ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

АКСЕЛЬРОД ПАВЛО (ПІНХУС) БОРИСОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Федорова Л.Д. АКСЕЛЬРОД Павло (Пінхус) Борисович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Akselrod_P (останній перегляд: 24.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

АКСЕЛЬРОД ПАВЛО (ПІНХУС) БОРИСОВИЧ

АКСЕЛЬРОД Павло (Пінхус) Борисович (парт. псевдонім – Александрович; літ. – Н.Д., Робочий, Пітейнберг; 1850–16.04.1928) – політ. діяч, літератор. Н. поблизу м. Почеп Мглинського пов. Черніг. губ. (нині Брянська обл., РФ) в родині корчмаря. Навч. в єврейс. казенному уч-щі в м. Шклов, з 1863 – у г-зії в м. Могильов (обидва міста нині Могильовської обл., Білорусь), Ніжин. юрид. ліцеї, з 1872 – у Київ. ун-ті, де і почалася його революц. діяльність. Проводив пропагандистську роботу в артілях робітників-будівельників. 1873 був одним із засн. народницького гуртка, що став від-ням петерб. орг-ції чайковців. Брав участь у "ходінні в народ". У жовт. 1874 заарештований за пропаганду серед селян Могильовської губ.; втік з-під арешту. Переїхав спочатку до Берліна, у січ. 1875 – до Женеви, де зблизився з нім. соціал-демократами і рос. емігрантами – прихильниками народника М.Бакуніна, які видавали газ. "Работник". За дорученням останніх у серп. 1875 нелегально приїздив до Росії для встановлення зв'язків з місц. групами революціонерів. Після повернення наприкінці того ж року до Женеви співробітничав у ж. "Работник", 1878 був одним із засн. і ред. ж. "Община", зблизився з женевською секцією Юрської федерації анархістського Інтернаціоналу.

Від лют. 1879 – у Санкт-Петербурзі, з черв. – в Одесі, де спробував відновити діяльність розгромленого Південноросійського робітничого союзу. Того ж року приєднався до групи "Чорний переділ", був ред. однойменного періодичного вид. Після розгрому групи на поч. 1880 організував нову групу – "Північноросійське товариство "Земля і воля"", розробив її програму. З 1881 проживав у м. Цюрих (Швейцарія), вивчав історію зх.-європ. робітн. руху, публікував статті у женевському ж. "Вольное слово", ж. "Вестник "Народной воли"". 1883 – один із співзасн. рос. с.-д. групи "Визволення праці". У 1880– 90-х рр. перекладав рос. мовою тв. 0К.Маркса і Ф.Енгельса, співробітничав у журналах "Рабочий", "Знамя", "Социалист" (один із ред.), "Социал-демократ", керував неперіодичним зб. "Работник", що виходив 1896–99, опублікував низку статей і брошур, брав участь у конгресах ІНТЕРНАЦІОНАЛ II (1893 – у Цюріху, 1896 – у Лондоні).

1900 увійшов до редакцій газ. "Искра" і ж. "Заря" та до кер-ва "Закордонної ліги революційної соціал-демократії". Після II з'їзду РСДРП – один з лідерів меншовизму, політ. платформу якого обґрунтував у низці публікацій, у виступах на парт. з'їздах і конф. Під час революції 1905–1907 агітував за скликання Народної думи. Вважав непримиримими більшовицький (див. Більшовизм) і меншовицький напрями в РСДРП, виступав за скликання робітн. з'їзду з метою створення нової партії, за докорінні зміни у діяльності рос. соціал-демократії на засадах реформізму та легалізації. 1908–11 був ред. газ. "Голос социал-демократа", 1911–12 співробітничав у газ. "Живая жизнь" та ін. Брав участь у Віденській конф. 1912, на якій оформився т. зв. серпневий блок. 1914 А. увійшов замість Г.Плеханова представником РСДРП до Міжнар. соціаліст. бюро. Брав участь у Ціммервальдській (у с. Ціммервальд) та Кінтальській (с. Кінталі; обидва в Швейцарії) міжнар. соціаліст. конф., входив до складу "Закордонного секретаріату Організаційного комітету РСДРП" у Цюріху та редакції його "Известий" (1915–17) – гол. друкованого органу меншовицького інтернаціоналу. Під часПершої світової війни виступав проти оборонства, але не поширював ці погляди на герм. соціал-демократію, яка підтримувала власний уряд. У подальшому дотримувався поглядів "центристів" та пацифістів (див. Пацифікація), пропагував гасло "Ні перемог, ні поразок".

Від трав. до серп. 1917 жив у Росії, був обраний головою Орг. к-ту меншовиків, а на об'єднавчому з'їзді партії – головою ЦК РСДРП. Працював у від. міжнар. зв'язків виконкому Петроградської ради робітн. і солдатських депутатів. У серп. 1917 виїхав за кордон для підготовки Стокгольмської міжнар. соціаліст. конфереції. Жовтневу революцію 1917 сприйняв вкрай негативно. Пізніше – чл. Бюро соціаліст. робітн. Інтернаціоналу, співробітник кількох с.-д. періодичних вид., зокрема ж. "Социалистический вестник".

П. у м. Берлін.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Потресов А.Н. П.Б.Аксельрод. 45 лет общественной деятельности. СПб., 1914
  2. Наши противники. Сборник материалов и документов. М., 1928
  3. Памяти П.Б.Аксельрода. "Социалистический вестник", 1928, № 8–9
  4. Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь, т. 5. М., 1931.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • ЧАЙКОВЦІ
  • ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • ИСКРА
  • ХОДІННЯ В НАРОД
  • МАРКС К.
  • МЕНШОВИКИ
  • ПАЦИФІКАЦІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІВДЕННОРОСІЙСЬКИЙ РОБІТНИЧИЙ СОЮЗ (1880-1881)
  • ПЛЕХАНОВ ГЕОРГІЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ВИЗВОЛЕННЯ ПРАЦІ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • КИЇВСЬКА КОМУНА
  • МАКАРЕВИЧ АННА МОЙСЕЇВНА
  • НАРОДНИКИ
  • ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВИЗВОЛЕННЯ ПРАЦІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)