ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

АКЕРМАНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1826

  Бібліографічне посилання: Симоненко Р.Г. АКЕРМАНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1826 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Akermanska_konventsiia_1826 (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АКЕРМАНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1826

АКЕРМАНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1826 – одна заг. і дві додаткові угоди ("Російсько-турецький окремий акт про Молдову й Валахію" й "Російсько-турецький окремий акт про Сербію"), підписані 7 жовт. (25 верес.) новорос. ген.-губернатором і повноважним намісником БЕССАРАБІЯ М.Воронцовим і новопризначеним посланцем до Стамбул А.Рібоп'єром з представниками Туреччини у м. Акерман (нині м. Білгород-Дністровський).

Повстання (1821) в Дунайських князівствах і нац.-визвол. революція в Греції, спрямовані проти владарювання там Османської імперії, розпочали чергову балканську кризу. Ослаблена Туреччина сподівалася на підтримку Великої Британії, занепокоєної посиленням впливу Російської імперії на Бл. Сході. Остання прагнула дальшого зміцнення позицій у стратегічно важливому геополіт. регіоні. Імп. Микола І діяв жорстко і спочатку обачно. Приїзд герцога А.Веллінгтона на коронацію царя було використано для тактичного компромісу з Великою Британією. За нею визнавалося переважне право посередництва у грец.-турец. конфлікті, за Росією – можливість безпосередньо вирішувати взаємини зі Стамбулом. У Петерб. протоколі 4 квіт. (23 берез.) 1826 обидві сторони заявляли про взаємну незацікавленість територіальними придбаннями на Балканському п-ві. На другий день після підписання протоколу турец. урядові передано затверджений царем ультиматум: вивести війська з Дунайських князівств і відновити їхній статус, а також відновити автономію Сербії; якнайшвидше розпочати переговори з Росією. Демарш підтримано Великою Британією, Францією й Австрією.

Туреччина прийняла ультиматум, і 13(01) лип. в м. Акерман відновлено переговори. Рос. представники рішуче наполягали на запропонованих ними умовах. Позиція турец. представників була послаблена невигідною міжнар. та кризовою внутр. ситуацією в країні, розвалом армії. Змістом конвенції й додаткових актів стала конкретизація положень Бухарестського мирного договору 1812 на користь Росії. А. к. визначала нову прикордонну лінію по Дунаю. Росія отримала право вільної торгівлі на тер. Туреччини, яка зобов'язалася також не перешкоджати "вільному плаванню купецьких суден під російським прапором у всіх морях та інших водах Імперії Османської без будь-якого винятку". За Росією закріплювалися здобутки на Кавказі: Сухумі, Анаклія, Редут-кале (нині с. Кулеві, Грузія). Туреччина розширювала права й привілеї Дунайських князівств. Султан міг зміщувати їхніх господарів лише за згодою Росії. Контроль за здійсненням статусу князівств покладався на посла Росії в Стамбулі та консулів у Бухаресті й Яссах (нині місто в Румунії). "Окремий акт про Сербію" зобов'язував турец. уряд розробити разом з сербськими депутатами заходи, необхідні для забезпечення "свободи богослужіння, вибору своїх начальників, незалежності внутрішнього управління, об'єднання різних податків в один, надання сербам права керувати маєтками, що належать мусульманам (за умови віддавати прибутки разом з даниною), свободи торгівлі, дозволу сербським купцям мандрувати османськими областями за їх власними паспортами, будівництва лікарень, шкіл, друкарень і, нарешті, заборони мусульманам, за винятком тих, хто належить до (військових) гарнізонів, оселюватися в Сербії".

А. к. на деякий час віддалила чергову рос.-турец. війну. Наприкінці 1827 султан Магмуд II, звинувативши Росію в організації повстання в Греції, заявив, що конвенція вичерпала призначену їй роль перепочинку, проголосив її нечинною і закликав готуватися до джихаду (священної війни за віру) проти Росії. Зі свого боку, Росія в січ. 1828 заявила про намір тимчасово ввести війська у Молдову й Волощину, а 26(14) квіт. 1828 оголосила війну Туреччині (див. Російсько-турецька війна 1828–1829).

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. От Венского до Берлинского конгресса (1814–1878), т. 2. М., 1947
  2. Гросул В.М. Реформы в Дунайских княжествах и Россия (20–30-е годы ХIХ в.). М., 1966
  3. Внешняя политика России XIX и начала ХХ века: Документы Российского Министерства иностранных дел, т. 14. М., 1983.

Посилання:
  • БЕССАРАБІЯ
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 Р.
  • МОЛДОВА
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829
  • СЕРБІЯ
  • СТАМБУЛ
  • ВОЛОЩИНА
  • ВОРОНЦОВ МИХАЙЛО СЕМЕНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1829
  • КОНСТИТУЦІЇ РУМУНІЇ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)