вірування, що оскільки вода має властивість змивати бруд, то за законом імітативної магії вона з таким саме успіхом може очистити людину від хвороби, і за аналогією в ній шукали зцілення буквально від усіх недуг.

Лікування хвороб органів травлення. При лікуванні хвороб шлунково-кишкового тракту зазвичай використовували водяні настої чи відвари лікарських рослин, а саме: звіробою, аїру тростинного, м’яти, гірчака зміїного, золототисячнику, материнки, перстачу прямостоячого, оману, кореня лопуха, насіння льону тощо. Сильний біль шлунка заспокоювали відваром чи соком трави деревію. Наук. медициною підтверджені фармакологічні властивості деревію: відвар рослини застосовують при хронічних гастритах і виразці шлунка, настоянку рекомендують при стенокардії, спазмах кишок. Для покращення апетиту і посилення діяльності органів травлення (шлунка та підшлункової залози) використовували полин, кульбабу, цикорій, тирлич хрещатий чи жовтий, часник, ягоди ялівцю та ін. З лікувальною метою вживали і горілчані настойки гриба веселки звичайної, молодих плодів волоського горіха, березового гриба (чаги), а також сік із сирої картоплі чи капусти.

При розладах кишечника допомагали рослини, відомі в’яжучими властивостями: алтея лікарська, спориш звичайний, живокіст лікарський, приворотень звичайний, нетреба колюча, подорожник. Знаними були і наступні засоби: водяні відвари з дубової кори чи сушених плодів груші, сухої чорниці, шишок із вільшини. Також хворому давали з’їсти кілька зернин чорного перцю або ж квасолин, а подекуди — порошок із висушеної плівки, що була всередині курячого шлунка. При запорах допомагали відвари буркуну, квітів терну звичайного, насіння кмину, кропу, кори крушини, свіжий сік буряку, кисле молоко, сметана.

Відомими глистогінними засобами були пижмо, полин гіркий (готували водяні відвари), приворотень (пили водяний відвар або ж їли свіже насіння із цукром), чорний кмин (насіння додавали в молоко чи у хліб), часник (вживали свіжим або пили з молоком), гарбузове насіння (їли сирим чи розтирали у молоці). З лікувальною метою використовували гас: рідину капали на цукор, який споживали зранку натщесерце або ж нею намазували пупок хворого.

Біль шлунка часто виникав унаслідок надмірної фізичної праці, що призводила до його опущення — гастроптозу ("враза", "підорва", "золотник"). Зазвичай лікуванням займалися знахарки, які "підбирали" живіт руками та проказували замовляння. Осн. мотивом у замовляннях було звертання-прохання до шлунка "повернутися" на своє місце, де на нього "чекали" всілякі блага. Напр.: "Йшла Божа Мати мостом золотим, обіклалася зіллям святим. "Куда йдеш Божая Мати?” — "До хрещонного [ім’я] живота подбирати”. — Мой вразику, мой князику, йди ти на своє містечко, на золоте кріслечко, там тобі буде питіння, їдіння і хороша гостиння" (Зх. Полісся); "Вразику, братику, йди собі на містечко, на золотеньке кріслечко, і там тобі буде і питіннячко, і їдіннячко, і гуляннячко, красне яблучко на сніданнячко. І там ти будеш пити-їсти. Прошу тебе на своє місце сісти, де тебе мати породила, тобі місце наділила. Годі тобі, вразику по тілі [ім’я] ходити, [ім’я] тіло в’ялити, синю жилу ссати, жовту кість лизати, червону кров пити, перестань, ти по [ім’я] тілу ходити" (Волинь). Практикували й наступні дії: хворому на живіт клали теплий спечений хліб; ставили горщик із гарячою водою.

Ефективними засобами при лікуванні хвороб печінки були золототисячник, нагідки лікарські, маренка запашна, кульбаба, парило звичайне, грицики звичайні, шипшина, перстач прямостоячий, овес, кукурудзяне "волосся". Зокрема, при цирозі печінки вживали водяні відвари чи настої цикорію дикого, цмину піщаного, розторопші, настурції лікарської. Загальновідомим захворюванням печінки була жовтуха, яку лікували водяними відварами нагідок, чистотілу, кульбаби, свіжим соком моркви. З метою "спротивити" жовтуху хворому давали з’їсти 3 чи 9 вошей, які клали в хліб.

Хвороби порожнини рота, зокрема зубний біль, лікували водяними відварами деревію, кореня кропиви, дубової кори, "хвостиків" гарбуза, горілчаними настоями подорожника, кореня аїру, які використовували зовнішньо для полоскання. До хворого зуба також прикладали листочок м’яти, блекоти чорної, зубець часнику, шматочок несоленого сала. Часто за допомогою зверталися до знахарок, які "замовляли" біль. Гол. сюжет більшості замовлянь — це звертання до місяця, що виступав посередником між "нашим" та "іншим" світами. Часто лікування відбувалося при світлі "молодого" місяця, оскільки вважали, що він активізує всі надприродні сили, сприяє здоров’ю та довголіттю. Напр., знахарка промовляла: "Питається старий молодого: "Місяцю, місяцю, де ти був?” — "На тім світі.” — "Шо ти там бачив?” — "Мертвих людей.” — "Шо вони роблять?” — "Лежать.” — "А в їх зуби не болять?” — "Не болять і не щемлять, на одной порі стоять”. Шоби і в раба Божого [ім’я] тоже зуби не боліли" (Зх. Полісся). Звертання до місяця також можна пояснити і дією закону імітативної магії: форма деяких фаз місяця асоціювалася з виглядом каріозних зубів. Наступну групу становлять замовляння, в яких акцентувалась увага на відсутності болю у померлого, при цьому "лікування" відбувалося біля померлого: "Степан [ім’я покійника] вмер, йому зуби подерев’яніли, так шоб в [ім’я] зуби поніміли, і більш ніколи не боліли". Не менш відомими були "примовки", в яких створювалася така ситуація, яка в реальному світі не могла реалізуватися: "Місяц на небі, заєц у ліси, риба у воді. Як вони зійдутся докучи, будут пити, їсти, говорити, тоді будут зуби боліти" (Покуття); "Буду рабі Божій [ім’я] зуби замовляти. Місяць на небі, дуб на горі, камінь в морі на дні. Як зійдеться все до одной скамє, тогда рабі Божій зуби буде ломити" (Слобожанщина).

Невеликі рани та тріщини в кутах рота — ангуліт ("заїди") — змазували горілчаними настойками кореня аїру, ракової шийки, гриба-веселки, калізії запашної, дубової кори та ін.; а також піною із гарячого супу, свіжим коров’ячим молоком. Вважаючи, що хворобу спричинив нечистий посуд, утворення витирали водою, що скапувала з помитих ложок, або ж ганчіркою, якою мили посуд. Найпоширеніший метод передбачав витирання заїди м’якушем хліба, після чого його давали з’їсти собаці чи котові.

Лікування ниркових хвороб. При захворюваннях нирок та сечового міхура застосовували водяні відвари чи настої споришу, цикорію дикого, розхідника звичайного, волошки, кореня лопуха, квітів терну, плодів шипшини, шишок хмелю та ін. Особливо популярною була мучниця звичайна: з листків готували водяний відвар, який пив хворий. При нирковокам’яній хворобі також вживали відвари вересу, хвоща польового, пирію повзучого, подорожника, грициків звичайних, листків чорної смородини.

Лікування серця. Ефективними засобами при лікуванні хвороб серця були конвалія, валеріана, дводомна кропива, настурція, жеруха лучна, горицвіт весняний, квіти глоду. Використання окремих рослинних засобів доведене сучасною медициною. Так, листя і квіти конвалії містять серцеві глікозиди — конваллятоксин, соланін, конваллямарин, ефірну олію, алкалоїди, органічні кислоти, аспарагін.

Лікування очей. При лікуванні ефективними вважалися водяні відвари чи настої нагідок, ромашки, очанки лікарської, чебрецю, мокриці, волошки, що використовувалися зовнішньо як компреси та для промивання ока. Для покращення зору вживали ягоди чорниці, сік моркви. Хворі очі рекомендували закапувати росою, яку збирали до сходу сонця в день св. Юрія чи на Івана Купала.

Загальновідомим захворюванням повіки був ячмінь, який промивали відваром звіробою, ромашки чи соком алое, вигрівали м’якушем теплого хліба, звареним яйцем. Проте найчастіше хворе око біля теплої печі обводили 9-ма зернинами ячменю, після чого їх одразу кидали у вогонь. Виконувати цю дію могла і знахарка, доповнюючи "лікування" замовлянням: "Господи Боже, поможи, оцю біду [ім’я] одверни. Око відкрий, собою закрий, од порчи і зглаза хай згине зараза". Отож, "обведення" ячменю, з одного боку, передбачало його прогрівання, а з другого — відправлення хвороби у потойбіччя, оскільки в нар. уяві піч з’єднувала світ людей та предків. Відомими були і наступні "лікувальні" практики: ячмінь витирали росою, що була зранку на шибці вікна; середній та безіменний пальці разом перев’язували червоною або чорною ниткою, яку пізніше спалювали або ж ховали у дверний кут, спеціально губили. З метою "спротивити" ячмінь хворому раптово показували дулю та плювали в око.

Лікування вуха. При хворобах органів слуху вухо закапували соком із цибулі, подорожника, дудника лісового чи алое. Популярними були різні зігрівальні компреси: до вуха прикладали лляні мішечки, наповнені теплою житньою мукою, пшеничними висівками, сіллю чи піском. Для видалення сірчаних пробок застосовували спеціально зроблену "свічку": шматок лляного полотна намочували в розтопленому воску та закручували на веретено, після чого вузький кінець вставляли у вухо, а широкий згори підпалювали.

Лікування хвороб шкіри. При лікуванні гнійно-запальних захворювань шкіри для зовнішнього застосування використовували водяні відвари кореня аїру, деревію, сухоцвіту болотяного, звіробою, ромашки, череди, підбілу, гірчака зміїного, маренки запашної тощо. До утворень прикладали листя подорожника, розхідника звичайного, пижма, липи, вільшини, м’якуш гарбуза, спечену теплу цибулю чи розпарений у молоці старий гриб. При фурункульозі з метою очищення крові внутрішньо вживали міцний настій кореня пирію повзучого, кульбаби, кропиви.

Широко практикувалися і магічні способи лікування. Так, панарицій ("волос") "виливали" на житні колоски. Знахарка почергово клала на хворий палець тричі по три колоски та лила на них теплу воду, при цьому могла промовляти: "Волос, волос, вийди на цей житній колос, а тут не ходи, кості не трощи, крові не пий. Іди собі на лузи, на трипези, де вода біжить, де пісок лежить, де сонце заходить, а місяць сходить. Там від [ім’я] раба Божого вся біль із пальчика проходить". Вважали, що таким чином волос "перейде" на колоски та тісно їх "сплете", що паралельно було і своєрідним "діагностуванням" хвороби.

Гнійні утворення на тілі дитини — імпетиго ("струпи"), за нар. переконаннями, виникали внаслідок провідування маляти жінкою, яка мала місячні. Отож лікування відбувалося за її участю: вона витирала утворення своїм одягом, забрудненим менструальною кров’ю. В нар. уяві менструальна кров сприймалась як символ життєвої сили та успіху. З лікувальною метою також використовували засоби мінерального походження: до купелі дитини кидали кротовиння або ж землю із кладовища. Наступний метод лікування — "викачування" струпів хлібом. Мати спеціально пекла 9 невеликих пирогів та витирала ними утворення, після чого розкладала їх на 9 стовпців огорожі, щоби птахи з’їли та "рознесли" хворобу.

Широко практикували нар. методи і при лікуванні інфекційних хвороб шкіри. Так, лишай промивали водяними відварами нетреби колючої, польового хвоща, гороху, лушпиння картоплі чи квасолі. Рекомендували хвору ділянку шкіри натирати дубовими галлами, замазувати медом, коров’ячим молоком, але найчастіше — сметаною, яку мав злизати собака чи кіт. Відомим було і "змовляння" лишаю знахаркою. Так, вона 9 разів говорила: "Лишаю, лишаю, я тебе з гумном змішаю, викину в воду, попливеш і до мене більш не прийдеш", при цьому за кожним разом спльовувала вбік. За ін. варіантом, знахарка проводила по хворій шкірі 9-ма гарячими вуглинками та промовляла: "Лишаю, лишаю, я тебе встрічаю на дорозі, на порозі. Конячим топором стешу, собачим язиком злижу, а котячим пером спишу", після чого вуглинки викидали на роздоріжжя.

Наступною інфекційною хворобою була короста, яку лікували водяними відварами чемериці, оману, полину чи кори крушини. Незамінними при лікуванні були березовий дьоготь та дустове мило, якими мили вражену шкіру. Під впливом християнства сформувались окремі методи лікування, що застосовувались у певні реліг. свята та передбачали використання цілющих властивостей води. Так, хворий у Чистий четвер перед Великоднем до сходу сонця купався в річці; в день св. Юрія "качався" по росі або витирав нею утворення.

Ще одним загальновідомим захворюванням шкіри була бешиха ("рожа"). Найпоширеніший спосіб лікування передбачав її "спалювання", яке здійснювала знахарка. Накривши утворення шматком червоної тканини, "лікарка" із лляного прядива (здебільшого — свяченого) робила 9 "калачиків", які, поділивши на 3 частини, по черзі спалювала за допомогою свяченої свічки та підкидала догори ножем. Обов’язковими при цьому були і замовляння, що умовно складалися з кількох частин: перша вказувала на ймовірну причину хвороби, друга акцентувала увагу на перебуванні в тілі хворого рожі, й остання виганяла хворобу та відправляла її в "інше" місце. Напр.: "Йшла Божа Мати горою, з свяченою водою, з золотою вербою, стали її стрічати, питати: "Куди Ти?” — "Раба Божого хрещеного [ім’я] рятувати”. Рожу вітряную, водяную, гнилую, сухую, ранню, підранню, обідню, підобідню, вечірню, під вечірню, з ноги [руки] виганяти. Рожа, я тебе визиваю, я тебе викликаю з-під каждої жилочки, з-під каждої суставочки, з-під черепа, з-під мозку. Тут тобі не ходити, білого тіла не будити, червоної крові не пити, жовтої кості не ламати. Вийди з хати димом, з двору вітром, за купину зачепися, від раба Божого хрещеного [ім’я] одчепися" (Волинь); "Рожа, вітряная, водяная, костяная, жовта, біла, червона, синя, рябая, разноцвєтная, годі тобі жуміти, годі тобі боліти, синю кість лизати, червону кров пити, жовте тіло їсти. Вже ти находилася, синьої жили насмокталася, червоної крові напилась, жовтого тіла наїлася, перестань ходити. Рабу Божому [ім’я] кості ломити. Іди з хати димом, а з двора вітром, де вітер не віє, а сонце не сходить, нехай людині нічого не шкодить" (Зх. Полісся). Відповідно до сили горіння льону діагностували наявність хвороби, після чого утворений попіл прикладали до шкіри. "Спалювати" рожу потрібно було до заходу сонця 3 чи 9 разів.

Найпоширенішими доброякісними утвореннями на шкірі були бородавки. Ефективним засобом при лікуванні вважався сік чистотілу чи кульбаби. Також використовували розрізані навпіл яблуко, цибулю чи картоплю, якими натирали утворення, після чого їх закопували у вологу землю під дахом хати, при цьому спостерігали: якщо рослина проросте — бородавки не "згинуть". Повсюди знали: утворення треба перев’язувати червоною або чорною ниткою, волосиною з кінського хвоста. Проте найпоширеніший метод лікування передбачав виконання наступних дій: порахувавши утворення, на нитці робили відповідну кількість вузлів, після чого її закопували в землю під стріхою, а подекуди — спалювали, викидали на дорогу, коли везли покійника, або ж у могилу, коли опускали померлого. За нар. переконаннями, "згубити" бородавки можна було і при світлі місяця, зокрема їх витирали землею, вмивали криничною водою чи викачували хлібним м’якушем. Хворобу також намагалися "передати" чужій людині, яку забруднювали кров’ю зі зрізаної бородавки. З цією ж метою на роздоріжжя викидали забруднені кров’ю ганчірку чи палицю, бо вважали, що особа, яка підніме ці предмети, "забере" й бородавки.

Лікувати бородавки, як і будь-які шкірні утворення, могли за допомогою кісток покійника. Так, випадково знайденою в полі чи на цвинтарі кісткою проводили по утвореннях та клали назад на те саме місце, звідки взяли. В основі цієї дії лежить ідея анімізму, оскільки наділення кісток магічними властивостями вмотивовано їхньою здатністю зберігатися не руйнуючись.

Доброякісним утворенням на шкірі дитини була родима пляма. Лікували її дуже рідко, оскільки вважали: те, що дано від народження, — це на ціле життя. Одним із найпоширеніших методів було витирання плями плацентою одразу після народження немовляти. Ін. спосіб — "злизування" плями слиною, оскільки слина наділялася очисними властивостями та була аналогом води. Так, у період від народження і до обряду хрещення дитини, мати тричі до сходу сонця злизувала утворення, за кожним разом спльовуючи в лівий бік. За нар. переконаннями, "передати" пляму можна було і покійникові: його рукою витирали утворення на тілі дитини. Окремі методи "лікування" мали локальну специфіку, зокрема на Бойківщині пляму витирали освяченим на Великдень яйцем, а в селах Зх. Полісся обводили палицею жебрака.

Травми шкіри. Утворену рану з метою дезінфекції промивали водяними відварами чи горілчаними настоями аїру, сухоцвіту болотяного, кореня живокосту, гриба-веселки, дубової кори, кори крушини. Для припинення кровотечі до порізу прикладали свіже листя подорожника чи деревію, м’якуш хліба. Широко відомими були замовляння, спрямовані на "зупинення" крові: "Бігло три річки невеличкі, одна медяная, друга водяна, третя кривавляна. Водяную вип’ю, медяную виллю, кривавляну замовлю. Стань кров на рані, як Ісус Христос на Йордані" (Надсяння); "На дворі возик, коло возика колодязь, на колодязі ключка, на ключці дужка. До колодязя стежка, да по стежці дівка йде, в руці квітку несе. Посіяла дівка рожу, рожа не посходила, щоб в [ім’я] кров з [місце порізу] не сходила" (Зх. Полісся); "Йшов Ісус Христос, піймав вівцю, зняв рунце, заткнув джерельце. Нехай червона і гаряча кров не тече" (Слобожанщина).

Опіки на шкірі найчастіше промивали водяними відварами сухоцвіту, дубових галлів, змазували живицею, обліпиховою чи лляною олією, гусячим або курячим жиром, прикладали сиру картоплю чи м’якуш гарбуза. Для лікування пролежнів спеціально виготовляли полотняні мішечки, які наповнювали лляним насінням та клали до уражених ділянок шкіри.

Лікування хвороб кістково-м’язової системи. При болях кінцівок та суглобів різної етіології застосовували для натирання горілчані настої, які виготовляли із блекоти, дурману, кореня лопуха, живокосту, цвіту акації, бузку, каштана, гриба-веселки, мухоморів. Також рекомендували парити ноги у березовому листі чи вівсяній соломі; натирати їх маззю із часнику та несоленого свинячого жиру чи із живокосту, жиру та воску; закутувати листям лопуха, капусти; мити у сироватці. При радикуліті до спини прикладали спеціально спечений корж із житньої муки та коріння хрону; полотняні мішечки, наповнені гарячим піском, вівсом чи висівками. При переломах та вивихах за допомогою зверталися до костоправів, які "вправляли" кінцівки, накладаючи на них пов’язки із бересту.

За принципом контактної магії на хворі кінцівки зав’язували стрічку з рук або ніг покійника. У такий спосіб біль намагалися "умертвити", адже предмети, які були в контакті з покійником, начебто мали здатність робити хворобу "мертвою" — подібною до покійника, що відповідало уявленням імітативної магії.

Зрідка на означення болю в суглобах і кінцівках вживали термін "гризь". При його лікуванні послуговувалися вербальною магією. Знахарка, масажуючи руками болюче місце, говорила: "Гризь, гризіще, тут тобі не стояти, жовтої кості не глодати, червоної крові не пити, серденька не сушити. Йди собі на очерета, на болота, на великі купини, там собі гризи, там собі крути. Матір Божа своїми словами і своєю молітвою посилає на здоров’я [ім’я]". Лікувати гризь могли і наступним способом: хвору руку чи ногу давали кусати хлопчикові або дівчинці, які були первістками чи останньонародженими в сім’ї, після кожного укусу дитина спльовувала вбік.

Лікування гінекологічних хвороб. До "жіночих" хвороб належали запальні процеси жін. репродуктивних органів, спричинені застудою, складними пологами, порушенням менструального циклу. Їх лікували за допомогою водяних відварів золототисячника, ромашки, звіробою, споришу, кропиви, деревію, акації, півонії, кори калини та ін. Ті самі рослинні засоби використовувалися і при сильній матковій та менструальній кровотечі. Особливо популярною при хворобах матки була меліса, з якої готували для внутр. споживання водяний відвар. Для припинення менструального болю пили відвари копитняку європейського, перстачу прямостоячого, материнки.

У нар. світосприйнятті безпліддя сприймалося як покарання за гріхи, а тому лікування рідко було ефективним. Разом із тим вважали: якщо дитина народиться в ніч без місяця, у майбутньому вона буде безплідною. Це вірування засноване на переконанні, що коли місяця на небі немає, то це тому, що він на "тому" світі світить померлим. "Лікування" безпліддя здебільшого спиралося на реліг. основу: жінка відвідувала церкву, вишивала ікони. Окремі методи мали вузько локальний характер: жінка носила на тілі пояс із фелона священика (Надсяння) чи стрічку з ікони Божої Матері, що знаходилася в церкві (Полісся), пекла хліб із пшениці, в яку ставили свічки в церкві або ж 12 разів освячували (Бойківщина), на Великдень першою цілувала ікону Воскресіння Господнього та промовляла: "Як Ти, Господи, воскрес, так нехай моя дитина воскресне" (Лемківщина). Відомими були переконання про передачу репродуктивної функції від вагітної. Так, хвора жінка носила одяг вагітної та милася в її купелі; рвала траву, що росла на могилі померлої вагітної та клала її до своєї купелі. Рекомендували також жінці пити перше молоко від породіллі, водяний відвар барвінку чи пилку із жита.

До системи моральних цінностей українців належала заборона переривання вагітності. До абортів переважно вдавалися молоді дівчата, які бажали позбутися позашлюбної дитини. Із цією метою вони зверталися до спец. "бабів", які "вибирали" плід веретеном, пір’їною. Проте часто ця дія закінчувалася сильною кровотечею чи смертю жінки. З метою порушення вагітності внутрішньо вживали сильні водяні відвари материнки, хвоща польового, пижма, приворотеню, вишневої кори, лушпиння цибулі. Часто жінки стрибали з висоти, піднімали важкі предмети, перев’язували живіт полотном, приймали гарячі ванни. За принципом імітативної магії перехилялися через порожню бочку, щоб лоно стало порожнім.

Лікування хвороб нервового та психічного характеру. У нар. медицині значне місце посідає лікування захворювань, пов’язаних із нервовою системою та розладами психіки (безсоння, епілепсії, переляку, енурезу, алкоголізму). Їхня етіологія тривалий час була незрозумілою, а лікування мало магічний характер і передбачало "змовляння", "підкурювання", "загублення", "обманювання", "викачування", "передавання" хвороби тощо.

Широко відомими були магічні практики лікування безсоння ("ночниці", "плакси", "плаксивці", "крикси", "крикливці") в дітей. У поглядах на етіологію переважав ірраціональний момент. Хворобу найчастіше намагалися "передати" від однієї дитини до іншої. Із цією метою купіль хворого немовляти виливали на світло під вікно хати, де було немовля здорове, зрідка цю дію доповнювали вербальною формулою: "Мій крик на твій дім" або "Найде писк на блиск". "Наслати" безсоння на дитину могла і ворожка: промовивши спец. замовляння, вона ховала в огорожу або ж у дах хати, де була здорова дитина, галузки з віника, сухе листя чи одяг хворого маляти. Вважали, що дитина плакатиме до того часу, поки не витягнуть ці "предмети".

Безсоння також могло виникнути внаслідок необережної поведінки рідних немовляти. Зокрема, не дозволялося після заходу сонця давати з хати будь-які предмети, виливати купіль чи залишати дитячий одяг надворі. Повсюдно вважали, що спричинити безсоння може місячне світло, якщо воно "потрапить" на немовля.

Один із найпоширеніших способів лікування безсоння — це "змовляння", що здійснювала знахарка. Відомі змовляння були пронизані духом тотемізму завдяки зверненню до природи, наголошенні на її єдності з людиною. Здебільшого в них наявні наступні сюжети та мотиви: вигнання хвороби із тіла дитини та спрямування її в ін. місце перебування; дарування хвороби представникам рослинного світу (деревам); звертання до Божої Матері з проханням забрати недугу; побажання дитині сну. Напр., залишившися наодинці з малям, знахарка промовляла: "Луговий дідугу, луговая бабугу, ти маєш сина, я маю дочку, поєднаймось, покумаймось, посватаймось, поберімся. Куриці-сокотуриці сокотали, щоб ти [ім’я], спала, болі не відчувала. Ти, зелена вільшино, шуми, не гавай, ти, младенець [ім’я], спи, болі не відчувай" (Волинь); "Криксички, ночнички, смітнички, через дорогу побиті кілочки аж до кучеравого дуба. Там люди не бували, там півні не співали, там згиньте, пропадіте, хрещоному младєнцові [ім’я] сон тихенький, спокійненький пошліте" (Зх. Полісся); "Зоре, зоряниці, мої любі сестриці, не прошу я вас ні їсти, ні пити. А прошу я вас, заберіте ночниці, криксиці від раба Божого [ім’я]. І занесіть їх, де півні не співають, де люди не походжають, на ліс, на пущу, там їм місце буде" (Слобожанщина). Подекуди (Середнє та Зх. Полісся, Волинь) для "змовляння" безсоння знахарка з дитиною йшла до дерева (груші, дуба — якщо хлопчик, вишні, берези — якщо дівчинка), де говорила: "Добрий день, дубе, добрий день! У дворі стоїть три дуби, під ними сидить три панни. Одна пише, друга читає, третя крикси збирає. Крикси, крисунчики, плакси, плаксунчики, ранішні, поранішні, обідішні, пообідішні, полудежні, пополудежні, вечірішні, повечірішні, ночні, поночні, часові, почасові, мінутні, поминутні, секундні, посекундні. Йдіте з раба Божого [ім’я]. Крикси збираю, на ліс, на осичину одсилаю, я тобі добра бажаю, щоб ти спав і здоровенький встав"; "Добрий вечір, грушо! У мене є син, у тебе дочка, посватаймося, побратаймося. Нехай на тобі листя шумить, нехай моя дитина спить, нехай листя шугає, всяку біду відганяє". У такий спосіб відбувалося "братання" з деревом та символічне передавання йому хвороби. За принципом парціальної магії лікували і без участі немовляти, натомість використовували його одяг. Мати приносила сорочечку маляти знахарці, над якою та читала замовляння, після чого її одягали на дитину. Ця дія спиралася на переконання, що одяг є символічним тілом людини, отож усі дії з ним водночас є діями з тілом людини.

На очисні властивості води спирався метод лікування, пов’язаний із купіллю маляти. Традиційно для купелі використовували криничну воду, в яку додавали свяченої. Також могли брати й "непочату" воду, яку мати приносила до схід сонця, поки ще ніхто не брав води із криниці, при цьому остерігалася, щоб її ніхто не побачив. Остаточне "знешкодження" хвороби відбувалося шляхом виливання купелі: опівночі мати відносила її на роздоріжжя, а за менш відомими варіантами — виливала в ріку чи на річкову кладку, під вікно чужої хати, на ліву сторону дороги. У такий спосіб хворобу "відправляли" у потойбіччя, оскільки місця виливання води — це своєрідні межі з "іншим" світом.

У магічній практиці лікування безсоння значне місце займав вогонь як очищувальний та одночасно захисний засіб. Отже практикували "підкурювання" дитини свяченим зіллям (волошками, васильками, ромашкою, м’ятою), а подекуди — волоссям матері (Лемківщина), сміттям із чотирьох кутів житлового приміщення чи горища (Зх. Полісся), сіном, яке стелили на стіл у Святий Вечір (Бойківщина, Гуцульщина), повісмом свяченого льону (Надсяння, Покуття, Волинь) тощо. Зібраний попіл клали маляті в колиску або ж викидали на роздоріжжя.

За нар. переконаннями, безсоння, як і будь-яку хворобу, можна було "загубити", що є цілком зрозумілим у контексті парціальної та катартичної магії. Одяг немовляти чи полотно (стрічку), що відповідали росту дитини, до сходу сонця викидали на роздоріжжя або ж вивішували на придорожній хрест. Магічним змістом наділялась і дія "викидання", що передбачала переміщення предмета за межі простору людини. Крім цього, залишаючи предмети на хресті, що був оберегом від нечистої сили, людина автоматично підпадала під його захист.

Помітне місце у "лікуванні" безсоння займали символічні отвори — стіл, лавка, вікно, що позначали кордон між "людським" та "іншим" світами. Так, після заходу сонця хворе маля тричі передавали попід столом чи навколо нього, обводили кругом кожної ніжки стола. Виконання цієї дії вказувало на тимчасове потрапляння дитини у потойбіччя, де залишалася хвороба, та повернення її вже здоровою.

Менш популярними при лікуванні безсоння були засоби рослинного походження. У минулому часто використовували мак: маківки або листя варили в молоці чи воді та давали пити дитині, що часто закінчувалося трагічно. Знаною була і безпечніша дія: зерна маку кидали в колиску або ж розсипали навколо неї. Вірили, що персоніфікована хвороба не приступить до маляти, поки не визбирає та не порахує всі зерна рослини. Використовували також рослини, що наділялися апотропейними властивостями: дитині в колиску клали полин, часник чи свячене зілля.

За нар. віруваннями, повернути маляті сон могли кури. Знахарка чи мати після заходу сонця заходила з немовлям у курник і тричі промовляла: "Кури, кури, добрий вечір, кури. Візьміть наші плаксивці, а дайте нам свої сонливці", "Кури, куриці, заберіть свої ночниці, а нам дайте сонниці", "Добрий вечір, курочки, заберіте в [ім’я] криксочки, вечірні, подвечірні, ночнії, і поднічні". Ця дія передбачала відлякування хвороби голосами курей, що символізували межі освоєного людиною простору.

На території Зх. та Середнього Полісся максимально наближеною за симптомами до безсоння була ще одна дитяча хвороба — зноски. Причиною її виникнення вважалася зустріч двох матерів із маленькими дітьми. Загальновідомими були профілактичні методи, які виконувала матір з метою уникнення хвороби. Так, немовля тричі підносили догори, при цьому мати могла промовляти: "Гора з горою не сходиться, а брат з сестрою завжди сходяться", "Сестра з сестрою стрічається, одне друге питається, яка віра така кров, щоб не шкодило ні тобі, ні мені". При лікуванні зносин здебільшого послуговувалися засобами вербальної магії. Знахарка промовляла над дитиною 9 разів спец. замовляння, напр.: "Стоїт біла береза, не п’яна, твереза, хто йде не минає, березу ламає, із [ім’я] зносини знимає, на темні ліса одсилає, на густиї лози, на бистрії ріки, щоб вони пропали навіки"; "Їхав Господь Ісус Христос на сивому коні, в сивому жупані, через скляний мосток. Він їхав туди, де лужки-бережки, де пасутся корови й бички. Вони вершки стинают, вони вершки з’їдают, і вони з [ім’я] зносини знимают". Ін. метод "лікування" передбачав, що дитину купали у травах, які приносила мати з берегів річки або ж із трьох меж у полі; після купання воду виливали на роздоріжжя або назад у ріку чи на межі поля.

Спричинити розлади центр. нервової системи в дитини міг переляк ("страх", "ляк", "перестрах", "переполох", "пристріт"). У лікувально-магічній практиці широковідомим був спосіб "змовляння" ляку. Здебільшого у відомих замовляннях наявні були дві сюжетні лінії: перша — це вказування на ймовірну причину переляку, друга — вигнання "хвороби" із тіла маляти та відправлення її в "інше" місце. Напр.: "Йшла Божа Мати золотим мосточком, золотим кийочком опиралася, з Ісусом Христом встрічалася. Зустрів її Петро і Павло: "Куда ти йдеш, Божа Мати?” — "До [ім’я] ляк виговоряти, дівоцький, парубоцький, жіноцький, конячий, свинячий, тварячий, собачий, водяний, вітряний, од всякої звірини, щоб по її тілі не ходило, жовтої кості не ломило, червоної крові не пило. Де взявся, нехай він там подінеться, на пущу, на нетру, на високії лози”. Амінь" (Зх. Полісся).

Не менш популярними були методи, що одночасно спиралися на застосування вербальної та катартичної магії, зокрема метод "викачування" переляку яйцем. Знахарка тричі качала яйцем по тілу дитини, що передбачало "перехід" хвороби з організму маляти на яйце. Традиційно цю дію супроводжували замовлянням, напр.: "Першим разом, ліпшим часом я тебе викачую, вимовляю, всіх святих призиваю. Всі святі, станьте помочі вродженому хрещеному [ім’я]. Ми тебе викачаємо і з голови, і з рук, і з ніг. Чи ти ранішній, чи ти полуденішній, чи ти вечірній, чи ти вітровий, чи ти водяний, чи ти з очей, чи з плечей. Тут тобі не сидіти, білого тіла не ломити, жовтої кісточки не крутити, червоної крові не пити. Іди собі на поля, ліса, на бистрі води, де Божа Матінка не ходить, де свого сина не водить. Туди ти подайся і там ти останься" (Волинь); "За першим разом, за Божим часом, не сама я прийшла, Господа Бога привела і всіх святих. Я всіх святих благаю, Господа Бога благословляю, цей ляк від раби Божої [ім’я] на яєчко виливаю. Головка з-під головки, глазко з-під глазка, носик з-під носика, ротик з-під ротика, желудочок з-під желудочка, сердечко з-під сердечка, ножка з-під ножки, печіночка з-під печіночки. Нехай він йде на береги, на ліси, на чисті води, щоб не мало в раби Божої [ім’я] ніякої вигоди. Нехай раба Божа [ім’я] така буде здорова, як свята Покрова, чиста — як свята Пречиста" (Слобожанщина). Для "діагностування" причини переляку яйце вибивали у криничну чи непочату воду. На завершення яйце викидали собаці, який мав "вигавкати" хворобу, лише зрідка — спалювали, викидали в ріку чи на роздоріжжя. Крім яйця, для "викачування" переляку використовували і хліб. Знахарка, промовляючи молитву, качала по тілу (голові, грудях та животу) дитини по черзі 3-ма чи 9-ма "м’ячиками", зробленими із хлібного м’якуша. Завершуючи "лікування", хліб викидали собаці чи чорній курці.

Наступний метод лікування — "виливання" переляку воском. Цей спосіб був заснований на вірі у знешкоджувальні властивості вогню. Посадивши дитину посеред хати "під бальком" або ж на порозі, знахарка розтоплювала віск із свічки та виливала його у посудину з водою, яку тримала над головою дитини. При цьому могла проказувати замовляння, напр.: "Відливаю ляк, відганяю страх, най йде на скали, на ліси, як не допіють кури, не договкають пси. Ім’ям Божим, най Бог допоможе" (Бойківщина). Відповідно до зображення, яке утворювалося з воску, визначали причину переляку, після чого водою вмивали обличчя й руки немовляти та виливали її туди, де ніхто не ходить, або ж під дерево, на роздоріжжя.

На вірі у магічні властивості вогню був заснований і метод "підкурювання" переляку. Над хворою дитиною спалювали нетребу колючу, чортополох, свячене зілля, липу чи лепеху, якими прикрашали будівлі на Трійцю (клечання), льон, жмуток шерсті тварини (собаки чи кота), яка, імовірно, спричинила ляк. Також могли використовувати пір’я птаха, роздертого у полі, тріски із чотирьох ніжок стола, шкаралупу зі свяченого яйця. Подекуди дитину "підкурювали" під центр. кроквою чи на порозі вхідних дверей хати. Зрідка під час "лікування" знахарка могла промовляти: "Куди дим, туди й ляк", "Скидаю ляки з раба Божого [ім’я], скидаю ляки на сухиї голяки, на сухиї черета", "З-під очей, з-під мозку, з-під чола, з-під вух, з-під носа. Пристріт, пристрітесько, чи ти хлоп, чи ти баба, зчезай з того тіла, з тої кості, на ліси, на дебри". Зазвичай утворений попіл викидали на роздоріжжя.

Магічні практики були відомими і при лікуванні енурезу в дітей. З метою "залякати" хворобу дитину клали під центр. кроквою в хаті, по якій тричі вдаряли коцюбою; а за ін. варіантом дитину ставили на порозі вхідних дверей і тричі імітували її "вдаряння" віником. У такий спосіб подальше прогресування хвороби "унеможливлювалося" через погане поводження з дитиною. З лікувальною метою використовували предмети, що були в тісному контакті з покійником: маляті на тіло пов’язували стрічку, якою попередньо були зв’язані руки чи ноги померлого; давали з’їсти шматочок хліба, який протягом ночі знаходився біля покійника. Наступні методи мали дещо християнізований характер. Так, дитина цілувала замок на дверях у церкві; закривала на ключ церкву після служби; на Стрітення пила воду, яку перед тим пив півень.

У нар. свідомості однією з найтяжчих хвороб вважалася епілепсія ("чорна болєзнь", "своя слабость", "падуча"). Осн. причина хвороби — не вилікуваний вчасно переляк, хоча побутувало і переконання, що вона є в кожної людини від народження, проте не у всіх виходить "назовні". Поряд із тим її інтерпретували як вселення злого духа в організм дитини чи дорослої людини.

Вагому роль при лікуванні епілепсії відігравали "народні лікарі", які знали спец. замовляння. Необхідною їх складовою було звертання за допомогою до Матері Божої та святих, що мали "вигнати" хворобу із тіла хворого. Напр., знахарка говорила: "Сонечко сходить осяває, а заходить — воскрешає, понад горами та под Божими словами. Хай до [ім’я] хрещеної Божая Мати приступає, київська, почаївська, житомирська, осницька, полицька. Святі янголи, святі апостоли, прийдіте до [ім’я] хрещеної приступіте. Яке поганеє є отступися, откаснися та йди собі на сухії лози, на темні ліса, де не чути голоса. Да нехай Божая Мати до цеї хрещеної [ім’я] приступає, чорную, темною болєзнь вимовляє, на сухі лози посилає, на густі ліса, де не чути голоса. Да станьте, Божая Мати, в помочі". За ін. варіантом, для "змовляння" потрібно було знати, в який день тижня було Водохреще: "Просю я цього святого Демка, ще й Господа Бога, буду я зговорати хрещеному [ім’я] чорну болєзнь зганяти. В п’ятницю родився, в суботу хрестився, в неділю на Йордані стояв [у понеділок родився, у вівторок хрестився, а в середу на Йордані стояв]. Їхав Юрій сивими кониками, один пише, другий читає, третій хрещеному [ім’я] чорну болєзнь зганяє. Просю я Вас усіх святих, угодниці, помошниці Діви Марії, Матері Божої, що помагають нам усім, поможіте хрещеному [ім’я], де взялося, хай там і подінеться". "Змовляння" епілепсії знахар часто доповнював додатковими діями. Так, хворобу намагалися "передати" дереву: на дубову гілку пов’язували нитку, якою був попередньо відміряний зріст хворого. При цьому спостерігали: якщо вона засохне — значить, людина здорова. Відомою була й наступна дія: на тіло хворого зав’язували пояс, що передбачало створення магічного кола навколо людини, а відповідно — її недосяжність для хвороби. З метою виявити подальшу наявність хвороби на руку дитини зав’язували чорну стрічку, яку потрібно було згубити протягом 9-ти днів, якщо впродовж наступних 9-ти днів її ніхто не знаходив, це означало, що хвороба минула.

Загальновідомими були методи лікування, засновані на катартичній магії, які застосовували рідні хворої дитини. З метою "обманути" та "відправити" епілепсію у потойбіччя здійснювали імітацію повторного народження маляти. Мати, знявши із себе нижню білизну, присідала над хворою дитиною та тричі промовляла: "Чим тебе родила, тим тебе лікую", "Де взялося, там і подінься", "Який гість, така честь".

Не менш відомим був спосіб імітування тимчасової смерті хворого: в момент нападу хвороби його накривали чорною тканиною. Використання чорного кольору пов’язане з його семантикою: він асоціювався із темрявою, смертю та потойбічним світом. Також вибір чорної хустини пояснюється тим, що пов’язував нар. назву епілепсії з атрибутом її лікування: "чорна хвороба" — чорна хустина. Локальними (Волинь, Покуття, Слобожанщина) є відомості про накривання тіла дитини весільним убранням батьків: сорочкою батька чи сукнею матері, та найчастіше — її фатою, що передбачало імітування невидимості для небезпеки.

Наступний метод — це "обмірювання" хворого: нитку, що відповідала зросту дитини, ховали у дверній коробці та забивали кілком. За нар. уявленнями, хвороба мала минути, коли маля переросте довжину відміряної нитки. Оскільки зняті мірки у процесі "лікування" прирівнювалися до людини, це означало, що хвороба переходила на нитку та залишалася в "новому" тілі.

При лікуванні епілепсії повсюдно використовували християн. атрибутику, наділену сакральними властивостями. Так, хворому на тіло пов’язували стрічку з Євангелія. За ін. варіантом використовували стрічку, що впродовж Великого посту знаходилася на іконі Божої Матері: у перший день (понеділок) посту мати вішала чорну стрічку на ікону та знімала її у Чистий четвер, після чого зав’язувала на ній 12 вузликів під час читання священиком 12 Страсних Євангелій, а тоді її пов’язували дитині. Ці дії символізували закривання особистого простору людини та її недоступність для хвороби.

Лікування епілепсії могло здійснюватись і за допомогою предметів із кладовища. Дитині до купелі кидали землю з 9-ти могил або з могили найближчого родича, після чого цю купіль виливали назад на могили. Вживання землі було засноване на вірі в її здатність поглинати недугу. За нар. віруваннями, "умертвити" хворобу могла і стрічка з поховального вінка. Її опівночі мати приносила з кладовища та кілька днів поспіль (3 чи 9) підв’язувала нею дитину, після чого відносила назад на могилу. За більш архаїчними методами лікування епілепсії намагалися "передати" безпосередньо померлому. З цією метою дитячий одяг клали в труну; чорну стрічку, що відповідала росту немовляти, кидали у викопану могилу; дитину клали на поріг та переносили через неї труну з покійником. Очевидно, що в описаних методах простежується зв’язок із давнім культом предків, вірою в залежність добробуту живих від померлих.

Лікування головного болю різної етіології передбачало використання рослинних засобів: до чола прикладали листок із капусти чи лопуха, сиру картоплю, вербове листя. Незамінним засобом був аїр: у відварі кореня рослини мили голову, хворий вдихав пару гарячого відвару чи пив водяний настій. З лікувальною метою на голову пов’язували хустку, яку брали в церкві з-під плащаниці або Євангелія.

За нар. переконаннями, в дорослої людини від частих головних болів, а в дитини — від переляку виникав на волоссі гостець ("ковтун"). Насправді причиною виникнення було тяжке екон. становище та нехтування правилами гігієни. Вважалося, що передчасне відрізання ковтуна могло спричинити втрату зору в людини. Здебільшого їх відрізував знахар ножицями (зрідка — відривав руками), після чого мати викидала їх до сходу сонця в ріку. Поряд із відрізаним волоссям, яке складали в чисту ганчірку, клали окраєць хліба. У такий спосіб хворобу "відправляли" в ін. світ, оскільки в нар. віруваннях ріка — це дорога, що з’єднувала світи живих і мертвих. За ін. варіантами відрізані ковтуни спалювали чи закопували там, де ніхто не ходить.

При лікуванні алкоголізму здебільшого використовували такі рослинні засоби: материнка, золототисячник, корінь копитняку європейського, які додавали в горілку. За принципом імітативної магії людині у верхній одяг зав’язували стрічку, якою попередньо були зв’язані руки померлого.

Лікування "уроків". Незмінними до сьогодні залишаються вірування в уроки, що виникали внаслідок негативного впливу "поганих очей". За нар. уявленнями, такі очі мала людина, яку матір двічі від груді відлучала. Осн. симптомами "недуги" були головний біль, нудота, часте позіхання, заг. нездужання.

При "лікуванні" уроків використовували вербальну магію. У замовляннях гол. персонажами були християн. покровителі, які "виганяли" уроки у безлюдне місце, водночас акцентувалася увага на причинах виникнення "хвороби". За приклад можуть слугувати наступні замовляння: "Ішла Божа Мати через мосточок, паличкою підпиралася, до слабої [ім’я] поспішала, зустрів її Господь: "Куди йдеш, Божа Помічнице?” — ""До [ім’я] вроки скидати водяниї, вітровії, наслані, вранішні, полудишні, вечірішні, жіночі, чоловічі, дівочі, парубочі. Годі вам ходити, біле тіло молотити, червону кров пити. Ідіте собі з вітром крутити. З ручок, ніжок, з голови, бо ви від поганих людей, ідіте де птах не пролітає, де звір не пробігає. Раб Божий [ім’я знахаря] вроки скидає”" (Зх. Полісся); "Пресвята Діва прийшла, вроки зняла, вроки котячі, вроки скотячі, вроки жіноцькі, вроки парубоцькі. Вроки згиньте, пропадіте, костей не ломіте, жил не тяніте, крові не пийте, біля серця не смокчіте, від раба Божого [ім’я] згиньте, пропадіте" (Слобожанщина); "Йшла Божа Мати границею, золотою палицею, встрів її святий Петро, святий Павло: "Куди Ти, Божа Матінко, спішиш?” — "Спішу хрещеного, молитвеного [ім’я] рятувати. Вроки, пристріт з [ім’я] виганяти. Всіх святих до помочі визивати”. Всі святі, станьте мені до помочі: святая Матінка Божа, святая Марія Магдалина, святий Яким, свята Анна, свята Параскева, свята Олена, святий Онуфрій, святий Павло, святий Петро, святий Пантелеймон-зцілитель, Андрей Первозванний, святий отче Николаю, стань до помочі мені. Вроки, тут Вам не ходити, білого тіла не будити, червоної крові не пити, жовтої кості не ломати. Ідіть на ліса, на болота, на мутні води, на гнилі колоди, за купину зачепіться, від раби Божої [ім’я] одчепіться" (Волинь).

Поширеним, особливо на теренах Зх. України, був метод "скидання" уроків за допомогою вугілля та води. Використання води зумовлене тим, що вона змиває все нечисте, зокрема і "поганий погляд", а вугілля, через магічні властивості вогню, остаточно знешкоджує хворобу. Умовно цей спосіб складався з двох частин: "діагностування" та власне лікування. Для виявлення уроків знахарка брала криничну воду, в яку кидала ножем по одній 9 гарячих вуглинок, рахуючи їх у зворотному напрямі — від дев’яти до одного: "Не дев’ять, не вісім, не сім, не шість, не п’ять, не чотири, не три, не два, не один". За наявності уроків вугілля падало на дно посудини. Іноді необхідною складовою "лікування" було очищення житлового приміщення, що передбачало знешкодження уроків у заг. просторі. Водою обмивали місця ймовірного перебування людини чи її погляду: віконні шибки, кути стола, клямки дверей тощо. Наступною дією у процесі "лікування" було вмивання обличчя та рук дитини, яке регламентували певні правила: дитину вмивали зворотною стороною лівої руки, обличчя починали мити з лівої сторони. Остаточне знешкодження уроків здійснювали шляхом виливання води у місце, де ніхто не ходить, — під дерево, тин чи за хату, а подекуди — на роздоріжжя, дах хати. Посудину, в якій була вода, клали перевернутою на поріг, а ніж устромляли у двері. Максимально наближеним до описаного способу за акційною складовою було "скидання" уроків за допомогою хліба. Знахарка кидала у воду 9 шматочків хліба, після чого водою вмивала немовля та виливала її там, де ніхто не ходить.

На очисні властивості води спирався і метод "міряння" уроків. Знахарка відміряла три ложки води та тричі переливала її з однієї посудини в іншу. За наявності уроків кількість води збільшувалася до чотирьох і більше ложок. Цією водою вмивали обличчя та руки дитини, давали трішки попити, а решту виливали там, де ніхто не ходить, або ж на дах хати.

За відсутності нар. лікарів рідні дитини виконували і простіші дії. Так, мати вмивала дитину свяченою водою та давала її трішки попити. Для підсилення лікувальних властивостей води могли виконувати додаткові дії: водою вмивали хрестики, намальовані на стінах над дверима на Водохреще; до води додавали свячену сіль чи свячене зілля. Загальновідомим було вмивання дитини "помиями" — водою, в якій мили посуд. Оскільки брудна вода наділялася апотропейними властивостями, була непривабливою для "поганого ока", її захисні властивості через контактну магію переходили на немовля.

Повсюди при уроках практикували метод "злизування". Мати тричі злизувала чоло чи навхрест обличчя дитини, за кожним разом спльовуючи вбік, а подекуди і примовляючи: "Йдіть, вроки, на потоки", "Вроки на сороки", "Пу-пу, сіль в вічі, камінь в груди, печина в зуби. Де взялися, там і подіньтеся", "Яка мати народила, така мати одходила рожденного, хрещеного [ім’я]". Ця дія ґрунтувалася на очисних властивостях слини, адже їй, як і воді, приписували здатність знищувати хвороби.

Загальнопоширеною була думка, що уроки, за принципом імітативної магії, можна легко "здмухнути". Мати тричі дмухала на обличчя дитини, спльовуючи вбік за кожним разом. Зрідка цю дію доповнювали замовляннями: "Вроки, врочеська, понеслися помислитися, звідки ви началися, звідки ви наскотилися, чи з вітру, чи з пристріту, чи з лихих очей, чи з лихих людей. Досить вам бушувати, червоної крові сушити, білого тіла пустошити. Йдіть собі на гаї, на маї, де люди не ходять, гласи не доходять, де дзвони не дзвонять" (Волинь); "Вроки, вроки, тут вам не бути, тут вам не ходити, по всіх жилах не палити, не сушити рожденної, хрещеної, молитвеної [ім’я]" (Слобожанщина).

На вірі у контактну магію ґрунтувався метод "витирання" уроків: обличчя та руки дитини мати витирала зворотною стороною своєї сорочки чи спідниці. Вважалося, що брудний одяг є непривабливим для уроків, відповідно ця властивість мала перейти на дитину.

Лікування "підвою". За нар. уявленнями, вплинути на здоров’я людини міг вітер чи вихор, спричинивши хворобу підвій (завій, вітер). Симптомами цієї хвороби були сильний біль кінцівок, заг. слабкість, а подекуди навіть частковий параліч, утрата зору. Лікуванням підвою займалися нар. цілительки, які проказували спец. замовляння. Напр.: "В церкві на престолі лежав кусок хліба, дрібок солі. Там Божа Мати стояла, з [ім’я] підвій змовляла. Чи з-за крутої гори, чи то з вітру, чи з води, з голови, плечей, очей, пальців, нігтів, шовкових жилок, з хрещеного [ім’я] підвій змовляю. Сам Бог помагає, на сухий ліс відсилає, на широкі болота, на сухії лози, де люди не бувають, де півні не співають, туди цю всю біль одсилаю"; "Ішла Божа Мати з вітру зговорати. З червоної крові, білої кості, з лиця Господнього. Вітрику, вітрику, де ти подвів чи в полі на дорозі, чи в сінях на порозі, чи з хмари чорної, чи з хмари білої, чи з хмари польової, чи з хмари вітряної. Йди ти, вітрику, на море, на крутії гори, на жовтії піски, на глибокі болота, на густії очерета, там собі плети, там собі верти. А Мати Божа своїми словами, своїми молитвами посилає на здоров’я [ім’я]" (Полісся). Подекуди "змовляння" доповнювали додатковими діями: знахарка почергово качала по болючому місцю трьома яйцями, після чого викидала їх собаці; у посудину з водою, яку тримала над болючим місцем, виливала розтоплений віск.

Отже, нар. лікувальні практики вирізняються традиційністю та усталеністю. Незмінним до сьогодні є використання лікувальних засобів рослинного походження: дикорослих трав, городніх, зернових і тех. к-р, кущів і дерев. Їх доцільність доведена сучасною мед. наукою. Поряд із тим побутують магічні методи лікування, засновані на принципах катартичної, контактної, парціальної, імітативної та вербальної магії. Засоби лікування, які пропонують нар. цілителі, передбачають проказування замовлянь та виконання додаткових дій, спрямованих на "вигнання" хвороби із тіла людини. Розвиток медицини та підвищення рівня мед. к-ри українців не спромоглися витіснити нар. медицину, вона продовжує залишатися актуальною у повсякденному житті.

Збереженню нар. медицини активно сприяє міжнар. спільнота. Так, на 30-й сесії Всесвітньої орг-ції з охорони здоров’я (ВООЗ) 1977 розглядалося питання про місце нар. медицини у системі охорони здоров’я. Наступного року (1978) на міжнар. конференції в Алма-Аті (нині м. Алмати, Казахстан) було прийнято декларацію про "Інтегрування народної медицини в систему первинної медико-санітарної допомоги та визнання спеціалістів народної медицини у межах цієї системи". 1989 було створено Європ. наук. кооп. т-во з фітотерапії, його мета — встановлення єдиних критеріїв оцінювання фітопрепаратів для поширення в Європі. На 44-й асамблеї ВООЗ (1991) було заслухано доповідь "Традиційна медицина і сучасні підходи до охорони здоров’я", в якій констатувався факт зростання зацікавленості до засобів нар. та нетрадиційної медицини. У черговій доповіді (1998) ВООЗ йшлося про активне використання лікарських рослин та порушувалося питання про держ. врегулювання діяльності нар. цілителів. На 61-й сесії (2008) Всесвітньої асамблеї з охорони здоров’я було ухвалено резолюцію, в якій задекларовано, що знання нар. медицини потрібно зберігати та поширювати. 2009 на Всесвітній асамблеї з охорони здоров’я було запропоновано оновити "Стратегію ВООЗ у галузі народної медицини 2002—2005 рр.". У розробленій та затвердженій "Стратегії ВООЗ у галузі народної медицини на 2014—2023 рр." визначалися подальші напрями розвитку медицини та наголошувалося, що нар. медицина — важлива і часто недооцінена частина медико-санітарної допомоги, яка існує майже в усіх країнах світу і попит на послуги якої постійно зростає; рекомендувалося державам-членам ВООЗ вдосконалювати нац. програми охорони здоров’я із зарахуванням до них методів нар. медицини.

Інституалізація нар. медицини в Україні відбувається значно повільніше. В наказі Мін-ва охорони здоров’я України "Про внесення доповнень до Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров’я" (1997) вперше було визначено лікарську спеціальність — "народна і нетрадиційна медицина". Наступним наказом "Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність у галузі народної та нетрадиційної медицини" (1998) затверджено права й обов’язки цілителя. Також було започатковано профільні інституції, зокрема, наказом від 1998 було створено К-т із питань нар. та традиційної медицини у структурі Мін-ва охорони здоров’я України. Вирішенню проблем, пов’язаних із нар. медициною, мав сприяти наказ Мін-ва охорони здоров’я України "Про утворення робочої групи з підготовки проекту Концепції розвитку народної медицини" (2008). На сьогодні актуальною залишається проблема визначення юрид. статусу нар. медицини в заг. системі мед. допомоги.

дата публікації: 2018 р.

Література:
  1. Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии, ч. 2. Полтава, 1849
  2. Августинович Ф. О дикорастущих врачебных растениях Полтавской губернии. В кн.: Труды комиссии, учрежденной при Университете Владимира для описания губерний Киевского учебного округа. К., 1853
  3. Трусевич И. Зилле: предания, поверья, пословицы и песни жителей Полесья. «Киевлянин», 1865, № 107
  4. Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, т. 1. СПб., 1872
  5. Ніс С. Ліки своєнародні, з домашнього обиходу і в картинах життя. К., 1875
  6. Пантюхов И. О местной народной медицине. «Киевлянин», 1875, № 16, 23, 31, 49
  7. Богданович А. Сборник сведений о Полтавской губернии. Полтава, 1877
  8. Братчиков А. К вопросу о местных народных способах врачевания болезней. «Волынские губернские ведомости», 1882, № 49
  9. Полюта Г. Конспект съедобных и врачебных растений дикорастущих и разводимых в окрестностях Харькова. В кн.: Харьковский календарь на 1886 год. Х., 1885
  10. Wajgiel L. O Hucułach: zarys etnograficzny. «Pamiętnik Towarzystwa Tatrańskiego» (Kraków), 1887, t. 11
  11. Горницкий К. Заметки об употреблении в народном быту некоторых дикорастущих и разводимых растений украинской флоры. Х., 1887
  12. Kopernicki I. Przyczynek do etnografii ludu ruskiego na Wołyniu z materyałów zebranych przez Р. Zofiję Rokossowską we wsi Jurkowszczyźnie w pow. Zwiahelskim. «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej», 1887, t. 11
  13. Kolberg O. Pokucie: obraz etnograficzny, t. 3. Kraków, 1888; Огиевский М. Из области народной медицины. «Киевское слово», 1888, № 474
  14. Кузiв І. Життя-буття, звичаї і обичаї гірського народу. «Зоря», 1889, № 15—20
  15. Павлович Л. Очерки растительности Харьковской губернии и соседних с нею областей. «Харьковский сборник», 1889, вып. 3
  16. Rokossowska Z. O świecie roślinnym wyobrażenia, wierzenia i podania ludu ruskiego na Wołyniu we wsi Jurkowszczyźnie pow. Zwiahelskim. «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej» (Kraków), 1889, t. 13
  17. Сумцов Н. Культурные переживания. К., 1890
  18. Коваленко Г. О народной медицине в Переяславском уезде Полтавской губернии. «Этнографическое обозрение», 1891, кн. 9, № 2
  19. Коваленко Г., Манжура И. К народной медицине малоруссов. Там само, 1891, № 4
  20. Шарко Е. Из области суеверий малороссов Черниговской губернии (народная медицина и представление о загробной жизни). Там само, 1891, вып. 1
  21. Чепа А. Малорусские суеверия, коим мало кто верил, собранные в 1776 г. «Киевская старина», 1892, т. 36
  22. Talko-Hryncewicz J. Zarysy lecznictwa ludowego na Rusi Południowej. Kraków, 1893
  23. Боцяновский В. Заговоры против болезней, разные поверья и приметы (село Пилки Житомирского уезда). «Живая старина», 1895, вып. 3—4
  24. Иванов В. Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии: очерки по этнографии края, т. 1. Х., 1898
  25. Колесса Ф. Людові вірування на Підгір’ю: в с. Ходовичах Стрийського повіту. «Етнографічний збірник», 1898, т. 5
  26. Франко І. Людові вірування на Підгір’ю. Там само
  27. Милорадович В. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии. «Киевская старина», 1900, т. 68
  28. Гринченко Б. Из уст народа: малороссийские рассказы, сказки и прочее. Чернигов, 1901
  29. Сумцов Н. Очерки народного быта (из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии). Х., 1902
  30. Гнатюк В. Знадоби до галицько-руської демонології: зібрав Володимир Гнатюк. «Етнографічний збірник», 1904, т. 15; 1912, т. 33—37
  31. Бабенко В. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края. Екатеринославль, 1905
  32. Ветухов А. Из этнографических материалов по Харьковской губернии. Х., 1905
  33. Доманицький В. Народня медицина у Ровенському повіті на Волині. «Матеріали до українсько-руської етнології» (Львів), 1905, т. 6
  34. Иванов П. Жизнь и поверья крестьян Купьянского уезда Харьковской губернии. «Сборник Харьковского историко-филологического общества», 1907, т. 17
  35. Шухевич В. Гуцульщина, ч. 5. Львів, 1908
  36. Кравченко В. Этнографические материалы, собранные в Волынской и соседних с ней губерниях. «Труды Общества исследователей Волыни» (Житомир), 1911, т. 5
  37. Schnaider J. Z życia górali nadlomnickich. «Lud» (Lwów), 1912, t. 18
  38. Онищук А. З народного життя гуцулів. «Матеріали до української етнології» (Львів), 1912, т. 15
  39. Сумцов М. Слобожани: історично-етнографічна розвідка. Х., 1918
  40. Кравченко В. Звичаї в с. Забрідді та по деяких інших недалеко від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині. Житомир, 1920
  41. Гайдай М. Про «зільницький» обряд і сполучені з ним пісні. «Етнографічний вісник», 1927, кн. 3
  42. Петров В. Вірування в вихор і чорна хвороба. Там само
  43. Верхратський С. Недуги живота в побутовій медицині сучасного українського села. «Побут», 1928, № 2—3
  44. Носаль М., Носаль І. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. К., 1959
  45. Смик Г. Зелена аптека. К., 1970
  46. Попов О. Лікарські рослини в народній медицині. К., 1971
  47. Кархут В. Ліки навколо нас. К., 1973
  48. Брехман И. Народная медицина в свете теории информации. В кн.: Тезисы Всесоюзной научной конференции «Этнографические аспекты изучения народной медицины». Л., 1975
  49. Яковлев Г. О народной, традиционной и научной медицинах. Там само
  50. Болтарович З. Народне лікування українців Карпат кінця 19 — початку 20 ст. К., 1980
  51. Бромлей Ю. Народная медицина как предмет этнографии. В кн.: Современные проблемы этнографии. М., 1981
  52. Болтарович З. Народна медицина та ветеринарія. В кн.: Бойківщина: історикоетнографічне дослідження. К., 1983
  53. Її ж. З народної медицини українців Полісся. «Народна творчість та етнографія», 1986, № 2
  54. Її ж. Народна медицина та ветеринарія. В кн.: Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. К., 1987
  55. Її ж. Народна медицина українців. К., 1990
  56. Ви, зорізориці…: українська народна магічна поезія (замовляння). К., 1991
  57. Новикова М. Прасвіт українських замовлянь. В кн.: Українські замовляння. К., 1993
  58. Українські замовляння. К., 1993
  59. Скрипник Г. Народна медицина. В кн.: Поділля: історико-етнографічне дослідження. К., 1994
  60. Українські чари. К., 1994
  61. Вархол Н. Народні методи профілактики та лікування дитячих захворювань. «Науковий збірник Державного музею українсько-руської культури у Свиднику», 1995, т. 20
  62. Мойсієнко В. Поліські замовляння. Житомир, 1995
  63. Його ж. Народна медицина поліщуків. «Берегиня», 1995, № 1—2
  64. Його ж. Вірування та перекази про уроки на Поліссі. В кн.: Полісся: етнікос, традиції, культура. Луцьк, 1997
  65. Шкарбан А. Народна медицина Київського Полісся. В кн.: Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження, вип. 1: Київське Полісся: 1994. Львів, 1997
  66. Підцерковна Я. Дитяча медицина поліщуків (за матеріалами експедиції у селах Дубровецького району). В кн.: Поліссязнавство: польові записи та наукові студії фольклорно-етнографічних матеріалів. Рівне, 1998
  67. Баденкова В. Лексика традиційної народної медицини в українських говірках Інгульсько-Бузького межиріччя: автореф. дис.. .. канд. філол. н. Запоріжжя, 1999
  68. Павлов О. Замовляння як вербальна магія: автореф. дис.. .. канд. філол. н. К., 1999
  69. Шкарбан А. Матеріали з народної медицини Житомирського Полісся. В кн.: Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження, вип. 2: Овруччина: 1995. Львів, 1999
  70. Лабащук О. Українська примовка: особливості побутування та функціонування: автореф. дис.. .. канд. філол. н. Львів, 2001
  71. Никончук М. та ін. Поліська лексика народної медицини та лікувальної магії. Житомир, 2001
  72. Мацієвський О., Гошко Ю. Народна медицина і ветеринарія. В кн.: Лемківщина: історико-етнографічне дослідження, т. 2. Львів, 2002
  73. Остроушко О. Семантико-синтаксична структура текстів українських замовлянь: автореф. дис.. .. канд. філол. н. Дніпропетровськ, 2002
  74. Шкарбан А. Замовляння (за матеріалами експедиції 2000 р. в Сарненський район). В кн.: Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся, вип. 2. Рівне, 2002
  75. Наконечна Ю., Українець А. Народна медицина: традиції й сучасність. Там само, вип. 3. Рівне, 2003
  76. Полесские заговоры (в записях 1970—1990 гг.). М., 2003
  77. Серебряннікова Н. Обрядові аспекти народної лікувальної практики слов’янського населення Південно-Західної України: автореф. дис. … канд. істор. н. К., 2004
  78. Соляр О. Українські народні замовляння: питання походження і поетики: автореф. дис.. .. канд. філол. н. Львів, 2005
  79. Ігнатенко І., Забловський А. Профілактика хвороб і лікування дітей. В кн.: Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження, т. 1. К., 2008
  80. Вікторіна О. Лексика народної медицини і лікувальної магії у степових говірках Дніпро-Бузького межиріччя: автореф. дис.. .. канд. філол. н. Кіровоград, 2009
  81. Ігнатенко І. Народна медицина Середнього Полісся: традиції та сучасність (на польових етнографічних матеріалах). К., 2013
  82. Темченко А. Традиційні замовляння: семантичні транс- формації та обрядові парадигми. Черкаси, 2014
  83. Швидкий С. Етнокультурна спадщина населення Слобідської України ХIХ — початку ХХI ст. у системі сучасних знань та світоглядних уявлень. Слов’янськ, 2016
  84. Верхратський С. Недуги голови, очей, вуха, горлянки, зубів, грудей у побутовій медицині сучасного українського села. Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, ф. 1—4, од. зб. 313


(тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)